Знаменитий «у лукомор'я дуб зелений», можливо, росте на Миколаївщині

В Очакові існує красива легенда про те, що прототип дуба зелений у лукомор'я з відомої пушкінської поеми «Руслан і Людмила» росте на Миколаївщині, а саме на Кінбурнській косі, у заповідному Волижиному лісі.

Так це чи ні, утверждать не возьмусь, потому что я не жил в те времена, не дружил с Пушкиным, да и нет никаких доказательств этого. Но, с другой стороны, нет и фактов, опровергающих данную версию. Есть некоторые свидетельства того, что Александр Сергеевич Пушкин посещал Очаків, а значит, вполне мог побывать и на Кинбурнской косе, до которой оттуда совсем недалеко. А если так, то, зная его любопытную натуру, можно предположить, что он мог попасть и в Волижин лес, о котором писал ещё Геродот, и, увидев огромный величественный дуб, вдохновиться на написание своих знаменитых строк:

У лукомор'я дуб зелений;
Золотий ланцюг на тому дубі:
І вдень і вночі кіт учений
Усе ходить по ланцюгу кругом;
Іде направо - пісню заводить,
Ліворуч - розповідає казку.
Там чудеса: там лісівник бродить,
Русалка на гілках сидить.

Кстати, слово «лукомор'я» походить від сполучення «лука моря» й означає «вигин морського берега». Якщо поглянути на карту на ту ділянку Кінбурнської коси, де розташований Волижин ліс, то саме там чітко видно цей вигин. Крім того, уважно розглянувши форму Кінбурнської коси, побачите, що вона частково нагадує лук — метальну зброю — зі злегка натягнутою тетивою. Отже, можно припустити: Кінбурнська коса — це й є відоме лукомор'я?

Ще один факт, який говорить у користь даної версії. Вважають, що прототипом острова Буяна, який згадується в пушкінській «Сказці про царя Салтана...», є відомий багатьом миколаївцям острів Березань, що поблизу Рибаківки. Отож, якщо подивитися на карту, то побачимо, що острів Березань (Буян) знаходиться дуже близько від Волижиного лісу. Так что, якщо Олександр Сергійович бачив Березань, то, значить, і побував у Очакові, а значить, міг також потрапити на Кінбурнську косу у Волижин ліс, де й надихнувся дубом.

Дуб прекрасно зберігся до нашого часу, водночас відомо, що це найстаріше і найвелике дерево на Миколаївщині. За деякими оцінками, дубу може бути не менш ніж 400–500 років.

�Якщо зараз вік дуба такий поважний, то у XIX столітті, коли знаменитий поет побував на Миколаївщині, дубу було не менш ніж 200–300 років, тобто він уже тоді був великим і величним, щоб виділятися і привернути увагу Пушкіна. Ну, а зараз дуб настільки розрісся, що його навіть можна побачити на фото зі спутника Землі за допомогою Google Maps і визначити розмах крони дерева, яка в діаметрі досягає майже 30 метрів, а це ні багато ні мало — висота 10-поверхового будинку!

Так що це за ліс такий таємничий, що називають Волижиним, про який мало хто чув, і де росте такий давній дуб? Ліс цей хоч і не дуже великий, але дуже надзвичайний. Іншого такого точно немає. Уявіть, про нього писав ще «батько історії» Геродот і навіть побував у цих місцях. Той, хто добре вчив і пам'ятає історію, напевно знає про так звану «країну лісів» — Гілею, згадану Геродотом.

Гілея - це великий ліс, який зростав у нижів'ях Дніпра і шанувався скіфами як священна роща. Виявляється, багато століть тому значна частина Північного Причорномор'я була покрита густим, непрохідним, схожим на джунглі лісом, який і називався Гілея. Нинішній заповідний Волижин ліс і є невеликий залишок цієї самої Гілеї — геродотовської «країни лісів». За однією з легенд у Гілеї мешкав демон русалки з хвостом змії. Чи не цю Русалку має на увазі Пушкін, коли в «Руслані й Людмилі» пише: «Русалка на гілках сидить»?

Сьогодні Волижин ліс — частина Чорноморського біосферного заповідника, що перебуває під охороною. Варто знати: щоб потрапити сюди, потрібно отримати спеціальний дозвіл у місті Гола Пристань Херсонської області, де розташований офіс заповідника.

Автору пощастило двічі відвідати цей ліс і побачити той самий дуб. Скажу відверто: настільки дика, непрохідна хаща, де життя кипить буквально на кожному квадратному сантиметрі, мені не доводилось бачити ніде на нашому краї. Спостерігаючи за Волижин лісом і, буквально кажучи, пробираючись через нього, не виникає й краплі сумніву, що це саме залишки тієї давньої Геродотової Гілеї, яка росла ще до нашої ери. Можу без перебільшення стверджувати, що за красою, дремучістю та непрохідністю Волижин ліс може частково порівнятися з дощовим тропічним лісом Сінхаража, де мені теж доводилось побувати, який розташований за шість із половиною тисяч кілометрів від нас, у Шрі-Ланці! А багато хто взагалі не знає про такі справжні унікальні природні скарби, як Волижин ліс, до яких від нас, образно кажучи, рукою подати.

У мене є припущення, що Пушкін міг і не побувати у Волижиному лісі, але, як людина з широким світоглядом, звичайно ж читав твори Геродота й знав про згадану ним «країну лісів» — священну рощу скіфів — Гілею, і вона могла надихнути Олександра Сергійовича на знамениті рядки про «зелений дуб». Очевидно, він також знав про легенду русалки, згадану у творах про Гілею, тому й посадив її на гілках дуба у «Руслані й Людмилі»:

Там чудеса: там лісівник бродить,
Русалка на гілках сидить.

Отже, я думаю, у будь-якому разі: чи був Пушкін у Волижиному лісі, чи ні — можна сміливо й з великою долею ймовірності припустити, що місцевий древній красень-дуб — це й є прототип пушкінського «дуба зелeного» біля лукомор'я.

Сергій Розумий,
мандрівник, член Національного союзу журналістів.

Джерело: www.vn.mk.ua