Одесские персоналии в Очакове девяностых. (Часть 5)
Щоголев Сергей Авенирович
Сергей Авенирович коренной одессит, выпускник мехмата, специалист в области теории колебаний. Сегодня он доктор физико-математических наук, профессор, руководитель одного из научных подразделений университета. Впервые, тогда еще доцент, Щоголев прибыл в Очаков в мае 1993 года с двухдневным визитом вместе с ассистентом В. Вербицким, то есть ещё до открытия лицейских классов в школе №4. В это время на базе Детско-юношеского центра уже действовала выездная приемная комиссия физического факультета во главе с В. Зотовым. Математики последовали примеру физиков и прислали своего представителя. Их визит был уместен ещё и потому, что в 1993 году впервые проводилось общенациональное письменное тестирование по математике выпускников средней школы по единым тестам. Одесские математики проводили тестирование выпускников средней школы №4, точкой локации комиссии был Детско-юношеский центр.
Кстати, в рамках этой кампании в лицейских классах на следующий год также приезжала доцент Курбатова Ирина Николаевна, которая, как мне рассказывали в университете, родилась и окончила школу в Очакове. Однако впоследствии, к сожалению, вышло так, что с Ириной Николаевной мы больше не общались и как-то даже не довелось встретиться в университете за практически 9 лет моих частых визитов туда.
В один из вечеров первого его визита выяснилось, что Сергей Авенирович заядлый бард, к тому же, как я мог убедиться, с уникальным голосом. Я — человек далекий от музыки, но впервые услышав его пение, сразу понял, что в его голосе есть что-то особенное, хотя профессионально это охарактеризовать не могу и сейчас.
После визита 1993 года наше общение по Очакову прервалось где‑то до конца девяностых. Хотя при случайных встречах в университете мы общались как хорошие знакомые. Но где‑то примерно в период 1999–2001 годов Сергей Авенирович принимал участие в двух университетских неделях как представитель института математики, экономики и механики Одесского университета. Это было в тех случаях, когда Аркадий Кореновский не мог по каким‑то причинам войти в состав выездной бригады. В этот период наше общение оживилось, иногда я останавливался у него во время визитов в университет дольше дня. Мы общались на разные темы, но predominated часы за его компьютером.
Именно в этот период, когда Сергей приезжал уже с лекциями, он вместе с коллегами принимал активное участие в лицейских вечерах, на которых его голос и исполнительское мастерство уже сумел по-настоящему оценить весь лицей. Здесь стоит заметить, что прием экзаменов за университетскую неделю осуществлялся в пятницу на последних парах и в субботу на первых парах. Но всё равно в пятницу как правило проводился лицейский вечер с участием университетских преподавателей.
В повседневном общении Сергей Авенирович довольно сдержанный, хотя и не обделённый чувством юмора человек. Наши отношения и сейчас дружеские.
Олександр Юрьевич Ахмеров
Олександр Юрьевич — коренной одессит, выпускник физического факультета, старший научный сотрудник Научно-исследовательского института физики (НИИФ) Одесского университета, специалист в области фототехнологий.
Директор реабилитационного центра «Ступени», президент фонда поддержки науки и образования в области информационных технологий, фототехнологий и развития связи «Университет». Одногруппник и близкий товарищ Дмитра Поліщука, о котором мы писали ранее. Наше знакомство состоялось в январе 1997 года, когда фонд «Відродження» передав фонду «Університет» майнові права на видане ліцею в грудні 1995 року комп'ютерне обладнання.
Олександр Юрійович до проведення занять в складі виїзної бригади не залучався, але впродовж 5 років як президент фонду «Університет» виконував важливі функції по модернізації (upgrade) комп'ютерної і офісної техніки, поповненню їх асортименту. Крім того, після переходу вищезгаданого нами Віталія Даниловича Русова в Одеський політехнічний, саме фонд «Університет» надавав Очаківському ліцею також велику організаційно-методичну підтримку в плані представництва ліцею в сторонніх організаціях України і в певній мірі фінансування недержавного компоненту навчального плану.
Останнє було важливе. Думаю, що для батьків ліцеїстів тих років буде цікаво дізнатися наступне. Справа в тому, що навчальний план ліцею складався з двох частин: державного компоненту, який був по суті розширеною шкільною програмою та недержавного, в рамках якого ліцеїсти слухали курси понад гарантований державою мінімум. Міський відділ освіти фінансував лише державний компонент. Що стосується іншої, не бюджетної компоненти навчального плану, то за попередніми розрахунками (вартість однієї години професора/доцента + надбавка за вчений ступінь + оплата відрядження + податки + деякі накладні витрати пов'язані, наприклад, з захистом курсових) плата батьків мала сягати не менше $180 за 9 місяців навчального року, а це тоді була відчутна сума. Але батьки кожного тодішнього ліцеїста знають, що вони ніколи таких місячних витрат на навчання в ліцеї не несли. Навіть після фінансової кризи 1998 року, коли відбулося підвищення платні, батьки реально платили 22 грн. 50 копійок раз в квартал (в перерахунку 7,50 грн. в місяць). Цього вдалося досягти двома шляхами: по-перше бригада Шевчука відмовилася від оплати в повному обсязі згідно кошторису, погодившись на суттєво меншу суму. По-друге, всі витрати, що виходили за 7,50 грн/місяць як правило або покривалися фондом «Університет», або ми від них відмовлялися (якщо це було можливо). Все це дозволило зробити ліцей доступним, збільшити кількість університетських викладачів і залучити до читання лекцій представників гуманітарних дисциплін. Тим не менш навіть на ці 7,50 грн/місяць інколи були нарікання. Сьогодні про це вже можна сказати. Пам'ятаю здивування обласного КРУ коли під час перевірки на початку двотисячних років вони побачили цю суму. Їх бригадир по телефону попросила мене підійти в міськфінвідділ де доброзичливо просила пояснити як це так, адже вона як мама ліцеїста в Миколаєві платить зовсім інші гроші.
Олександр Юрійович дуже часто виконував для ліцею представницькі функції в різних організаціях. В цьому плані показовим є приклад впровадження в ліцеї другої іноземної мови – французької. Хоча для мене ця робота закінчилась ледве почавшись (невдовзі я звільнився), її організаційний рівень був досить високий, з залученням французького культурного центру (ФКЦ) при посольстві Франції. На найближчі рік-два були досягнуті домовленості про методичну і технічну допомогу для лицея з боку ФКЦ. Олександр Юрійович особисто приймав участь в організації і проведенні візиту директора французького культурного Центру до лицея. Будучи дуже часто за кордоном і вільно володіючи англійською, він розумів важливість цього починання і охоче брав в ньому участь.
Він також приїздив на один день до ліцею під час майже кожного університетського тижня, коли бригада і його найближчий товариш Д.Д.Поліщук були в ліцеї. Але практично все наше з ним спілкування відбувалося в Одесі. Інколи ми, як і в Очакові, збиралися компанією в одеських барах з того чи іншого приводу. Пам'ятаю як на одному з Днів народження Шевчука Олександр Юрійович читав власну поему. Ну і звичайно ж який одесит без гумору? Цього теж в Олесандра не відняти, але це тема окремої розмови.
Ми спілкуємось і сьогодні. Можна навіть сказати активно співпрацювали до ковідного періоду, тобто до 2020 року. Після лицея багато разів зустрічалися в різних містах України, в тому числі в Очакові і в Одесі на дачі Олександра Юрійовича.
Вже в постліцейний період, коли ми зіткнулися з проблемою неруйнівного контролю лопаток турбін авіаційних двигунів методами лазерної дефектоскопії, Олександр охоче пішов на співпрацю як фахівець з фототехнологій і старший науковий співробітник НИИФ Одесского университета. В зв'язку з цим за нашим поданням Олександру Юрійовичу, як позаштатному науковому консультанту, наказом ректора Национального авиационного университета було видано спеціальний пропуск.
Разом при підтримці провідних підприємств і установ аерокосмічної галузі ми створювали Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Авіація і космонавтика» для молодих спеціалістів (з 2020 проводиться дистанційно через пандемію). Членом її оргкомітету Олександр Юрійович залишається і сьогодні. Він залучив також до участі в ній ряд Одеських вузів. Є незмінним членом журі в одній з секцій конференції. Свого часу в іншій її секції членом журі був В.Г.Шевчук.
Ми розглядаємо це як продовження нашої співпраці початок якій поклав Очаківський лицей.
Володимир Васильович Головко
Доцент кафедри загальної та хімічної фізики, кандидат фізико-математичних наук. Сфера наукових інтересів – фізика аеродисперсних систем. Впервые мы встретились ещё до открытия лицейских классов весной 1993 года, когда Владимир Васильович в составе бригады Зотова прибыл для приема вступительных экзаменов на базе Очаковского Детско-юношеского центра. Это был начале работы филиала приемной комиссии физического факультета Одесского университета. Працював на одной кафедре с В.Г.Шевчуком, О.В. Флорко и Д.Д.Полищук.
В стиле работы и поведения Владимира Васильевича было много общего с Аркадием Кореновским: та же сосредоточенность, сдержанность, непритязательная интеллигентность и высокая ответственность. Наверное, это было закономерно, ведь Владимир Васильевич был несколько старше многих своих коллег по бригаде. Проявлял интерес к истории Очакова и вообще ощущалось, что круг его интересов широкий. К детям из сельской местности и провинциальных городков относился с особенной теплотой, ненавидел проявления позорной блямбы, нахального карьеризма и дилетантства в любой форме. Надеждно скромный, простой и трудолюбивый человек, которого, к сожалению, нет среди живущих сегодня. Все это наводило на мысль, что с такими принципами Владимиру Васильовичу иногда бывает довольно сложно и в одной из бесед он с этим согласился.
Как‑то сразу после дороги в Очаков в первый же вечер ему стало плохо. Мы позвали Ивана Витальевича Мисю, как врача, который жил поблизости. Он диагностировал гипертонический криз, выписал рецепт и дал свои рекомендации. Мы отвели Владимиру Васильевичу единственную отдельную комнату, которая была в общежитии, и предложили завтра найти для него транспорт в Одессу. Но это вызвало волну протеста, он категорично не хотел ничего слышать, заявляя, что с этими детьми и вообще в Очакове он отдыхает душой. Так он и проработал до конца университетской недели на таблетках и микстурах, забегая иногда во время перемен прилечь.
К сожалению, наше общение не было длительным, поскольку по состоянию здоровья он принимал участие лишь в примерно четырех университетских неделях, а это не более чем за два учебных года. Поэтому более детальная история о Владимире Васильовиче для меня сегодня задача нелегкая.
В. Усиченко
Газета «Черноморская звезда» №49-50 от 31.12.2021 г.
