«Кінбурн-Арт-Еліт» – творча експедиція для художників
Кінбурнська коса – місце особливе. Цей заповідний куточок, розташований між Дніпро-Бузьким лиманом і Чорним морем, здавна манить до себе не тільки звичайних відпочиваючих і любителів первозданної природи, але й людей творчих – співаків і музикантів, поетів і прозаїків, художників і скульпторів. Тут, за влучним висловом відомої київської журналістки, автора альманаху «Кінбурнська коса» Світлани Кустової, вони «розуміють мову птахів і говорять їхньою мовою, «беремоєнуються» красою й ведуть рослинне існування, а тутешнє море після штормів наділяє берег археологічними скарбами…»
Осінь, що привертає художників буйством фарб, взагалі прекрасний час для пленерів, осінь на Кінбурні – тим більше. Цьогорічної осені відомий підприємець, почесний громадянин м. Миколаєва, депутат Миколаївської міської ради Анатолій Дюмін повернувся до закладеної ним колись традиції – проведення творчих експедицій для художників на власній базі відпочинку «Кінбурн–Еліт».
Пленер за участю художників із Миколаєва, Одеси та Херсона пройшов на Кінбурнській косі з 25 вересня по 3 жовтня і отримав назву «Кінбурн-Арт-Еліт. Осінь-2013». До слова, спочатку він був безіменним, і назву йому дали самі художники, зачаровані тутешніми красотами.
А захід відбувся під гаслом «Бути добру!».
Кінбурн непередбачуваний. Інших він кидає виклик, кидаючи людину наодинці з дику природою, інших налаштовує на лірико-налаштований лад, навіюючи творчі алюзії, ледве уловимі підсвідомістю. Природа Кінбурна, його пейзажі, багатюща флора і фауна – не просто книга, а величезний, товстий непрочитаний том, який кожен повинен відкрити для себе сам. Кінбурн кожен сприймає по-своєму, по-особливому.
З турботами щодо організації пленеру «Кінбурн-Арт-Еліт» Анатолій Дюмін повністю взяв на себе.
– Чув про Кінбурнську косу, але раніше для мене це було щось незрозуміле, слабо відчутне місце, розташоване «десь там», – розповідає один із учасників пленеру, відомий одеський художник Володимир Шевченко. – І ось я вперше тут.
Кінбурн подарувала незабутні творчі враження, розкрила переді мною частку своєї багатої, насиченої історії та великої природи. Скарби монет та залишки амфор, що лежали на дні як пам'ять про безстрашних давньогрецьких мандрівників, шлях «із варяг у греки», маршрут, по якому проходили слов'янські лицарі, щоб прибити свій щит «на воротах Царграда», арена жорстоких російсько-турецьких війн, пам'ятаючи подвиги солдатів Олександра Суворова і місце масового героїзму радянських солдат і матросів у період Великої Вітчизняної війни, – все це Кінбурнська коса. Признаю чесно: я закохався в неї з першого погляду і впевнений, що ще не раз побуваю тут.
Те, що літо вже минуло, а осіння природа коси сувора, учасники творчої експедиції відчули ще в той момент, коли тільки спливали сюди на човні. На лимані розігрався шторм, небо миттєво затягнуло хмарами. Суденце жорстоко качало на хвилях, увінчаних білими бурунами; обличчя всім, хто вирішив залишитися на верхній палубі, різкий вітер обсипував солоними бризками та водяною пилюкою.
Ось така коса – сувора, але тим, хто її полюбить, відповідає взаємністю.
А яке тут небо! Воно може повністю змінитися за мить. Естія змішує його в різні кольори та відтінки. Хмари перетворюються на примхливі фігури, інтригують художника; разом з морем вони переливаються всіма можливими барвами, від важко-перловно-сірого до бірюзового, лазурного та синьо-бордового до ніжно-жовтого. Лише встигай зафіксувати все це на своїм полотні!
Художники, які отримали від організатора пленеру кров і їжу, повністю зосередилися на творчості. Хоча думати, що вони всі разом дружньо кинулись у морський живопис, неправильно. Їх привертало не лише море, але й звичайна природа, самобутній місцевий народ із Римбів, провінційні сільські пейзажі, види протилежного берега лиману з Очакова, модернізована вежа поста регулювання руху суден «Дельта-лоцмана», високі вітроелектростанції, які з коси здаються іграшковими, обриси острова Майський та ледь помітна з берега північної частини Кінбурна Лагерної коси. Митців із етюдниками можна було зустріти в найнеочікуваніших та укромних місцях.
Серед тих, хто прибув зануритися в атмосферу пленеру, була й заслужена діячка мистецтв, член Спілки художників України Серафіма Сенкевич, відома миколаївцям незабутніми пейзажами, оригінальними портретами та яскравими натюрмортами. Твори Серафіми Сенкевич взагалі відрізняються темпераментом, яскравою кольористикою, буйством різнокольорової природи, їх полотна дихають свіжістю, здоров'ям, дарують відчуття щастя. На Кінбурні яскравий калейдоскоп фар Серафи Федорівни спалахнув з особливої сили.
Здавалося б, природа, квіти – ну, що тут такого?! Проте насправді в цих роботах закладено не лише світоглядний позитив, але й глибокий філософський сенс. Не дивлячись на це, твори художниці полюбилися багатьом, вони знаходяться у численних музеях, прикрашають приватні колекції в Україні, Молдові, Угорщині, Росії, Франції, США, Німеччини, Японії, Словаччині та інших країнах світу.
Узяла участь у пленері й одна з прославлених ветеранів миколаївського художнього цеху Інна Кушніренко, чий син Василь Кушніренко також став відомим художником, а донька Наталя Іванів преподає в Миколаївській художній школі і користується великим авторитетом серед вихованців. Кінбурн і їй дав творчий імпульс. Серед тих, хто взяв участь у пленері, слід відзначити Андрія Гандзюка, Юрія Шевчук-Шнайдера, Анну Стефановську, Вікторію Тимофєєву, фотохудожника Віктора Удовиченка. Приєдналися до них і кілька журналістів на чолі з «гуру» миколаївського телебачення Віктором Завізіоном.
Що привлекло їх сюди: літніх розваг вже немає, рідкі на косі кафе давно закриті, море холодне, сонячні дні чергуються з вітровими та дощовитими. Так що саме привело їх сюди? Напевно, природна краса Кінбурна, прагнення пізнати гармонію навколишнього світу і відобразити її у своїй творчості.
До речі, вони виявилися далеко не єдиними гостями коси. Тут же неподалік, у Римбах, провели неформальний музичний фестиваль, буквально такий собі «квартирник», чи ні — швидше зустріч старих друзів на відкритому повітрі біля багаття з гітарами в руках, шанувальники бардівської пісні з України, Росії та Білорусі. Підкидаючи дрова в нічне багаття, разом із миколаївськими художниками вони слухали виступи один одного, підтримуючи колег захопленими вигуками, оплесками та, іноді, тихим підспівуванням. Виявилося, ці, більшістю вже виходили з молодого віку мрійники та невиправні романтики, не вперше збираються на такі фестивалі – домовляються через Інтернет, визначають місце збору, чи то українська Венеція – Вилкове, Кінбурн, чи інше місце, і з'їжджаються до призначеної дати. Цього разу одним з основних організаторів фестивалю виступив миколаївец Олександр Вербицький.
У тому, що Кінбурнська коса – унікальна й неповторна, учасники пленеру могли переконатися під час екскурсій, організованих Анатолієм Дюмініним і заступником директора Національного природного парку «Белобережжя Святослава» Василем Чаусом.
За кілька днів учасники пленеру відволіклися від щоденних тривожних новин, що сипляться на нас завдяки ЗМІ, від вічної міської суєти, гонки й суєти, й жили зовсім іншим життям відповідно до неписаних кінбурнських законів і традицій – основательному, розміреному та неспішному.
К слову, Кінбурн не раз продемонстрував їм свій мінливий та суворий характер. Навіть на материк вони потрапили на день пізніше запланованого: на лимані розігралася люта буря, і вихід на відкрите море був заборонений на добу.
Отже, пленер завершено. Що він дав художникам, яку роль відіграв у їхній творчій долі? Про це миколаївці можуть дізнатися, відвідавши виставку робіт «Кінбурн-Арт-Еліт. Осінь-2013». Для цього Анатолій Дюмін орендував Міський виставковий зал на вул. Радянська. Тут будуть представлені не лише роботи, пов’язані з останньою творчою експедицією. Організатори запрошують усіх живописців і фотохудожників, які побували на Кінбурнській косі хоча б раз і не байдужі до її красот, взяти участь у виставці.
Експозиція буде урочисто відкрита 23 грудня о 16.00 у Міському виставковому залі.
Учасники пленеру ще раз дякують миколаївському меценату Анатолію Дюміну за проявлену щедрість і гостинність. Варто радіти тому, що Анатолій Григорович підтримує традицію, у висшій мірі корисну та привабливу для творчої інтелігенції Миколаєва, і не лише Миколаєва.
Джерело: novosti-n.mk.ua
