Литературно-музыкальная гостиная в библиотеке «Тарасова доля — та самая живая правда»

На календаре – март... И снова к нам возвращаются размышления гениального украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко. Традиционно в этот весенний период украинский народ обращается к образу Великого Кобзаря, чья величие было, есть и остается несравнимым и неисчерпаемым для человеческого удивления и познания.

Тарас Григорьевич Шевченко – это слава и гордость украинского народа. 9 марта в читальном зале Очаковской городской библиотеки собрались поклонники творчества Кобзаря, ученики 10-го класса Очаковской СОШ № 1, встретились по случаю знаменного дня для всего мира и Украины – 203-й годовщины с дня рождения Кобзаря. Это день духовного рождения нашего народа. Именно появление Шевченко засвидетельствовало истинное рождение украинцев. Гений Шевченко раскрыл в своих творениях душу своего народа и дух своей эпохи.

Конечно, у каждого из нас свой Шевченко, и своя дорога к нему. Одни любят сердцем его произведения, другие уже забыли, когда открывали его заветный «Кобзарь». Шевченко – это всегда по-новому. Каждое поколение по-своему пропускает через себя представление о нём.

Кобзарь - самая знаменитая книга Тараса Шевченко, в которую ныне входит 228 поэтических произведений поэта

Уже как-то традиционно сложилось, что мы, городские библиотекари и участники народного коллектива «Козаченьки» (художественный руководитель Наталья Мурленко) ежегодно активно включаемся в работу по популяризации творческого наследия Великого Кобзаря, ведь эта задача близка к сердцу, мы переживаем идею национального воспитания и хотим привить её молодому поколению.

Рассказы о малоизвестных страницах жизни Тараса Шевченко

Погружение в духовное наследие писателя и художника, ощущение его неумирающих слов и актуальности творчества в наши дни помогла присутствующим книжная выставка «Литературное наследие Тараса», организованная в читальном зале библиотеки.

Життєвим і творчим шляхом Кобзаря повела присутніх завідувач бібліотекою Біла Ганна. Цікаву і змістовну розповідь почули гості про походження прізвища роду Шевченків, про долю батьків, сестер і братів Тараса. Про тернистий життєвий шлях народного співця, від дитинства до поховання на Чернечій горі. Розглядалися не хрестоматійні, а цікаві, маловідомі факти з життя українського генія.

Природа щедро наділила його, кріпацького сина, не лише поетичним генієм, а й талантом художника. Поетичних творів Кобзаря до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків він створив за свої не довгі 47 років життя майже - 1300 (до сьогодні в оригіналах дійшло 835, лише портретів рукою майстра було створено 150). Розглядаючи живописні полотна майстра, ми свідомо згадували його поетичні рядки. Така вже велика сила зв'язку поетичного слова і живопису нашого Кобзаря.

Библиотечное наследие Шевченко

Окремий розділ розповіді був присвячений материнській, жіночій долі у творчості Тараса Шевченка. «Такого полум’яного культу материнства, - стверджував Максим Рильський, - такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

Глибоко нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері. Перед нею він схиляв голову, «мов перед образом святим».

Промовистим музичним продовженням розповіді стало музичне попурі, пісенний вінок, присвячений матері у виконанні народного гурту «Козаченьки» під керівництвом Мурленко Наталії.

Музыкальная венок, посвященный хранительнице рода человеческого - матери, сплетенный из песен народного коллектива Козаченьки

Не оминули й тему кохання в житті Тараса. Згадали тих муз, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він. А їх було чимало… Будучи емоційною і чутливою натурою, Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.
Важким, тернистим був життєвий шлях поета і митця. Він прожив усього 47 років, із них 24 у кріпацькій неволі, 10 - на засланні і лише 13 років - на волі, та й то на чужині. І попри все Тарас Шевченко мріяв, що в майбутньому, Україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». І допускав, що саме Київ, а не Москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. Подібні ідеї він висловлював, будучи членом Кирило-Мефодіївського товариства. У післямові до поеми «Гайдамаки» він писав: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля».

На сьогоднішній день майже на усіх континентах світу, крім Африки є пам’ятники Шевченкові, тільки офіційно налічується 1384 пам'ятника! З них 1256 в Україні та 128 за кордоном у 47 країнах світу! Навіть в нашому невеликому Очакові є вулиці Кобзаря і Шевченка.

Залишається поміркувати: багато це, чи мало для простого селянського сина з далекого ХІХ століття?

Під час зустрічі, очаківська молодь пізнавала Шевченка не тільки як геніального народного мислителя, основоположника нової української літератури, а й як великого художника, найщирішого лірика і гнівного бунтаря, і просто як ЛЮДИНУ.
В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить також ім’я Великого українського Кобзаря.

Читаймо Шевченкові твори, вивчаймо їх, шануймо те, що залишив нам у спадок Великий Кобзарь:

Свою Україну любiть;
Любiть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа молiть.

Анна Била,
заведующая Очаковской городской библиотекой