Легенди Очакова. Барабулька-султанка

Яка рибка найсмачніша в Чорному морі?
Ні-ні, це не відома черноморська кефаль. Відрізняючись від красуні кефалі, ця рибешка зовсім негарна на вигляд: маленька, не більше 15 см, вся в характерних білуватих плямах по боках і з парою товстеньких вусів, що звисають із-під нижньої щелепи. Але як же смачна — просто смакота! Особливо, якщо обсмажити її в крихтах на вершковому маслі. Втім, хороша вона й у ухі, і в’ялена… Не дивно, що цю рибку називають султанкою.

Існує кілька легенд про назву цієї рибки.

Перша легенда.

…Турецький султан добре розумівся на страви, мав тонкий смак і, як ви розумієте, міг дозволити собі все. Або майже все… Йому було важко догодити, і тому посада головного кухаря при дворі султана була настільки ж небезпечна, наскільки й почесна. Багато кухарів поплатилися головою за, на перший погляд, дрібницю — нова страва не сподобалася правителю.
А нові страви той вимагав часто. І щоб здивувати й порадувати султана, надсилалися кур'єри в далекі країни, приносили з усіх кінців землі фрукти та овочі, незнайому дичину й дари екзотичних морів. Збиралися при дворі рецепти найдосконаліших страв…
Якось перед святом хитрий візир радив султану дати наказ про приготування нового, ще невідомого блюда… І не заморського походження, а з дарів рідного моря Кара-Деніз. Візир розрахував просто: з таким завданням впоратися буде неможливо, і головний кухар, на якого у візира, мабуть, був «зуб», був приречений на казнь.
Однак кухар не виявив ні здивування, ні страху. Він сам відправився в море з рибалками і привіз до палацу строкату й негарну рибку.
— Такою дрібницею годити лише тваринам і біднякам! — зловтішно засміявся візир, оглянувши привезений улов.
І коли на наступний день за святковим столом султан потребував нову страву, йому подали… дрібну смажену рибку.
— Як! — безмірно розгнівся правитель. — У нашому морі для свята не знайшлося нічого краще?!
— Ця рибка мала зростом, але велика смаком, — спокійно відповідав головний кухар. — Скуштуйте, мій повелителю, і, можливо, ваше ставлення зміниться…
Султан, звичайно, спробував. І йому так сподобалося нове блюда, що він вимагав тут же сказати, як називається така дивовижна рибка.
Зрозумів візир, що впав його хитромудрий план, і здивувався винахідливості кухаря, й віддячив йому майстерність. Виступив уперед і з усією важливістю промовив:
— Від сьогодні, мій повелителю, ця рибка зветься султановою, і ловити її будуть лише для вашого столу!..
З того часу догідлива володареві рибка зветься султанкою. Хоча має вона й інші імена. У нас вона більш відома як барабуля…

Стая барабуль в Чорному морі

Інша легенда більш прозора

В українську мову назва барабулька прийшла з турецького – barbunya, яка, у свою чергу, походить від італійського barbone – «велика борода» (лат. barbus – борода).

Друге ім'я риби – султанка – пов'язане з вусами, бо такі розкішні вуса могли бути тільки у султанів.

Як тільки черешня достигне стиглості, настав час ловити барабульку-султанку. Саме в ці дні, згідно з прикметою, морська вода нагрівається до тієї температури, за якої її ловлять найкраще.  Обов'язково спробуйте цю найсмачнішу чорноморську рибку — не пошкодуєте!

Барабулька на ринку

Цікаві факти!

• Велика популярність султанка мала в Давньому Римі – великі риби оплачувалися такою ж за вагою кількістю срібла.
• У давні часи перед тим, як приготуати барабульку, поварам веліли принести її у спеціальній посудині до їдальні, де гості могли помилуватися цим видовищем. Початковий сріблясто-сірий відтінок барабульки переходить у карміновий. Після улову, на повітрі, гра фар зникає.
• У античні часи в Черномор'ї та Середземномор'ї водилися більш великі особи риби барабулька. За легендами римські гурмани були готові віддати за один кілограм риби один кілограм срібла.
• У барабульки відсутня жовч, тому чищення її зовсім не обов'язкове. Особливо ніжна печінка цієї риби.
  

Використані матеріали Інтернету
Газета «Очаківський тиждень» №54 від 26.08.2014