Непроста історія новорічної ялинки

Історія Нового року, яким ми його зараз знаємо, почалася на межі 17-го та 18-го століть.

20 грудня 1699 року російський цар Петро I підписав указ про перехід Росії на нове літочислення та перенесення святкування початку року з 1 вересня на 1 січня.

Своїм указом Петро I повелів1 січня 1700 року украсити будинки сосновими, ялиновими та можжевельними гілками за зразками, виставленими в Гостиному дворі. Як знак веселощів було наказано обов'язково вітати один одного з Новим роком і століттям. На Красній площі було влаштовано феєрверк з пушечними та мушкетними салютами, а москвичам було наказано стріляти з мушкетів і запускати ракети біля своїх будинків.

Прикраси — прикраси, але новорічна ялинка в тому вигляді, у якому ми її знаємо, з'явилася лише у1817 році, коли Олександра Федорівна (жінка майбутнього російського імператора Миколи I) ввела модy встановлювати ялинку на Новий рік.

У той час новорічні свята навіть у царській родині зазвичай проходили тихо, по-домашньому. Дорогих подарунків не дарували, але вибирали їх ретельно й зі смаком.

До кінця XIX століття тихі сімейні новорічні вечори поступово перетворилися на багатолюдні бали, прикрашені розкішними банкетними столами.

Відому пісеньку «У лісі народилася ялинка» з'явилася не одразу. У 1903 році поетеса Раїса Кудашева написала вірш «У лісі народилася ялинка», а через два роки, у 1905 році, для своєї старшої доньки Леонід Бекман склав на цей вірш просту мелодію.

Автори пісні «У лісі народилася ялинка» — поетеса Раїса Кудашева та композитор Леонід Бекман

Революція 1917 року та перехід на григоріанський започаткували боротьбу з «релігійним запамороченням». Вишукана ялинка, хороводи та святкування стали вважати «антикомуністичними релігійними забобонами».

У 1928 році до редакції газети «Правда» надійшли обурені листи:

Близько 1928-1931

Незважаючи на заборони та різні осуди, народ не припиняв прикрашати ялинки. І, бачачи безплідність заборон, у 30-х роках, противники Різдва знайшли вихід із складної ситуації. Прикрашену ялинку стали не забороняти, а навпаки пропагувати, але вже не як різдвяне дерево, а як новорічне.

Святкування Нового року у 1932 році.

У 1935 році новорічна ялинка вперше з'явилася на великому Новорічному ранку в Харкові. Цей рік став не лише роком відродження Новорічної ялинки, а й роком повернення Діда Мороза з подарунками.

Виглядавши на невідповідність заборон, в кінці 1935 року секретаріатом ВЦСПС було прийнято рішення: «Оскільки святкування Нового року стало всесоюзним святом і святкується трудящими, це свято потрібно узаконити».

Згодом буквально через два роки Новий рік почав святкуватися з невиданою широтою. Кожна більш-менш велика організація організовувала новорічні раноки та карнавали для своїх працівників та їхніх сімей.

У 1938 році масштаб святкування Нового року досяг свого апогею. По всій країні створювалися загони Діда Мороза на базі авіації та парашутних ескадрилій.

Слово «агіт» у ті роки було найпоширенішим: агітмобілі, агіт-сани і агіт-поїзди з агіт-бригадами колесили країною, втілюючи ідею (читай веління) вождя — доставити подарунки дітям у найвіддаленіші куточки країни. Це наочно демонструвало могутність радянської авіації та параштистів-десантників.

Перлиною була Головна ялинка країни у Домі Союзів.

Участники Новорічного балу в колонному залі Дому культури заводу ім. Сталіна 1938 р.

Зал Арктики, спеціально обладнаний у Домі Союзів на час ялинкових виступів, був постійно переповнений. Найпривабливішим експонатом стала велика модель криголама, що будувався. Проте діти не нудьгували й в інших залах: в одному вони розглядали диковинних звірів, привезених із зоопарку, в іншому зустрічалися з героями народних казок і популярних радянських дитячих книжок, у третьому їх очікували атракціони на будь-який смак. Але центром свята була красуня-ялинка, на якій у променях прожекторів сяяли десять тисяч ялинкових прикрас із робітничо-селянською та комуністичною символікою.

Військові роки на час стряхнули з новорічних ялин блискучу мішуру та веселощі. Але навіть у цей важкий час під новорічну ніч намагалися створити дітям хоч якесь відчуття веселого свята.

Новорічне зібрання бійців та командирів Панфіловської дивізії, 31 грудня 1941 року

Після важких воєнних років, ніби ковток свіжого повітря, Новий рік став у 1945 році. У центрі Колонного залу висіла 26-метрова ялинка.

Дідом Морозом був популярний в той час артист Мосестради С. Преображенський. Він багато років безперервно виконував цю роль. На головній дашці юних гостей зустрічали ряжені, які грали на музичних інструментах. Особливо подобався дітям зайчий оркестр. «Зайці» замість труб грали на морквах.

У фойє працювали атракціони: гойдалки, «чортове колесо», карусель. Перед «чарівною кімнатою» грав ляльковий джаз під керівництвом диригента Гуталіна Гуталиновича...

23 грудня 1947 року Президіум Верховного Ради СРСР оголосив 1 січня «святом і неробочим днем».

З кожним роком новорічні ранки ставали все більш святковими та театралізованими. Для дитячих новорічних вистав на Головній ялинці країни в Домі Союзів сценарії писали лауреати Сталінських премій Лев Кассиль, Сергій Міхалков.

У 1954 році новорічна ялинка вперше увійшла до залу Великого Кремлівського палацу. А через кілька років стала називатися «Головною ялинкою країни».

Розворот запрошення на Кремлівську ялинку 1958 року.

Але сувора партійна ідеологія не змогла довго підтримувати веселощі, радість і безтурботність. Свята в Кремлі ставали все менш привабливими й усе більш «замороженими». Поступово звання «Найкращої ялинки країни» зайняли дитячі вистави в Лужниках.

Спогади про Кремлівську ялинку 70-х років:

Москва. Новорічний хоровод у Кремлівському палаці з'їздів, 1977 року

Новорічні подарунки 80‑х років не відрізнялися різноманітністю. Це був традиційний набір цукерок із маленькими шоколадками та вафельками. Подарунки відрізнялися лише дизайном упаковки. Наприкінці 70‑х коробки були зроблені у вигляді веж Кремля, а у 1982 році — у вигляді книжки «Конституція СРСР» (у цьому році відзначалося 60-річчя створення «Країни Рад»).

З кінця 80-х новорічні ранки поступово ставали все більш формальними та нудними. У дитячих садках, а потім і в школах дітей одягали у ті самі костюми сніжинок та зайчиків, а свята проводилися за тими самими сценаріями.

У 90‑ті роки стався «сплеск креативу» на тлі Перебудови, але й він поступово згас.