Очаків крізь час. (описи міста очима історичних постатей)
1656 рік. Евлія Челебі - фортеця Озю.
У 1656 році турецький мандрівник Евлія Челебі прибув у важливий центр Османської імперії на північному узбережжі Чорного моря — Озю, відомий у нашій історії, як Очаків. Його погляд відкрив неприступні стіни, щовечора піднімався дерев'яний міст, перекинутий через глибокий рів, і з усіх веж визирали дулa гармат.
Осягнувши центр міста, він не без задоволення відзначив чітко сплановану забудову, чистоту мощених вулиць, вздовж яких тіснилися обмазані глиною двоповерхові будинки. А ось і палати паші та його свити, витончені мінарети мечетей, фонтани та, звичайно ж, багато ніжних південних рож. У гавані стояли численні кораблі з різних країн. Саме вони наповнювали місто багатолюддям різноманітних моряків та торговців. У фортеці стояв турецький гарнізон, жили ремісники та купці, приїздили й заморські інженери—німці, французи, які брали участь у будівництві укріплень.
Частими гостями були українські козаки, і не тільки ті, хто здійснював набіги, але й ті, кого приваблювала торговельна справа. Везли з України шкуру й табак, смалець, льняне полотно, пряжу, деревину, вугілля, сушену рибу та риб\'ячий клей. Наші купці купували й везли в Україну вина й сіль, прянощі та сушені фрукти, оливкову олію, ладан, апельсини, ситцевий матеріал, саф’ян, кінську збрую та овечі шкури.
Щоденні дні тут знаходили притулок вірмани та греки, валахи та українці. Кожен мав право звертатися до Господа за своїм обрядом: неподалік від палацу місцевого паші та ісламської мечеті службу правила християнська (православна) молдавська церква. На службі у очаківського паші було багато козаків, які підтримували порядок у місті, охороняли торгові шляхи, а іноді й заспокоювали не в міру розбурханих яничар.
За міськими стінами розташовувалися сотні валашських будівель, накритих очеретом, юрти ногайців, торговельні лавки, трактири, млини, склади. У безкраїх степах розкинулися огороди й баштани.
На жаль, подальша доля міста не була до нього прихильною. Під час штурму 1788 року російською армією фортеця та міські квартали зазнали страшних руйнувань. Російська імперія прийшла на зміну Османській; плани реконструкції міста так і не здійснилися, а його комендант мешкав уцілілій нижній частині будинку паші. Постепенно жителі розібрали й використали для своїх господарств уцілілі залишки фортифікаційних стін та інших споруд.
С.В. Страшний. Очаків турецький. (Акварель, 20,5 х 15,5 см.)
На початку XX століття це було маленьке степове містечко, але не втратило завдяки своєму розташуванню важливого військово-стратегічного значення, тому в ньому були розквартировані (і за часів Російської імперії, і за радянських часів) численні військові частини.
1810 рік. князь Долгорукий І.М. — місто Очаків.
Знамените місце в нашій історії! Взяв його Мініх, взяв і Потьомкін. Місто розорене! — і нині видно ще грізні сліди російської рати. Гірше за село: скрізь уламки колишніх будівель; камені купами; часто під ноги трапляються сухі кістки людські; думаю, колись було глибоко сховати побитих. Жодної гілки від тих прекрасних садів, які навколо Очакова були розташовані на кілька верст, — усі шаблі порубали. Що витримає проти леза меча?
Зберігся невеликий залишок турецької фортеці. Саме море стіна її свідчить про хоробрість полків і полководця. Вона, наче вилита з одного каменю: ніде не видно шва між дикими камінням. Я з невимовним цікавістю дивився на все, що представлялося ізумленому моєму погляду. Лиман хвилювався, вітер дув із моря; я стояв нерухомо на камінцях, якими встелений берег, і хвилі його розбивалися під моїми ногами. Також є на мілинах шматки турецьких кам’яних ядер сіро-мраморного кольору, якими вони заряджали свої гармати й підживляли наших: усе було марно — Небо визначило Орлу підкорити гірку Луну.
Ця башта, башня пашинського замку, кругла, висока, старовинної архітектури. Не вдалося утримати її паші, і ми здолали чавунні затвори. Я ходив усередині її: там розташовано багато будівель для артилерійських снарядів та різних потреб; на одному з них видно стару азбідну дах. Тут доволі багато цього каменю. Мене пустили прогулятися баттареєю. На ній і по всьому Очакову гармат до 100, 18-ти й 24-фунтових.
Хто б не прийшов у захват, поглянувши одним поглядом на це неповторне місце? Не даремно турки називали Очаків маленьким Царгородом або Стамбулом. Велична картина! зліва Лиман, справа Чорне море; навпроти — Кінбурнська коса, як язик землі, розтинає похмурі хвилі; далі, у тому ж морі, острів Березань із гарматами. Яка кисть зуміє зобразити такий малюнок прекрасної природи? Гуляючи по руїнах турецьких укріплень, раптом обійняв небо й води; втомившись, сів на гармату й відпустив усі свої мрії.
Тут тіні Волконського та Горича носились переді мною й нагадували зловісну подію очаківського штурму. Я уявляв, що бачу той шлях, ті самі ворота, де їхній останній рок зустрівся з рукою ворога, що не вміє щадити своїх жертв. Тут дружини наших героїв, підкреслюючи тріумф переможця — розквітлі красою, летіли на швидких санях по снігах і кострах мертвих тіл, а в багатих землянках, серед розкоші й неги, забували з ним усі жахи воєнного ополчення; між тим як виснажені воїни, прагнучи рішучої брані та перемоги, не шкодували себе, не шкодували нічого, що траплялося.
Вірте чи ні, як завгодно, але поміщу тут дивовижне. Хто не знає, хто не помітив, що дуже часто хмари приймають різні образи й показують нам земні види у небі? Серед глибоких моїх роздумів про очаківський штурм, про війну та її наслідки, раптом поглянув на небо, і побачив серед чистого повітря одне єдине хмариння. Що воно являло собі? Наковальню, повністю подібну до кузнецької. Розумний збіг ідей із повітряними явищами? Справді, подумав я, тут була наковальня. Скільки пролито крові! — за що? — за скалу над мутною водою.
Тепер у Очакові немає нічого, крім найпохмурішої картини розграблення. Місто веде міський голова, а військову команду — плац-майор з Немців, добрий чоловік, звиклий до російських звичаїв; він поселив нас у себе в квартирі, і ми ночували в нього. Усі фортеці чорноморського підпорядкування Очакова населені різними народами. Греки та євреї, у малій кількості та найбідніші, блукають містом, як бродяги, і шукають випадок підготувати пропитання. Одні шинкують, інші вдень крадуть. Один єврей під час нашого перебування витягнув із лавки шматок свіжого сирого м’яса, кинувся з ним на човен і поплив до Кінбурна; за ним з пристані гналися й не впіймали; видно було, що це не перший його досвід проворства.
(Сочинения Долгорукого (князя Івана Михайловича). Славні барабани за горами.)
1858 рік. Афанасьєв-Чужбинський - місто Очаків.
Під час виходу з лиману до Чорного моря, на відносно високій горі стоїть Очаків, колись грізна фортеця, що коштувала стільки російської крові, а потім жалюгідна фортеця, зруйнована нами самими без зайвої потреби у минулій війні, а тепер — порожнє містечко.
Здалеку дійсно містечко це, з церковою, маяком, оптичним телеграфом і якоюсь пустою двоповерховою будівлею, особливо з моря, здається подібним на щось, і проїжджаючи повз на пароходах, уносять про нього ще досить поблажливе уявлення. Але кому привелося прожити тиждень в Очакові, той скажете, що важко уявити щось нудніше й сумніше. Жодних рухів не було; лише останнім часом, коли з Херсона перевели сюди митну заставу, з'являється зайвий чоловік в Очакові, і, можливо, sälється зайва булка на базарі. Якщо б кілька осіб не займалися сельдяним промислом, можна було б сміливо сказати, що ніякої торгівлі немає, а продаж сельді взагалі незначний і тримається в руках євреїв. Очаків не постраждав у воєнний час (взірвано лише нижнє укріплення, і то через недосвідченість), але містечко носить на собі наче сліди руйнування.
Церква досить дивної архітектури, але це пояснюється тим, що її переделали з мечеті.
Створні ознаки сферичної вершини та дивний оптичний телеграф, який досі продовжує свій дитячий лепет із Миколаєва, дивують того, хто не знайомий із цими предметами.
У місцевих лавках можна знайти трохи з потрібного. Але торговці, переважно євреї, чекають ярмаркових днів, коли з'їжджаються мешканці навколишніх сіл. У той же час скупляються та купують продукти дрібними.
У стратегічному відношенні Очаків, звісно, важливий пункт, що охороняє вхід до лиману, але торговим містом він ніколи не стане, як куток, до якого неможливо дістати виробничі райони для збуту своїх продуктів. Хороше укріплення, озброєне гарматами великого калібру, з успіхом може захищати пролив, але сам Очаків не має даних для залучення торговельних інтересів. Можливо, за інших умов або, краще сказати, коли Аджибей ще не був Одесою — Очаків міг би запропонувати себе як місце для торгового міста, але тепер його висота немислима ні за яких умов.
Малороси живуть землеробством і рибальством. Бригади їх активні по лиману й морю, і весь улов Очаківців продають в Одесі, від якої містечко лежить за тридцять милях.
(Поїздка по Нижньому Дніпру (1858–1860) // Афанас'єв-Чужбинський А. Поїздка до Південної Росії. Частина I. Очерки Дніпра.)
Фортеця Очаків. 1870 р. (Гравюра)
1913 рік. Дьяков А.Я. - прохід Очакова
Проходимо Очаків: фортеця з виставленими гарматами й праворуч по ходу містечко з трьома—чотирма церквами, мальовничо розташоване в безлісній місцевості. Проходимо мимо низької піщаної коси, що тягнеться до горизонту зліва, з витягнутими човнами рибалок, їх наметами з парусини; видно й самих: що сидять на піску й прогулюються поодинці; назустріч йде група з трьох—чотирьох людей. Вода зверху мутна бурого відтінку; на кормі з-під винта вириваються буруни прозорої зеленуватої води з розпластаними білувато-прозорими медузами: річкова вода з лиману, менш щільна за солону морську, розташовується шаром зверху.
Ітог історії славної фортеці.
Усе, що становило історичну цінність Очакова, залишилось під бруківкою його мостових, під маєтками мешканців, але постійно нагадувало про себе знахідками давніх монет, курильних трубок, керамічної посуди, численними загадковими проваллями у центральній частині міста, оживало в легендарних розповідях місцевих мешканців про незлічені скарби турецької казни, сховані в лабіринтах підземної частини міста. Інколи, на очах здивованих городян, всього за одну ніч під землю йшли цегляні споруди, як сталося з половиною двоповерхного будинку екскурсійного бюро на початку 90-х рр. Гори щебеню й піску, привезені потужними самосвалами, як піщинки, зникали в підземних галереях.
Місто, зведене за деякими джерелами Менглі-Ґіреєм у 1492 році на місці давніх укріплень, можливо литовських, можливо — на руїнах античного Алекстора, довго очікувало, коли сторінки його історії набудуть реального втілення в колекціях музеїв, знайдуть своє місце серед інших книг на полицях бібліотек. За ініціативою самих очаківців, краєзнавців та місцевої влади, звернувшись до Інституту археології НАН України, у 1989 році було започатковано систематичне дослідження міста. У 1989–1996 роках Очаківською експедицією Інституту археології, а в наступні роки Українсько-турецькою експедицією ІА НАН України та Турецьким історичним товариством була проведена величезна робота.
Поступово культурні пласти потужністю 4–6 метрів відкривали все нові обриси Очакова XIV–XVIII ст., зокрема й відомі за описами Евлії Челебі, фоліантам Стамбульського архіву, спогадам сучасників. Стало можливим локалізувати на карті сучасного міста розташування давнього й середньовічного історичного центру, його окремих частин, зіставити їх із картами й планами XVIII ст.
Відкрилися залишки стін, колишніх віднесених до будівель палацових комплексів, підвали монументальних будівель Старої фортеці, фрагменти забудови житлової частини міста, руїни турецької лазні й дренажної системи, фортифікацій, поховання солдат — захисників фортеці. За межами фортеці відкрита невелика юртообразна споруда з залишками камишових конструкцій, описана тим же Е. Челебі.
Усі об'єкти фортеці зберегли сліди жахливих руйнувань: численні ями, утворені від попадання бомб, десятки гарматних ядер, іноді застряглих у стінах будинків, осколки бомб, зірвані кістки коней, зварена в полум'ї залізна картеч.
За матеріалами Інтернету
