Синагога 19-й век. Уголок старого Очакова

В 1847 году в Очакове проживало 406 евреев, в 1897 году – 1480 (13%), в 1910 году – 1650 (15,5%), в 1920 году – 1124, в 1923 году – 829, в 1926 году – 667 (12,9%), в 1939 году – 377 евреев (5,2%).

Евреи жили в Очакове с начала XIX века. В 1856 году в городе действовало две синагоги. Раввином в 1864 году был Хайкел Квасницкий, в начале XX века – Иосеф-Хаим Граусман. В 1905 году евреям Циммерману и Зелингеру принадлежало более 200 десятин земли.

В 1910 году действовали 3 синагоги, частное еврейское училище, имелось еврейское кладбище. В 1911 году имелось 4 хедера (110 учащихся). В 1913 году евреи принадлежали единственной аптеке, всем 4 складам аптечных товаров, бане, 3 хлебопекарням, 2 гостиницам, все 3 фотостудии, 2 парикмахерские, обеим прачечным, 2 трактирам, 72 лавкам и магазинам в Очакове (в т.ч. 10 мануфактурных, 9 галантерейных, все 4 рыбных).

Еврейская община Очакова пострадала в период Гражданской войны. Многие евреи покинули город. В Очакове родились: А. И. К Kopштейн – поэт, Б. И. Купенский – главный конструктор боевых надводных кораблей, Н. М. Осипович – писатель; Моше Гиммельфарб – политический деятель, один из основателей Института З.Жаботинского; Иоанн Арнольдович Колпакчи – архитектор, автор первого генплана города Красноярска советского периода. (Российская Еврейская Энциклопедия)

На фотографии здание синагоги, которое находилось по ул. Урицкого (название улицы с Бахметьева на Урицкого поменяли приказом Очаковского Ревкома в 1920 году). Кстати, Урицкого звали Моисей Соломонович — всё чин по чину, как говорится. Традиционное по внешнему виду строение: величественное двухэтажное здание с большими окнами. В нём бывали и знаменитости. В списке прихожан Очаковской синагоги 1914 года значится писатель Борис Пастернак.

Многие помнят синагогу не только внешне. В послевоенный период в нём проходили торжественные заседания, концерты, приезжали популярные артисты. Дом пионеров стал последним, что в нём размещалось. Шикарное здание не выдержало напряжённого XX века и дало трещину. Спасать его, как оказалось, было некому. Когда-то мощная городская еврейская община не встала на защиту.

Дворец пионеров. Бывшее здание синагоги.

Придя в запустение и послужив напоследок начинающим наркоманам и бомжам, судьба Синагоги закатилась.

С. В. Кузнец
Газета «Очаковская неделя» №42 от 31.01.2013 г.
Фотографии из архива Загребельной З.Я., ОВИМ им. А.В. Суворова

 

Наверное последнее упоминание о здании было в газете «Очаковская неделя» № 108 от 8 сентября 1988 года. «Тени старого замка». Тени старого замка ЧЗ №108 от 8.09.1988

Закоренелый бездельник Грицько Перекотиполе поднялся из песка, который уже начал остывать, примружившись, взглянул на солнце, которое клонится к закату, почухал живот и начал, не спеша, одеваться. Грицько появился в Очакове не по своей воле: обстоятельства заставили. Кочегарку, где он ночевал не один год, вдруг закрыли на ремонт. Дядько Кеша, её «хозяин» (и горілчаний брат по совместительству), прощаясь, похлопал Грицька по плечу и сказал:
Мотай, Григорий, пока что до Очакова. Это почти Сочи. Пляшок и банок там — навалом. Сытый и пьяный будешь, только не лениься. До зимы возвращайся, приму, как родного. Звик я до тебя...
Не збрехав дядько Кеша — жить в Очакове можно. Годины три з ранку Перекотиполе «працював» на березі, збираючи посуд. Години дві йшло на те, чтобы здати его. Після цього він був вільний, мов птах. Прихопивши кілька флаконів одеколону, помідорів, хліба, йшов на пляж, де й валявся до самого вечора. А ось з ночівлею справа не вигорала. На околиць інших міст завжди були напіврозвалені, ніким не заселені будинки. На превеликий подив Грицька таких будинків в Очакові не виявилось...
І ось знову він бреде, сам не знаючи куди. Намагався потрапити у кімнату для приїжджих на ринку. Не вийшло — документи потрібні. Похнюпившись, вийшов через південні ворота і повернув ліворуч. Потім ще і... завмер від подиву. Перед ним, зяючи вибитими дверима і вікнами, стояв покинутий будинок. А втім ні, не будинок - «замок»!
Цілих два поверхи і жодного мешканця, якщо не брати до уваги старого, облізлого пса. Грицько не став його виганяти — теж бездомний, товариш.
Підібрав на підлозі подерту тілогрейку і почав шарити по кімнатах, відшуковуючи місце, вільне від злісно ароматизуючих екскрементів. Це йому пощастило. Він умостився на телогрейке, підклав під голову мішок, з яким ніколи не розлучався, натягнув на очі кашкета і заснув праведним сном...
Довго поспати не довелося. Він прокинувся від голосної розмови. Десь поруч, унизу, заблимало світло. Мабуть, запалили свічку. Брязкотів посуд, хрипкі баси і баритони переривалися п'яним жіночим верещанням. Говорили всі разом. Зрозуміти, про що говорять, було неможливо. Грицько зміг лише вловити, що хтось когось «не поважає». Мабуть, на цьому грунті іноді спалахувала бійка. Потім грали у карти, пили і все починалося спочатку. Десь опівночі компанія пішла. Грицько ще не встиг заспокоїтися, як знову почулися кроки, і промінь ліхтаря забігав по стелі. Перший поверх прийшлим не сподобався і вони почали підніматися сходами. Промінь ліхтаря вперся у Грицька. Хтось стусонув його носком черевика у бік. Перекотиполе сів, затуляючись рукою від світла.
- Ты кто? - спросили.
- Я?.. Гриша. Демонский регіт залунав під стелею. Реготали троє.
Нареготавшись, мовили:
- Ну, раз ты Гриша, продолжуй спать... Мы думали, что ты Микита... Нам его прирезать надо...
Поскрипуючи сходами, люди пішли. Мабуть, пішли шукати Микиту... Години через півтори, коли Перекотиполе знову повинен був ось-ось заснути, до «замку» ввалилась нова компанія. Ці були нерозбірливі — сіли просто біля входу. Були мовчазні: скажуть кілька слів і знову мовчок. Але Грицько вловив зловісне:
- Шприц зарядив?.. Давай сюди!..
- Наркомани, — ціпеніючи від жаху, здогадався Перекотиполе. — Ці, якщо знайдуть мене тут, добром не відпустять!..
Грицько майже половину свого життя прожив серед алкоголіків. З ними він вмів ладити. А ось наркоманів боявся панічно.
Перекотиполе обережно підвівся і безшумно пробрався до вікна. Внизу через темряву нічого не було видно. Плигати з другого поверху було ризиковано. Що там внизу? Каміння, скло, залізяки?..
- Буду сидіти до світанку, - подумав Перекотиполе, - а там видно буде.
Він не знав, котра зараз година, але здогадувався, що ніч закінчується. Тим часом, прийнявши дози, наркомани пожвавились, мололи всілякі нісенітниці, безладно вигукували.
- Може, заснуть? — майнула слабка надія.
Повезло Грицькові, скоро наркомани дійсно поснули. Перекотиполе з диявольською обережністю проминув сплячу компанію і покинув цей негостинний «замок». Легкий рассвет здіймався над містом.
- Пора на пляж, — вголос промовив повеселілий Грицько. Звук власного голосу збадьорив його.
Треба випередити прибиральниць, бо заберуть усі пляшки, відьми старі! Грицько підняв комір і швидко закрокував у сторону моря...
У цій історії, звичайно, присутня авторська вигадка, хоча у «старому замку» насправді ночами збираються сумнівні елементи.

А. Карьялов.
На снимке: никому ничего не интересно к «старому замку» - бывшему Дому пионеров.