Пам'ятник Г. Ф. Потьомкіну

У затінку багаторічних ялиць неподалік школи №1 та будівлі адміністрації причаївся малопомітний пам'ятник — невисока стела із сірого граніту з бюстом Г. Ф. Потьомкіна.

Відкрили пам'ятник 1968 року. Скульптори Н. Ігнатьєва та Є. Максименко, архітектор В. Пластиков.

Геннадій Потьомкін вписав своє ім'я в історію Очакова і школи №2, захищаючи Батьківщину в роки Другої світової війни.

Народився Геннадій в Очакові в родині радянського партійного службовця і кілька років проживав із родиною на вулиці Цокуренка. Після вступу хлопця до першого класу деякий час сім'я мешкала на вулиці Шевченка. В Очаківській середній школі №2 Геннадій закінчив лише три класи. У зв'язку з переведенням батька на нове місце роботи Гена залишив Очаків і продовжив навчання в Одеській школі №70, яку закінчив якраз напередодні війни.

За кілька днів після закінчення школи пішов добровольцем на фронт. За бої під Москвою Потьомкін Г. Ф. отримав свою першу бойову нагороду — орден Бойового Червоного Прапора.

Воював Геннадій уміло й хоробро, був помічений командуванням і направлений на пришвидшені офіцерські курси. У званні лейтенанта командував взводом, за пів року — вже командир роти, а ще менш ніж за шість місяців — командир стрілецького батальйону у званні капітана.

10 жовтня 1943 року в бою за село Фокіно Ліозненського району командир батальйону 940-го стрілецького полку 262-ї стрілецької дивізії капітан Геннадій Федорович Потьомкін загинув смертю хоробрих. Він особисто очолив атаку, яка захлинулася від щільного загороджувального вогню противника. Ворожа куля пробила і його серце, і партійний квиток №4512276. У партквитку зберігався вірш:

«Я клянусь: не прорветься
Ворог в траншею мою.
А загинути доведеться —
То загину в бою.
Щоб дивились із любов'ю
Через тисячі літ
На забарвлений у кров
Мій партійний квиток.»

Вірш згодом став широко відомим на фронті.

1944 року гвардії капітану Г. Ф. Потьомкіну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.