Весілля Очакова за 100 років

15 січ. 2012 р.

Переклад не завершено

Існує романтична історія про те, що у кожної людини у світі є лише одна «половинка», яка десь блукає світами. Якщо її не знайдеш, значить, житимеш один… або з чужою «половинкою». За легендою, на безлюдному острові коли-небудь мешкало створіння, яке було одночасно чоловіком і жінкою. Воно було цілісним і знайшло у цій цілісності підставу для зарозумілості та гордині. Тоді Зевс вирішив його покарати, розділивши навпіл, назавжди від’єднавши мужню частину від жіночої. З тих пір кожна «половина» палко мріє знайти відсутню.

predлагaємо вам невеличку подорож очаківськими весіллями, що охоплює більш ніж 100‑річний період історії Очакова.

19-й век: ЖЕСТОКІ ЗАКОНИ

В 1836 році молодий секунд-майор Варшавського кінно-артилерійського полку Сімеон Кателін залишив службу і прибув до Херсонської губернії, де знаходилося його родове маєток (с. Кателіно, Очаківського району). 28-річний поміщик вирішив одружитися і по-воєнному приступив до здійснення задумано. У 20 верстах від Очакова розташовувалось маєток сім’ї Барсукових, у яких на видавання була двадцятирічна донька. Відставний ротмістр часто навідувався до сусідів, і через три місяці просив руки нареченої у батьків. Через дві тижні згода була надана. Розпочалася підготовка до весілля, потім молоді вінчалися. А ще через півроку наречена потопилась у Бугському лимані, а секунд-майор застрелився у кабінеті власного дому.

Справа в тім, що вихід заміж розглядався як своєрідний рубіж, з якого її соціальне існування набувало істинної повноти. Православне світосприйняття панночки вимагало батьківського благословення шлюбу, яке сприймалося як божественна гарантія майбутнього сімейного щастя. Жених надсилав листи всім дальнім і близьким родичам нареченої, де представляв себе і просив «не чинити йому недовіри». Кожен із родичів повинен був дати письмову згоду і взяти на себе частку відповідальності перед людьми та Богом за долю цього шлюбу. Так формувалася родова порука, яка духовним зобов’язанням лягала на молоду сім’ю і передавалася через покоління віками. Родова порука була цементною основою союзу, який складався з людей, що ледве знали одне одного. Жених або його батьки просили дозволу на вінчання в духовній консисторії єпархіального округу, і тільки потім молоді з’являлися перед священиком.

Сімеона Кателіна і Варвару Барсукову благополучно пережили всі передвесільні клопоти і вінчалися у храмі. Однак із запізненням на тиждень із консисторії Херсонської єпархії прийшов суворий заборона на вінчальний обряд. Виявилося, батьки нареченого і нареченої перебували між собою у духовному родстві. Мати секунд-майора і батько Барсукової були кумами, тобто хрещеними батьками якогось третього людини. За синодальним правилом їх дітям заборонялося вступати в шлюб. Таке співжиття прирівнювалось до інцесту. Не допомогли листи до Святійшого Синоду та клопоти впливових родичів у Москві, не допомогло те, що батьки Сімеона Кателіна на момент вінчання вже померли, і духовне родство вичерпалося за каноном. Церковна консисторія була непреклонною, шлюб оголошувався недійсним.

Трагедія нездійсненої сім’ї мала широкий резонанс у обох столицях імперії. Микола I указом у 1838 році скасовує заборону на шлюби за духовного родства, а Святійший Синод Російської Православної Церкви пом’якшує формальну експертизу вінчання. («Новини N»)

1900‑ті: ФОРТЕЦЯ ТРАДИЦІЙ

На початку минулого століття весілля протягом кількох місяців передувала «любовна канитель», що складалася з оглядин нареченої, сватання й заручин. Між молодими активно суєтилися свахи, домовляючись про майбутні союзи. І коли молодий чоловік вручав букет полюбленій дівчині і отримував від її батьків запрошення до дому, то вже вважався женихом.

Саме весілля не обходилося без вінчання, а гуляння, як правило, проходили вдома. Часто столи виставляли в саду, і всі бажаючі могли приєднатися до свята. Фотографії таких свят були ще в дивину.

(Приморська слободка 1911р. Миттю і не визначити де винуватиця урочистостей. Цей дім по вул.Цокуренка зберігся до наших днів.)

1910‑ті: БЕЗ ВІНЧАННЯ — НІКУДИ

Ще нерушимі традиції, а самі весілля були подією для родичів і сусідів. Ще працювали знамениті очаківські фотографи Гуревич і Файнштейн. Наприкінці десятиліття в смутні роки було не до урочистостей. Але життя брало своє.

1920‑ті: ПЕРШІ ЗАГСИ

Дореволюційні традиції були порушені: вінчання скасували, натомість почали реєструвати стосунки в ЗАГСах (з 1917 року), куди приходили здебільшого у повсякденному або святковому одязі.

Плаття, яке тоді можна було б назвати весільним, виглядало так: максимально просте, прямого крою, з маленьким комірцем. Від весільного у нього був лише колір — білий.

Ще простішою була церемонія реєстрації: потрібно було просто сплатити гербовий збір у розмірі 20 рублів, заявити про добровільне вступлення в шлюб і розписатися в книзі реєстрації. Але це стосується міських весіль.

У селах (Очаків того часу містечко нагадував мало) намагалися дотримуватися традицій: гуляння могли тривати тижнями, а наречена була у весільному вбранні з обов’язковими національними атрибутами.

1930-ті: БЕЗ РАЗНОСОЛІВ І ЧОБОТИ В ПОДАРУНОК

Не до весільних урочистостей було й у ті роки — голод переробляв будь-які людські плани. Святкували скромно, без розносолів, — якщо взагалі відзначали. Подарунки молодим несли найпрактичніші. Наприклад, могли подарувати чоботи, відріз тканини. «Мама з татом розписалися в 1935 році, відзначивши це у себе в селі, а через кілька днів поїхали в Очаків, щоб сфотографуватися, — розповідає Ірина Д.

1940‑е: ГОЛОВНЕ БЛЮДО — ВИНЕГРЕТ

Якщо описувати тодішні весілля, то краще всього підійде слово «мінімалізм». Весільних нарядів не було, їжу на стіл ставили найпростішу, подарунки теж дарили рідко. Форма — звичайний наряд жениха.Після війни було не до пиршств. «Батьки відзначали весілля ще з однією парою молодят у 1947 році. І в одного з женихів навіть не було носка, і він прийшов у сандалях, — каже Наталія Р. — Відзначали у батьків мами. Хоча яке там відзначання, якщо головною святковою стравою був винегрет? А батько прийшов до нової сім’ї з приданим — подушкою». Про скромну весілля своїх батьків розповідає також Олександр К.: «Батьки в 1949 році розписалися. З гостей були троє сусідів і батьки матері, адже батько залишився сиротою. На стіл поставили картоплю, оселедця, кисіль, пиріг. Один сусід приніс у якості подарунка бочонок домашнього вина. Так і відзначили.

1950‑е: БЕЗ ПОДАРУНКІВ НЕ ПРИХОДИЛИ

У цьому часі й далі було важко з святковим вбранням. «Моєму майбутньому чоловікові костюм позичили знайомі. Кільця не було, — розповідає Ірина П. – Стіл був простий: квашені овочі, борщ, риба, винегрет. Ну, і в селі родичі кабанчика обстругали, зробили холодець».

Але, на відміну від 40-х, гості вже почали приходити з подарунками. Дарували те, що мали самі: хто ложку й виделку, хто тарілку, хоч горсть монет. Головне було не подарунок, а увага. У селах гуляли більш святково, ухитрюючись зібрати всі свої «кутки», як у старі часи. Завжди знаходився той, хто грав на гармошці або баян а післявоєнні пісні, влаштовувалися танці в перший день, а у другий могли посидіти з близькими родичами.

1960‑е: ВІДКРИЛИСЯ САЛОНИ ДЛЯ НОВОБРАЧНИХ

Весілля стали більш різноманітними: повернулася традиція гуляти кілька днів. Саме тоді з’явилися салони для молодят, які існували до розвалу СРСР.

Там була можливість купити одяг та взуття для молодят, кільця, а також постільну білизну, посуд та інші дефіцитні речі.

Талон, який відкривав заветні двері, видавався за подачею заяви, чим незабаром активно користувалися всі, хто міг, подаючи «липові» заяви та не приходячи на реєстрацію. В Очакові такого салону не було - приходилося їхати в Миколаїв. Подарунки вже стали суттєвіше. «Нам дарували рушники, столові прибори, а особисто мені – відріз штапельного полотна, що було тоді «писком» моди»», — згадує свою весілля Зінаїда Т.

1970‑е: БАНКЕТИ

У 70‑і на зміну коротким прийшли сукні довжиною в підлогу. Але вони були все одно без особливих прикрас та кружев. Часто їх шили на заказ. Хоча вже можна було взяти і напрокат. Тоді ж з’явилася традиція поїздки молодят містом, з обов’язковим покладанням квітів до пам’ятників Леніна, Потьомкіна, Шмідта та фотографування. Щоб стимулювати молодь до одруження, деякі профкоми стали допомагати женящихся. Так з’явилися «комсомольські весілля».

1980‑e: ПІРИ НА 100 ЛЮДЕЙ, СУХИЙ ЗАКОН

Весільні святкування почали набирати все більших розмаху та обростати новими традиціями. Крім уже звичних караваїв та рушників, ляльок на машинах, посипання молодят (зерном, монетками та цукерками), з’явилася мода фотографуватися біля музею Суворова. Іноді до нього стояла черга! А обов’язковим атрибутом молодят у ЗАГС був факел із свічкою, яку запалювали від «Вічного вогню», що горів там же. Цей факел тримали під час реєстрації.

Сукні все ще шили, з кожним роком вони ставали пишніші, а на застілля запрошували іноді 80–120 людей. Уже звучала жива музика, тамада. Знову почали дарувати гроші й багато хто вирушав у весільні подорожі. Весільні подорожі — тоді це вже було модно. Але найчастіше дарували сервізы, а найрозкішнішим подарунком тоді був килим.

З прийняттям сухого закону в Очакові відбулася перша «твереза» весілля. У багатьох випадках, щоб весілля «пела й танцювала», господарі йшли на будь-яку хитрість. Наливали й ставили на столи спиртне в чайниках, вазах, у пляшках із-під «Буратіно».

А ще був Обласний фестиваль народного мистецтва в с. Кам’янка. В Очакові показовий обряд укладання шлюбу був показаний місцевим агіттеатром (І.Звіададзе та Р.Акопов).

Знаковою подією 1988 р. стала весілля двох пар близнюків.

Коли московські батьки дізналися, що їхні дівчата крутять курортні романи, їх майже збив інфаркт. Для інспекції до Очакова було негайно відправлено тата, який, зрозумівши, що у кавалерів серйозні наміри, докладав дружині про просування на любовному фронті. Врешті-решт дівчата та їхні батьки «здалися» одночасно. Зібралися мамині подружки, зібрали сімейну раду і одноголосно винесли вердикт – видаємо красунь заміж. В Очакові сестри гостювали місяць, а виїхавши до Москви, на цілий рік розійшлися з закоханими – їм належало перевірка почуттів. Хлопці закидали нареченим листами, упакованими в один конверт по два штуки. Через те, що російські закони забороняли вступати в шлюб до 18 років, шлюб міг відбутися лише на батьківщині женихів. І відбулося! День і ніч увесь Очаків гуляв на веселому весіллі близнюків. Це була подія № 1: інші женихи та наречені, бажаючі укласти шлюб у той же день, через такий ексклюзив перенесли свої торжества. Новоспечені чоловіки одразу проявили характер: заявили, що збираються жити тільки разом, тобто удвох у одному будинку. Натомість нареченим нічого не залишалося, як підкоритися. І перевезти чоловіків у московську квартиру, до своїх батьків. (журнал "Єдина").

1990‑е: СТАНОВИТЬСЯ МОДНО ВЕНЧАТИСЯ

На початку 90‑х весілля ще відзначалися за всіма традиціями 80‑х. Продовжували працювати салоны молодят, де за талонами можна було купити імпортне взуття та одяг.

Почали проводити у 90‑х і виїзні церемонії. У нас з’явилася традиція – у День міста розписувати молодят на площі. А от в кінці 90‑х більшості очаківців було не до церемоній - знову настали складні часи. А в моді непремінним елементом модної зачіски нареченої була начесана «козирьком» чолка.

Стає популярним обряд вінчання: багато молодят вінчаються тільки тому, що так робили їхні знайомі. Вінчаються не тільки молодята, але й ті, хто прожив у шлюбі багато років. Звісно, весілля 90‑х років проводилися за радянським шаблоном: вірші, дипломи, вручення прєсловоних медалей та звань тещі, свекрухі, тестю й свекру, забублені частушки, «шишки», переодягання в циган і так далі. Хоча знову: смак — це питання смаку, і є люди, яким це дуже й дуже подобається. Значну роль починають грати організатори весільного торжества - ведучі та тамади намагаються проводити весілля по‑новому, вносячи у програму весілля нові вигадки, т. н., фішки. Появляються професійні тамади.

2000‑e: ПЕРШІ ВИЇЗДНІ ЦЕРЕМОНІЇ

Більш активними виїзди працівників ЗАГСу на територію новобранців стали вже у 2000‑х. У нас першими порушили традицію і розписалися поза ЗАГСом на палубі катера молодята Андрій та Олександра Сліпченки.

У моду також увійшло випускання голубів і феєрверки під застілля. Їх уже рідше проводять вдома. Частіше — у кафе чи їдальні. Популярними стають виїзди на пікніки, зазвичай на другий день, тоді як у перший святкують з близькими.

Що стосується моди, то на початку 2000‑х з’явилися червоні та сині весільні сукні. Але їх невдовзі витіснили класичні білий та бежевий.

НАШІ ДНІ: ІНДИВІДУАЛІЗМ І ПОВЕРНЕННЯ ДО ІСТОРИЧНИХ КОРЕНІВ

Повертається святкування весіль за традиціями. А як нововведення, з’являються весілля під дату. Багато пар вірять у щасливу магію чисел, тож намагаються одружитися у красиву дату. Таке подія, як весілля, є дуже важливим у житті кожної людини, і закохані намагаються зробити все можливе, щоб щастю сімейного життя сприяли ще й потойбічні сили.

Першими в Очакові під дату зареєстрували свій шлюб Щербаков Сергій та Ємельянова Ольга – 02.02.02. Наліт на красиві дати почався з 07.07.2007 року. Співпадіння цифр у даті привертає багатьох.

Очаківські весільні фотографії минулого. Вони викликають зворушення, захоплення, усмішки. Виглядають трохи смішно, наївно й, звісно, старомодно. Різні. Але це справжній зразок весільної культури та весільних традицій, які передаються з покоління в покоління. Колись і сучасні світлини викликатимуть ті ж почуття у наших нащадків.