Всепобеждающая сила любви
Многие считают, что любовь можно пережить только в молодом возрасте. А со временем, как говорят, чувства угасают, и супруги живут вместе в большей мере по привычке и общему быту.
Но такие истории, как история этой уже немолодой пары (ей за 90, ему за 80), о которой рассказала одна из их соседок и знакомых, доказывают, что любовь — категория за пределами возраста, и есть люди, которым Бог дан до самой старости ощущать любовь, нежность и преданность своей второй половинке…
Они встретились, когда у женщины за плечами уже был первый брак и невероятно насыщенная и богатая на события жизнь. Лия Лавриновна Шингарьова в прошлом – актриса.
Своим первым мужем они поженились во время войны, а после её окончания попали в Очаков, по месту его назначения начальником военно-инженерной части, там она родила сына. Позже его перевели в Одессу, куда супруги переехали вместе. Лия Лавриновна поступила в театральное училище (и без конкурса), работала в театре, вела драмкружок в Доме детского творчества. Она всю себя отдавала любимому делу, активно занималась общественной работой. Поэтому, когда мужа направили в Ашхабад (для восстановления города после землетрясения), она осталась в Одессе, и постепенно их общение сошло на нет, а позже пара развелась.
Тогда она встретила Георгия Андрее̏вича Алексее̏нко, бывшего моряка, который некоторое время квартировал у неё. Между ними вспыхнули чувства, и в 1965 году они поженились (в 2015 отметили золотую свадьбу). С тех пор они всё делали вместе, им было всё интересно; поэтому они вместе поступили в университет имени Мечникова, чтобы продолжить образование. В их доме царила атмосфера любви, тепла и взаимоуважения.
В Очаков переехали в 80-е годы, когда здоровье женщины (которой на заботу о него в бурном вихре многочисленных дел времени всё не находилось) пошатнулось. Нужен был морской климат, да и чтобы экология была лучше, чем в большом городе, здесь она и вспомнила об Очакове…
Поскольку с первых дней супружеской жизни Лия Лаврівна и Георгий Андреевич привыкли поддерживать друг друга, и в Очакове всё делали вдвоём — вместе гуляли, занимались бытовыми делами, разгадывали кроссворды. Муж относился к жене нежно и трепетно.
Лія Лаврівна, як розповідає їхня сусідка, людина по-справжньому віруюча, надзвичайно добра й душевна, гостинна, кожного підтримає, допоможе. Ніколи не проходила повз голодного тварини, обов’язково накормить та обігріє. Тож, і серйозну травму три роки тому отримала (перелом шийки стегна), коли до кицьки, що сиділа на паркані, потягнулася і впала. Вона сильно занепала духом, та чоловік зумів переконати, що інвалідний візок – нормальному життю не перешкода. Він оточив свою Лію ще більшою турботою і увагою, щодня возив її на прогулянки, вдосконаливши візок, щоб їй зручніше у ньому сиділося. Не лінувався щодня ходити на ринок за покупками, щоб їжа була свіжою і поживною, хоча відтепер всі побутові справи лягли лише на його плечі. Прилаштував near кровати «поручні» з мотузок, щоб вона могла підтягуватися, тренувати тіло. І зрештою, таки звів її на ноги у 90 років! Жінка почала ходити.
Та минулої осені знову трапилася біда. У Лії Лаврівни стався інсульт. І хоч лікар не давав жодного позитивного прогнозу, навіть сина довелося викликати, бо з матір’ю було дуже зле, Георгій всупереч всьому, незважаючи на власні хвороби, знову з терпінням та наполегливістю взявся виходжувати дружину. І знову перевів! Жінка потроху почала розмовляти, виконувати якісь нескладні рухи. Пройшло 8 місяців, і знову вони виїздять на прогулянки до фонтану. Жінка радіє, що може бачити людей, погладити домашніх улюбленців — кішок і собак, які віддано щодня до неї ластяться, її очі світяться жагою життя.
– Лії Лаврівно, Ви як птаха-Фенікс, знову відродилися, – захоплено говорить їй молода сусідка. А жінка з вдячною усмішкою зводить очі на коханого.
Ось така вона, всеперемагаюча сила любові!
Л. Кочмар
Газета «Черноморская звезда» №20 от 18.05.2018
