Одесские личности в Очаковe девяностых. (Часть 4)
Игорь Миколaевич Шкляев
Коренной одессит, кандидат исторических наук, доцент. Включён в состав выездной бригады от исторического факультета и таким образом был одним из трёх представителей гуманитарных дисциплин в её составе. В Очакове с осени 1995 года, на протяжении всего срока существования лицея входил в его преподавательский состав. С конца двадцатых годов девяностых возглавил лицейскую кафедру гуманитарных дисциплин.
После окончания школы Игорь два года провчивался на физическом факультете Одесского университета. Однако, как он говорил, почувствовав, что не по своей тарелке, оставил учёбу. Два года срочной военной службы провёл в Бурятии. Вернувшись в Одессу, поступил на исторический факультет; после окончания остался в университете.
Перебуваючи в Очакові влітку 2021 року я зустрів одну з випускниць ліцею (Яна Бойко). Відбулася традиційна в таких випадках розмова. Запам’яталась её фраза «Шкляева мы слушали с открытыми ртами». Это меня нисколько не удивило, потому что часто мы тоже всей, иногда почти всей, бригадой слушали его очаковскими вечерами так, как сказала выпускница. Но услышать такой отзыв было приятно.
Игорь Миколаевич, помимо преподавательской деятельности, вел, как и остальные члены выездной бригады, активную научно-исследовательскую работу, каждое лето организовывал археологические экспедиции в Крыму, в которых активное участие принимали также студенты. Много работал в архивах Москвы, Петербурга и, конечно, Украины. В лицее читал несколько специальных курсов в зависимости от возраста слушателей. Помимо истории Украины и всемирной истории для старших лицеистов он читал авторские курсы истории ВЧК и исторического краеведения. Также освещал события 1905-1920 годов в Одессе и южном регионе, не обошедший, конечно, и Очаків. Именно неизвестные широкому кругу детали событий на броненосце «Потьёмкин», малоизвестная деятельность деникинского разведывательного аппарата в Одессе и регионе (организация «Азбука»), жуткая и тоже малоизвестная история самой кровавой в Украине Одесской губЧК делали его лекции лицейским ученикам и нашему вечернему «лекторию Шкляева» неповторимыми.
Инколи і зараз я в черговий раз перечитую його книги з автографом автора, що присвячені цій тематиці. А «История Одесской губЧК» взагалі стала свого роду шлягером. Він також написав історичні коментарі «Одесская губЧК как орган внесудебной репрессии» та «Белогвардейская агентура, шпионаж и разведка на юге Украины» до зібрання творів В.Шульгіна, М.Бригіна, Катаєва та Буніна, що вийшло в Одесі в 2000-2001 роках.
Игорь вёл себя всегда очень стримано, даже в бурных спорах. Не помню чтобы он генерировал темы, но всегда его мнение звучало взвешенно и убедительно, а шутки смешно. Он обладал врождённым одесским юмором который, можно сказать, сопровождал его. Вот пример. Так получилось, что сразу после занятий почти каждый день мы с ним позволяли себе чашечку кофе. Для этого минут на 30-40 заходили в одно и то же кафе (за углом магазина Kodak напротив бывшего Дома быта, название уже не помню). Однажды случайно мы застали там Николая Ивановича Дено, который был моим приятелем. Мы пригласили его за столик. И как-то незаметно разговор перешёл на историческую тему, что-то связанное с царской Россией и царями. Дено задал какое-то вопрос. Ответ Шкляева не совсем его удовлетворил, он начал задавать уточняющие вопросы по царях разных времен. Суть дела заключалась в том, что Игорь Миколаевич уверенно, не спеша, лекционным тоном перечитывал на память в хронологическом порядке всех царей начиная от Московского княжества до Николая II, указывая их титул, полное имя, даты (не годы, а именно даты!) рождения и вступления на трон, а также даты прекращения царствования и смерти. При этом регенты тоже перечислялись. Сначала я слушал это серьёзно, потом мне стало смешно, потом стал улыбаться Николай Иванович, потом заметил, что слушаются посетители за соседними столиками, которые в итоге тоже начали смеяться и их смех вылился в сдержанные, но дружелюбные аплодисменты. На этом наш coffee break закончился и мы быстро вышли.
Можно привести другие истории, не менее комичные, но формат очерка на это не рассчитан. Скажем лишь, что в отзывах о преподавателях университета в интернете полно захватывающих студенческих отзывов об Игоре, а одна студентка назвала его звездочкой истфака.
Аркадий Александрович Кореновский
Родился и рос в Доманівському районе Николаевской области, выпускник Одесского мехмата 1977 года. Кандидат физико-математических наук, доцент. Сфера научных интересов - квазилинейные неавтономные системы дифференциальных уравнений. В университетской выездной бригаде, как и Б.Й.Цуканов, представлял институт математики, экономики и механики. В Очакове с момента открытия лицея.
Надзвичайно відповідальна і працелюбна людина. Під час університетських тижнів — майже всі вечори в роботі. Йому дісталась досить важка частина роботи — задачі підвищеної складності з математики, робота над типовими помилками абітурієнтів на вступних іспитах, рівняння, нерівності і задачі нестандартних типів або такі, на які виділяється мало часу в програмі. Для більш здібних учнів, на скільки це було можливо, одночасно виконував і роль тренера з олімпіадної математики. В залежності від того, як пішли справи в класі інколи доводилось находити час на підбір завдань під конкретну ситуацію. Не менше 2-3 вечорів впродовж університетського тижня тратив на перевірку стосів робіт ліцеїстів. Часто ця перевірка перемежовувалась з паралельною участю у всьому тому, що в цей час відбувалося в гуртожитку: різноманітні дискусії, нечасті зустрічі рідкісних гостей з числа вже очаківських знайомих (інколи серед них був і мер міста), розповіді Шкляєва, Шевчука, Цуканова та й самого Аркадія, врешті-решт. Було й так, що частина бригади виходила в місто, даючи таким чином Аркадію зосередитися. Він був завантажений більше за інших головним чином через велику кількість письмових робіт. У мене збереглось фото де А.О. Кореновський сидячи на ліжку тримає на колінах пачку робіт ліцеїстів під час їх перевірки. Він сприймав своє навантаження абсолютно спокійно, як на мене йому навіть подобалося працювати. Але виходило так, що при всьому цьому Аркадій Олександрович не пропустив жодної екскурсії які для бригади організовували наші шефи (в/ч А-2637) та Г.Ф.Крикун, жодного святкування якоїсь події, наприклад, Дня народження когось з колег/знайомих в гуртожитку чи то навіть в якому-небудь барі (як правило це був «Грот»).
В характері Аркадія було щось схоже з О.В.Флорко — та ж вроджена скромність, величезна увага до учнів, доброзичливість. Хіба що його мовчазна зосередженість здавалася більш суворою. Та насправді це було не так. Він охоче, чемно хоча й стримано спілкувався з людьми.
Пам’ятаю декілька випадків коли чиясь репліка на ту чи іншу тему (наукову, політичну, історичну, педагогічну і т.д.) визивала бурхливу реакцію Аркадія Олександровича. Тоді він досить жваво, інколи емоційно реагував і часто це служило початком цілої дискусії на досить тривалий час . Якось не помітно в неї втягувались всі.
Ми з Аркадієм Олександровичем спілкувались здебільшого в Одесі, під час моїх візитів до університету, хоча знаходили таку можливість і в Очакові.
Можу з впевненістю сказати, його авторитет як фахівця і високопорядної людини був беззаперечним в ліцеї і серед університетських колег. Від себе можу лише додати: прекрасна людина, відповідальна (згадайте хоча б епізод на Очаківському повороті), закохана в світ і свою науку.
Когда Одесские джентельмены снимают шарфики…
Настал час згадати візит до Очаківського ліцею команди знаменитих Одесских джентельменів и их капитана Святослава Борисовича Пилишенка в 1996 році (у сучасній російській транскрипції зустрічається Светослав Борисович Пелишенко).
Читачі більші старшого покоління пам’ятають, що клуб Одесских джентельменів виріс з команди КВК (КВН) Одесского університету яка стала чемпіоном СРСР в 1987 році. Ядро цієї команди складали викладачі університету, а її капітаном (в клубі джентельменів сер капітан) був випускник фізичного факультету, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри теоретичної фізики Святослав Пилишенко. Ми познайомились восени 1994 року, Слава тоді вже був відомим шоуменом. Більш того, тоді вже формувався новий склад джентельменів оскільки більшість першого набору вже роз’їзжалась по закордонню. Та й сам Святослав Борисович, ще будучи доцентом університету вже співпрацював з російським телебаченням. Впродовж періоду створення ліцею ми не спілкувалися від слова зовсім – кожен був зайнятий своїми справами.
Коли ж ліцею виповнився рік виникла ідея запросити в честь річниці до виступу команду джентельменів на чолі з сером капітаном. Оскільки влітку це організовувати не мало сенсу вирішили сумістити візит зі святкуванням Дня працівника освіти. Остаточно ми це обговорили з Святославом коли влітку 1996 року познайомились з членами родин один одного під час його відпочинку на Лагерній косі.
Після початку навчального року я звернувся до мерії з проханням допогти організувати гастролі джентельменів в ліцеї. Ю.М. Іщенко охоче погодився, але запропонував організувати виступ в залі міськвиконкому для вчителів всього міста, адже професійне свято. Його логіка була більш ніж переконливою, та й аудиторія для джентельменів більша. Так і домовилися.
При наступній зустрічі ми з Святославом Борисовичем домовились, що вони виступлять спочатку в міськвиконкомі, а потім в ліцеї, оскільки ліцей буде зайнятий приготуванням святкового столу і на виступ до міськвиконкому не потрапляє. Забігаючи наперед скажу, що виступ відбувся лише в міськвиконкомі, але про це нижче.
І ось ми в дорозі до Очакова. Поки доїхали я вже нареготався так, ніби побував на трьох виступах. Чого варта лише підготовка привітання яке вони готували спеціально для цього виступу, експромтом, поки їхали з Одеси. Спочатку задали купу питань про Очаків, про мера, спитали його прізвище, ім’я та по батькові, спитали чи в історичному районі знаходиться мерія і багато чого іншого. Я чесно відповів на запитання, чомусь згадалось що колись біля нинішньої мерії був храм. Зараз важко згадати все, але один фрагмент привітання пов’язаний з порівнянням мера Москви Юрія Михайловича Лужкова з мером Очакова Юрієм Михайловичем Іщенка запам’ятався ( в деталі вдаватися не будемо). Виступ перед педагогами міста пройшов на ура.
Далі згідно з домовленістю передбачалося, що хлопці вдягнуть свої білі шарфики і ми пройдемо центральними вулицями до ліцею. Доки я дзвонив в ліцей з приймальної та обговорював подальші дії з Юрієм Михайловичем джентельмени мали перевдягтися в малому залі. Вони дійсно перевдяглися, але не в шарфики з бантиками, а в светера та джинси. На моє здивоване запитання «Чому?» і зауваження, що так вони не схожі на звичний образ Одеського джентльмена сер Зубов стомлено зауважив: «Когда Одесские джентельмены снимают шарфики они становятся похожими на Очаковских наркоманов.» Хлопці дійсно виглядали стомленими, тим більше з’ясувалося що перед виїздом до Очакова у них вже був виступ в Одесі. З цієї причини вони відмовилися виступити в ліцеї. Сер капітан чесно звернувся до працівників ліцею, поздоровив з річницею, вибачився і сказав що «караул устал». Мені було не приємно перед працівниками ліцею, але я відчував, що вони все розуміють. Святковий вечір пройшов нормально, були веселощі і танці, хоча не обійшлося і без прикрих пригод. При цьому джентельмени зауважили, що на це сили є, адже це не сценічні номери, які приїлися. Ось пара афоризмів які запам’яталися з того вечора. « Объявление: Продается под снос первый этаж двухэтажного дома.», «Нужно ли платить партвзносы с получаемых взяток? Не обязательно. Задолженность погашается автоматически в момент конфискации.» Рано вранці джентельмени від’їхали до Одеси.
Що стосується Одеських персоналій в Очакові дев’ятсотих – нашої головної теми – то я не можу зараз по пам’яті перерахувати персонально весь склад групи. Пам’ятаю лише сера Зубова за його знамените порівняння Одесских джентельменів і Очаковських наркоманів та, звичайно, сер капітана, тобто Святослава Борисовича. Втім, якщо збереглася без купюр лицейна книга відгуків відвідувачів (я називав її Червоною книгою за колір палітурки) там є автограф кожного з присутніх тоді джентельменів.
Незабаром після цього, здається менше ніж через рік, Святослав переїхав на роботу до Москви і зараз проживає, наскільки мені відомо, в Росії. Там він став одним з авторів відомого «Городка» (актори Юрій Стоянов, Ілля Олійник), сценаристом семи серіалів в тому числі «Моя прекрасная няня», «Господа-товарищи». Отримав премію ТЭФИ.
Знаменита фраза Святослава «Если ты поступил на физфак, ты правильно поступил» сьогодні є девізом физического факультета Одесского университета.
В. Усиченко
Газета «Чорноморська зірка» №48 від 17.12.2021 р.
