Миколаївські вудильники сто років тому
Багато з нас люблять сидіти на водоймі з вудкою, особливо на тихій зорі, з замиранням, вдивляючись у поплавок у очікуванні покльову. Заради цього люди вважають за краще усамітнитись у тиші, повністю занурившись у риболовлю. Здається, саме в такі моменти вони з'єднуються з навколишньою природою.
Сьогодні в Україні, зокрема в Миколаївській області, рибалок-любителів об'єднує Українське товариство мисливців та рибалок. Однак небагато з нас знають, що понад сто років тому в Миколаєві діяло «Товариство любителів риболовлі-удільників», об'єднувало тих, хто любив посидіти біля водойми. Причому саме з вудкою, і тільки з вудкою!
Загалом, початок діяльності таких товариств на просторах Російської імперії поклав видатний автор багатьох популярних статей про риболовельські снасті, техніку уження та особливості ловлі риби барон Павло Гаврилович Черкасов. Саме завдяки цій людині 18 грудня 1903 року було засновано Російський Союз рибалок-удильників. П.Г. Черкасов був палким «удильником» та популяризатором нових способів лову на вудку, зокрема на спінінг, який тоді тільки був винайдено в Англії.
Павло Гаврилович Черкасов
Барон Черкасов одночасно був і головним редактором журналу «Вісник Російського Союзу риболовів-удильників», який виходив з 1904 по 1908 роки. Це видання публікувало досить передові для того часу статті про рибоводство та риболовлю.
«Вісник» існував недовго. Однак приклад, поданий журналом, Союзом та особисто П. Черкасовим, видався «заразливим» — невдовзі поширились нові видання риболовної літератури та об'єднання рибалок-удильників.
Миколаївське Товариство любителів риболовлі-удильників виникло та діяло на підставі відповідного Статуту, який був затверджений постановою Миколаївського Особливого Градського по делах про Общество Присутствія від 7 березня 1914 року, підписаний Миколаївським градоначальником віце-адміралом А.І. Мязговським та внесений до відповідного реєстру під № 27.
Миколаївський градоначальник А.Г. Мязговський
Цей учредительный документ представляє собою досить класичну форму з точки зору заснування громадських об'єднань. За сто років складання статутів їхня структура майже не змінилася. Він містить мету Товариства, права та обов'язки його членів, характеристику органів управління і засобів, на які існує Товариство, порядок проведення зборів, а також припинення діяльності.
Миколаївське Товариство любителів риболовлі-удильників, відповідно до Статуту ставило перед собою такі цілі:
- сприяти об'єднанню рибалок-любителів та встановленню живого обміну думками між ними;
- вести правильну риболовлю та розведення риби, а також вдосконалення способів лову удочкою;
- розмноження риби та її охорона від знищення всіх видів сіток, переметів, острогів, накидок, а також переслідування рибалок-хижаків, які займатись добичею риби всупереч інтересам рибоводства;
- поширення уявлень про правильне риболовство та рибоводство, а також про заходи з охорони та збільшення рибних запасів місцевого краю;
- вивчення порід місцевих риб, їхнього життя, характеру та звичок, а також розмноження цінних порід риб, що мешкають у місцевих річках та озерах.
Серед прав, притаманних для нас, які мав Товариство, були й такі, що викликали справжнє захоплення та гордість за наших земляків. Так, Товариство мало право звертатися до урядових та громадських установ із проханнями про кредити та дотації на створення рибоводчих заводів та показових запруд; проводити публічні читання та виставки; видавати журнал або газети, спеціально присвячені питанням рибоводства та риболовства, а також випускати збірники та книги з цих тем; мати бібліотеку та музей з постійною експозицією.
Товариство мало власну печатку з написом: «Миколаївське Товариство рибалів-удильників». Кількість членів товариства була необмеженою, при цьому всі вони розподілялися на дві категорії: «дійсні члени» та «кандидати».
Ця риболове спільнота була досить демократичною освітою для свого часу, оскільки членами Товариства могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, які досягли громадянського повноліття (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «строковиків»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися в рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором лише для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Керівництво цим союзом (так зване, «завідування справами») здійснювало Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Товариство мало також власні кошти, які, крім внесків його членів, складалися також із штрафів за невиконання Статуту та правил, а також плати за лекції, виставки, приготування снастей та знарядь. Безпосередньо в приміщенні організації могло зберігатися не більш ніж 25 рублів. Усі інші кошти повинні були розміщуватися в Державному кредитному закладі.
Для перевірки фінансової діяльності Товариства створювалася та діяла Ревізійна Комісія у складі трьох членів та двох кандидатів. При цьому така перевірка мала здійснюватися не менш трьох разів на рік.
Питання діяльності Товариства розглядалися на його зборах — річних або позачергових. Причому голова Правління не мав права головувати на зборах. Для цього обиралося інше обличчя з числа присутніх. У разі потреби могли створюватися тимчасові комісії для обговорення та розробки окремих спеціальних питань. Цікаво, що про час, місце та предмети занять зборів Товариства доводилося кожного разу завчасно до відома начальника місцевої поліції, а про особу, обрану на посаду голови Товариства, повинно було бути доведено до відома місцевого Градоначальника. Йому ж надавалась і копія річного звіту про діяльність Товариства.
Окремо слід зупинитися на засновниках Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників, прізвища, стан та посади яких відображені в Статуті: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Іванов; полтавський козак Д.Л. Сердюк; син коллежського радника М.С. Заполенко; коллежський регістратор С.К. Волобуев; коллежський асесор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу соціальний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повноліття (за загальним правилом — 21 рік). Винятками були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Керівництво цим союзом (так зване, «заведування справами») здійснювало Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Товариство мало також власні кошти, які, крім внесків його членів, складалися також із штрафів за невиконання Статуту та правил, а також плати за лекції, виставки, приготування снастей та знарядь. Безпосередньо в приміщенні організації могло зберігатися не більш ніж 25 рублів. Усі інші кошти повинні були розміщуватися в Державному кредитному закладі.
Для перевірки фінансової діяльності Товариства створювалася та діяла Ревізійна Комісія у складі трьох членів та двох кандидатів. При цьому така перевірка мала здійснюватися не менш трьох разів на рік.
Питання діяльності Товариства розглядалися на його зборах — річних або позачергових. Причому голова Правління не мав права головувати на зборах. Для цього обиралося інше обличчя з числа присутніх. У разі потреби могли створюватися тимчасові комісії для обговорення та розробки окремих спеціальних питань. Цікаво, що про час, місце та предмети занять зборів Товариства доводилося кожного разу завчасно до відома начальника місцевої поліції, а про особу, обрану на посаду голови Товариства, повинно було бути доведено до відома місцевого Градоначальника. Йому ж надавалась і копія річного звіту про діяльність Товариства.
Окремо слід звернути увагу на засновників Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників, прізвища, стан та посади яких відображені в Статуті: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Іванов; полтавський козак Д.Л. Сердюк; син коллежського радника М.С. Заполенко; коллежський регістратор С.К. Волобуев; коллежський асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство этим союзом (так называемое, «заведование делами») осуществляло Правління, состоящее из шести членов, а именно: председателя, товарища (заместителя) председателя, двух членов, казначея, секретаря и двух кандидатов. Оно избиралось закрытым голосованием на срок не менее одного года. Лица, которые входили в состав Правления, выполняли свои обов'язки безвозмездно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом, такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причем, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаївського Товариства любителів риболовлі-удильників, фамилии, состояние и должности которых отражены в Уставе: присяжный поверенный В.Д. Шеховцов; полковник в отставке В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поряд із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство этим союзом (так называемое, «заведование делами») осуществляло Правління, состоящее из шести членов, а именно: председателя, товарища (заместителя) председателя, двух членов, казначея, секретаря и двух кандидатов. Оно избиралось закрытым голосованием на срок не менее одного года. Лица, которые входили в состав Правления, выполняли свои обов'язки безвозмездно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаївського Общества любителей риболовлі-удильників, фамилии, состояние и должности которых отражены в Уставе: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежського радника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися в рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство этим союзом (так называемое, «заведование делами») осуществляло Правління, состоящее из шести членов, а именно: председателя, товарища (заместителя) председателя, двух членов, казначея, секретаря и двух кандидатов. Оно избиралось закрытым голосованием на срок не менее одного года. Лица, которые входили в состав Правления, выполняли свои обов'язки безвозмездно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом, такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаевского Общества любителей риболов-удильщиков, фамилии, состояние и должности которых отражены в Статуті: присяжный повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увага сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Керівництво цим союзом (так зване, «заведування делами») здійснювало Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаевского Общества любителей риболов-удильщиков, прізвища, состояние и должности которых отражены в Статуте: присяжный повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство этим союзом (так называемое, «заведование делами») осуществляло Правління, состоящее из шести членов, а именно: председателя, товарища (заместителя) председателя, двух членов, казначея, секретаря и двух кандидатов. Оно избиралось закрытым голосованием на срок не менее одного года. Лица, которые входили в состав Правления, выполняли свои обов'язки безвозмездно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаевского Общества любителей риболов-удильщиков, прізвища, стан та посади яких відображені в Статуті: присяжный повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Керівництво цим союзом (так зване, «заведування делами») здійснювало Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз на год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях — годовых или чрезвычайних. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для цього избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведению начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Окремо слід зупинитися на учредителях Николаївського Общества любителей риболовлі-удильників, прізвища, стан та посади яких відображені в Уставі: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство этим союзом (так называемое, «заведование делами») осуществляло Правління, состоящее из шести членов, а именно: председателя, товарища (заместителя) председателя, двух членов, казначея, секретаря и двух кандидатов. Оно избираалось закрытым голосованием на срок не менее одного года. Лица, которые входили в состав Правления, выполняли свои обов'язки безвозмездно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная Комиссия в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия річного звіту про діяльність Товариства.
Окремо слід зупинитися на засновниках Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників, прізвища, стан та посади яких відображені в Статуті: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; син коллежського радника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було доволі демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Якщо ж вони були на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів, а також обмежених у правах за судом — тоді могли стати членами; Неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися у рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство цим союзом (так зване, «заведування делами») осуществляло Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная Комісія в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём, председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно было быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялась и копия годового отчета о деятельности Общества.
Отдельно следует остановиться на учредителях Николаевского Общества любителей риболов-удильщиков, прізвища, стан та посади яких відображені в Уставі: присяжний повірений В.Д. Шеховцов; полковник у відставці В.Ф. Вереденко; крестьянин А.Н. Иванов; полтавский казак Д.Л. Сердюк; сын коллежского советника М.С. Заполенко; коллежский регистратор С.К. Волобуев; коллежский асессор П.В. Шеховцов.
Звертає увагу сословний склад засновників: козак та селянин поруч із полковником (хай навіть у відставці) та чиновниками. Товариство було досить демократичною установою для свого часу, адже членами могли бути особи обох статей — як чоловіки, так і жінки, а також усіх станів, що досягли громадянської повнолітності (за загальним правилом — 21 рік). Виключенням були особи, які перебували на дійсній військовій службі нижніх чинів та юнкерів (аналог сучасних військовослужбовців — «срочників»), а також обмежених у правах за судом. При цьому неповнолітні могли бути членами Товариства на правах «кандидатів».
Крім того, Статут передбачав порядок обрання до членів Товариства, їх права та обов'язки. До членів Товариства їх Правління обирали всі бажаючі, які відповідали умовам вступу, сплатили встановлений внесок та були запропоновані до прийняття не менш як шістьма діючими членами. До слова, щорічний членський внесок становив: для «дійсних членів» — не менше 5 рублів, а для «кандидатів» — не менше 3 рублів. Для порівняння, середня заробітна плата робітника того часу становила близько 20-22 рублів на місяць. Тож внесок був суто символічним.
«Дійсні члени» користувалися в рівній мірі правами участі в діяльності Товариства, а члени-«кандидати» — лише правом дорадчого голосу на зборах та ні на які посади обраними бути не могли.
Усі члени Товариства повинні були неухильно дотримуватися чинних законів про риболовлю та рибоводство, а за порушення Статуту та встановлених правил могли тимчасово позбавлятися права риболовлі на угодьях Товариства або виключатися з його складу більшістю у 2/3 голосів присутніх на зборах. На жаль, проєкти таких законів, розроблені саме завдяки товариствам любителів-удильників, так і залишилися проєктами. За суттю, у окремих місцевостях діяли власні правила, на які дивилися «крізь пальці» (Статути «Про риболовство», які мали силу закону, були затверджені імператором тільки для Великого князівства Фінляндського у 1902 році та для Королівства Польського).
Слід зазначити, що «юрисдикція» Миколаївського Товариства любителів риболовлі-удильників поширювалася лише на межі Миколаївського градоначальства — адміністративно-територіального утворення, що діяло з 1900 по 1917 роки. Градоначальство включало безпосередньо м. Миколаїв та прилеглі землі (посади) і хутора: Водопій, Широку Балку, Богоявленськ, Соляні, Мешково-Погорелово, Кульбакино, Аляуди, Соляні, Інвалидні хутора. За межами Градоначальства правила, встановлені Товариством, не мали ніякої сили.
Говорячи про Товариство, потрібно сказати кілька слів про органи управління ним. Руководство цим союзом (так зване, «заведування делами») осуществляло Правління, що складалося з шести членів, а саме: голови, товариша (заступника) голови, двох членів, казначея, секретаря та двох кандидатів. Воно обиралося закритим голосуванням на термін не менш як один рік. Особи, що входили до складу Правління, виконували свої обов'язки безвідплатно.
Общество имело также собственные средства, которые, кроме взносов его членов, состояли также из штрафов за невыполнение Устава и правил, а также платы за лекции, выставки, приготовление снастей и принадлежностей. Непосредственно в помещении организации могло храниться не более 25 руб. Все остальные средства должны были размещаться в Государственном кредитном учреждении.
Для проверки финансовой деятельности Общества создавалась и действовала Ревизионная Комисія в составе трех членов и двух кандидатов. При этом такая проверка должна была осуществляться не менее трех раз в год.
Вопросы деятельности Общества рассматривались на его собраниях - годовых или чрезвычайных. Причём председатель Правления не имел права председательствовать на собрании. Для этого избиралось другое лицо из числа присутствующих. В случае необходимости могли создаваться временные комиссии для обсуждения и разработки отдельных специальных вопросов. Интересно, что о времени, месте и предметах занятий собраний Общества доводилось каждый раз заблаговременно до сведения начальника местной полиции, а о лице, избранном в должность председателя Общества, должно было быть доведено до сведения местного Градоначальника. Ему же предоставлялася и копия годового отчета о деятельности Общества.
Автор статті: Олексій Кравченко
