Як лісова Гілея перетворилася на Алешківські піски
Про Гілею (Гілея — від грец. hyle ліс), дізнаємося у Геродота.
У її Історії Гілея згадується п’ять разів. Найхарактерніше:
«Як перейти Борисфен, перша від моря країна — Гілея, якщо ж іти вгору від неї — там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, називають борисфеніти, а самих себе ольвіополитами. Ці скіфи-землероби населяють землю на схід протягом трьох днів шляху, доходячи до річки, назва якої Пантікапей; у напрямку північного вітру ця земля простирається на одинадцять днів плавання вверх по Борисфену.» (IV, 18).
Першим серйозним дослідженням, присвяченим Гілії, провів Філіпп Карлович Брун (1804 - 1880) - російський учений, професор Новоросійського університету.
Він ідентифікував положення Гілеї.
«Якщо порівняти текст Геродота з місцевими особливостями Новоросійського краю, то можна сказати однозначно, де саме розташована Лісова смуга, яка, за його часів, простиралася на схід від Борисфена і представляла виразний контраст із околицями країни, повністю безлісної. Ця смуга, яку «Батько Історії» просто означає назвою Гілеї, підкреслюючи, що «вона вся повна всякого роду дерев», не могла відповідати жодній іншій місцевості, окрім околиць нинішнього повітового міста Алешки (Цюрупинськ), навпроти Херсона лежачої. Що саме тут існували лісі задовго після часів Геродота, видно з свідчень різних інших письменників давнини».
Ф. Брун
Причиною такого дивовижного феномену, як Гілея, є наступне:
«У більш ранні геологічні періоди тут була дельта давнього Дніпра. Річка виходила в море у районі сучасної Тендровської коси. Поступово дельта перемістилася у широтному напрямку до свого сучасного положення, і конфігурація берегів набрала відповідних рис. Весь величезний простір між старою та новою дельтою був покритий родючими іловими наносами річки і розрізаний багатьма дрібними рукавами та протоками. Тут і розрослися великі буйні ліси, які скіфи назвали Абікою, а греки — Гілеєю. Як показав пилковий аналіз із Кардашинського торф’яника біля Цюрупинська, тут ріс дуб, вяз, очерет, береза, граб, клен, горіх, липа і сосна». Агбунов М. В
Причини поступового перетворення цього краю на пустелю кілька:
1. Природні кліматичні зміни.
2. Виробнича діяльність людини
«Згідно з наявними на сьогодні датуваннями, насамперед на початку VI ст. до н. е. почав освоюватися район Кінбурнського півострова — Гілея. Основними ресурсами цього району були ліс різних порід і сіль. Не виключені й інші сировинні запаси, такі як болотні руди або металосодержащі піски. До останнього часу цей район практично не досліджувався, і тому ще більш дивовижним стало відкриття Ягорлицького поселення ремісників.
Ураховуючи знахідки в деяких районах Кінбурнського півострова бракованих бронзових стріл ранніх типів 5, не можна виключати можливість існування тут і інших ремісницьких поселень, окрім Ягорлицького.
Щодо причини розміщення металургійних та склоделальних виробництв, саме в Гілеї, здається переконливим думка А.С. Островерхова: їхня велика енергоємність змушувала віддавати перевагу багатим лісами районам, уникати зайвих витрат та труднощів, пов'язаних із транспортуванням палива».
В.М. Отрешко
До фізичних причин, що змінили вигляд Гілеї, додати слід ще те, що вона протягом багатьох віків піддавалася руйнівному впливу народів, «що по черзі мешкали на ній», і не лише Ногаїв, як вважає барон Ф. Тотт, який, проїжджаючи цією місцевістю, чув від місцевих жителів, що колись вона була покрита густими лісами. Оскільки залишки цього лісу, тій вікові понад сто років тому, без сумніву були значно більшими, ніж тепер, то й легко пояснюється, чому Турки могли сказати, що Запорожці, які після битви під Полтавою шукали притулку в Алешках, оселилися в «лісі братів».
Ф. Брун
Про те ж говорить Бурачков П.О. :
«Поселившись на Кінбурнському півострові в 1760 році, мій прадід застав увесь лівий берег Лимана від фортеці Кінбурн до Алешок, вкритий густим, хоч і не сплошним лісом, що складався з дуба, берези, ольхи, берести та осини; звірі; як-от дикі кози, свині й навіть олені знаходили в ньому притулок. Незважаючи на це, ліс, знайдений росіянами, уже не був первісним, багато пнів великої величини свідчили про те, що ліс колись був ще густішим і гуще.
В 1770 році почалися дії російських військ проти Кінбурна, і від того часу до знищення фортеці… ця смуга землі постійно була зайнята військами. Проти Кінбурна виставлялися три табори…
…Все, що потрібно було для табірного стояння, паливо та ліс для будівель, було взято з навколишніх місць. Величезна кількість цегли та вапна, згодом потрібних для фортеці Кінбурн, знищувалося також дровами з гилейських лісів у околицях Васильівки…».
Так за кілька років війна перетворила природні незаймані місця на пустелю.
Бурачков Платон Осипович (1815, Іванівка, Херсонська губернія -13 жовтня 1894, Херсон) - археолог, нумізмат і колекціонер.
Приблизно в той же час Томилов Р.Н.:
«Лісів немає, а лозняк березовий, ольха, яблони, дикі груші, очеретянистий ліс та верба; а переважно терновник, і все іноді кущами, найменшими; а на островах зростає між камишами, і вільхи дрібної досить.»
І, як кажуть, резюме:
Подальші природні географічні зміни, а головне — хижа вирубка призвели до майже повного зникнення лісів. І ось на місці лісової країни Гілеї розкинувся сучасний Нижньодніпровські піски. Агбунов М. В
Відео про сучасний стан Гілеї
Робулец Ю.Н.
