Картини Р. Г. Судковського в кінофільмах

19 квітня календар знову нагадає нам про чергову річницю дня народження Руфіна Судковського. 168 років, що відділяють нас від його народження, підтвердили, що його твори не підпадають під руйнівний вплив часу.

Картини мариніста, як благородні напої, з часом стали ще ціннішими, і тим більш привабливими для справжніх гурманів живопису. Основна маса, написаного Судковським, попри найгірші застереження, все ж збереглася.

Оригінали досі прикрашають колекції по всьому світу, але їхні репродукції знайшли своє місце в Каталозі.

Тепер кожен охочий може скласти власну думку про Судковського-художника, хоча найкраща репродукція не володіє енергетикою, що походить від старого полотна, вона не здатна передати чарівність вірних мазків або тривожних паутинок кракелюра.

Загальна недоступність солідної авторської спадщини протягом десятиліть багато в чому формувалася штучно — про причини говорити не будемо.

Але погодитися з тим, що Судковський був кимось злонамірено й умисно прихований від свого глядача, було б зовсім несправедливо. Навпаки, тепер, коли ми маємо в руках більшість творів мариніста, слід визнати, що саме відсутність візуальної складової його творів сприяла формуванню хибної думки про незаслужено «забутий художник».

Здається дивним і неймовірним, але Судковський, хоч і не широко, але послідовно й з розумінням популяризував одним із найдієвіших інструментів пропаганди — кінематографом. При цьому дуже точно й ретельно, відповідно до популярності конкретної картини та її «прижиттєвого» статусу.

Знайоме всім велике полотно «Дар'яльське ущельє» (1884) здобуло у царській добі незрозумілу любов багатьох видавців. Репродукція картини, як у монохромі, так і в кольорі, масово друкувалася на поштових листівках в Російській імперії, з незмінним успіхом понад 10 років підряд. Видавалася вона також у Франції, Німеччині та Фінляндії. Французи навіть випустили однойменний шоколад з відповідною картинкою.

«Дар'яльське ущельє» у зв'язку з такою доступністю та споживчим попитом невільно стало асоціюватися в імперії з мещанством і в певної мірою показником невимогливого художнього смаку.
Ця ж популярність «Ущельлю» була призначена й за радянської влади. Не менш як чотирьох різних видавців продовжували його популяризувати до початку 1980-х.

Видавництво «Правда» також цьому сприяло, випустивши немалим тиражем повнокольорові копії картини, які художні артілі тут же клеїли на полотно та поміщали в важкі декоровані рами. «Дар'яльське ущельє» ненавмисно стало символом радянського мещанського духу майже на рівні з Васнєцовими «Богатирями». Класичний приклад перенасичення.

Саме новий соціальний статус «Дар'яльського ущелья» був дуже вдало використаний при створенні фільму з красномовною назвою «Мені це не стосується» (режисер Г. Раппапорт, 1976).

Зменшена копія картини у важкому рамі «під золото» розміщується в квартирі одного з негативних персонажів фільму — псевдоінтелігентного, аморального типу. Наявність заурядної копії у забезпеченого радянського чиновника, до того ж, маючи «нетрудові доходи» від махінацій на очолюваному ним комбінаті, за задумом режисера, повинна вказувати на низький культурний рівень ділця або його прагнення мімікрувати й виглядати «як всі».

«Дар'яльське ущельє»
Кадр із кінофільму «Мені це не стосується»

Одна з робіт Судковського, яка мала високу та стала популярною, за сучасною атрибуцією, — «Штиль». Автор особисто повторив її не менш ніж 20 разів. Названа картина заслуговала докір від відомого історика мистецтва А. Бенуа, який звинуватив Судковського в «провінціалізмі».

«Штиль», крім самого автора, відтворювали й відомі художники (Богаєвський, Елатонцев), а кількість менш значних копій — підрахунку не піддається.

У виборі фону звичайної, середньостатистичної радянської сім'ї режисер-постановник фільму «За сімейними обставинами» (режисер В. Азерников, 1977) зупинився на зменшених розмірах «Штиля», точніше — на одному з імпровізаційних варіантів, з горою Ай-Даг.

Розрахунок режисера ґрунтувався на тому, що у радянської сім'ї все має бути надзвичайно стриманим: доходи, розмір житла, а художні вподобання скромні, але зі смаком. Наявність картини відомого морського живописця наводила глядача на роздуми: авторське виконання перед ним чи чиясь гарна копія з оригіналу.

Вибір режисера чи його консультантів не можна назвати випадковим. Кожен із нас може навести не один факт самостійно виявлених кінематографічних ляпів, але вони в більшості стосуються помилок монтажу, бутафорських недоліків або ідеологічних зловживань. Мистецтвознавці — варто їм віддати належне — працювали й працюють професійно, блискуче виконуючи поставлені завдання.

Підтвердження цьому — серіал «Південний вітер» (2010). Одну зі стін московського офісу японського посольства прикрашає «Очаківська пристань» (1883). Слід вважати, що це не репродукція, з урахуванням рівня представництва. І простим збігом назвати вибір мистецтвознавців складно, бо кілька відомих варіантів «Пристані» перебувають у приватних володіннях, а лише одна — у музеї.

Крім того, вибір Судковського не випадковий. Починаючи з 2008 року, аукціонний попит на нашого земляка раптово зріс і стабільно зростає рік за роком. Картини подорожчали в ціні кратно, досягнувши рекордних сум. Японці демонструють, що вони знають ціну мистецтва та демонструють свою обізнаність на рівні з фінансовими можливостями.

«Прибой під час бурі»
Кадр із телефільму «Справа честі». Режисер О. Ларін. 2011

Використання в популярному серіалі-детективі (режисер О. Ларін. «Делікатеси», 2011) однієї з найвідоміших робіт Судковського «Прибой під час бурі» (1883) також не випадково. Кінцевий власник картини Судковського, прикрасивши свій розкішний камін, може дозволити собі все, навіть картину, що знаходиться в музеї (або її хорошу копію?). А може, через власну необізнаність, і не здогадується, що перед ним спритна підробка. Ми знаємо, що картина в музеї.

Правда, на фоні її він і отримує кулю від мстивих конкурентів, тим самим ніби кажучи «усе марно...»

«В порту»
Кадр із кінофільму «Пасажирка». Режисер С. Говорухін, 2009

У зворушливому фільмі «Пасажирка» (С. Говорухін, 2009) до перебору кают одного з дійових осіб міцно прив'язана робота Судковського «У порті» (1879). І тут — усе точно. Плавання вітрильника відбувається в 1882 році, а картина була придбана у художника з виставки в 1880-му. Після численних змін адрес прописки, вона опинилася в Рибінську.

Можливо, у режисерській задумі існує лише йому відома правда, нам невідома?

«Прозора вода»
Кадр із телефільму «Блюз опадаючого листя». Режисер Е. Реджепов, А. Михайлов. 2006

Перелік фільмів цим коротким екскурсом не обмежується. Обмежено газетне поле.

«Прибережний містечок і кораблі під місяцем»
Кадр із телефільму «Блюз опадаючого листя». (Режисёр Е. Реджепов, А. Михайлов. 2006)

Тепер, маючи каталог, перегляд будь-якого фільму можна позначити (цілком обґрунтовано!) науковою працею.

Картина Судковського «Ніч» (одна з чотирьох версій) використана у фільмі за романом Т. Устинової «Колодець забутих бажань». Непоганий детектив.

За матеріалами книги В. Шпильевого «Творча спадщина Р. Г. Судковського. Досвід складання каталогу»