30 днів на острові Березань
Ще взимку студенти нашої групи запалились мрією побувати на півдні, попрацювати там і відпочити. Ми написали листа в райком комсомолу м. Очакова і просили підібрати нам роботу в колгоспі, розташованому поблизу від моря. Незабаром отримали позитивну відповідь. До від’їзду залишалося все менше й менше часу. У найостанніший момент ми отримали телеграму: «Терміново повідомте згоду працювати в археологічній експедиції». Негайно згодились. Адже ж ніхто з нас ніколи не був на справжньому острові, та й робота здавалася заманливою, близькою до нашої майбутньої спеціальності.
У поїзді було гамірно, весело, як завжди, коли збирається багато молоді. Пісні, жарти, сміх, дзвін гітари не згасали до самого Миколаєва. У Миколаєві ми переночували, а вранці вирушили в Очаків. Познайомились тут з працівниками райкому комсомолу та керівником експедиції, науковим співробітником В.В.Лапіним. У той же день на баркасі нас переправили через Дніпро-Бузький та Березанський лимани на острів Березань, де нам належало працювати протягом місяця.
Острів невеликий, приблизно за сорок хвилин його обійдеш вздовж i впоперек. Колись він був з’єднаний з материком, але тепер найд closest distance to land становить близько трьох кілометрів. На цьому острові у 1906 р. були розстріляні командир крейсера «Очаків» лейтенант Шмідт та три його товариші, які підняли повстання на крейсері. На місці розстрілу встановлена меморіальна дошка.
Збережені кілька казематів ніби розповідають про те, що тут у недалекому минулому перебувала прикордонна застава (недалеко проходить кордон з Туреччиною).
Крім цих стін, пам’ятника та маяка на острові немає нічого, навіть дерев. Спуск до моря пологий лише з одного боку, а з інших – дуже крутий. У перші дні ми обійшли всі куточки острова, ознайомившись з ним дуже добре. Потім юнаки поставили намети, і почалась наше життя на острові.
Як і передбачали ми, робота виявилась дуже цікавою та захоплюючою. Ми особливо раділи, коли з-під лопати з’являлись цікаві знахідки. Серед них були бронзові монети – дельфінчики (у формі дельфіна), кінці стріл, рум’яна, якими фарбувалися грецькі дівчата. Але чого особливо було багато — це черепки від розбитого посуду. Великі амфори, чаші, розписані чорним лаком, світильники, пряслиця, рибальські гачки — все ці знахідки говорили про високу культуру стародавніх римлян та греків, на поселеннях яких проводилися розкопки.
Робота велась на різних квадратах. Спочатку розчищали квадрат, знімали поверхневий шар землі, потім починали копати вже обережніше, оскільки йшов «культурний» шар, де могли зустрітися цікаві речі. Якщо в якому-небудь квадраті знаходили предмет, то всі збігалися, щоб подивитися. А траплялося й так, що цілком не вдавалося витягнути з землі цей предмет, наприклад амфору, тоді ми по шматках обережно витягували її з землі і на поверхні складали, надаючи їй належного вигляду. Копаючи, ми занурювалися на два, а то й три метри, доки не доходили до материкового шару «полевки». Щоб не пошкодити знахідку, зверталися за допомогою ножа та щітки. Ножем обережно окопували, а щіткою чистили.
Ввечері всі збиралися біля багаття. На острові, окрім нас, працювало четверо студентів-київлян та двоє ленінградців. У багатті обмінювалися піснями. Ми співали російські пісні, київляни — українські, ленінградці — свої студентські, а потім усі співали разом. Багаття поступово згасало, і всі мовчали, прислухаючись до звуків темної південної ночі: тріщали цвіркуни, тихо плескались хвилі, з материка линула музика. Погостювавши трохи, ми лягали спати. А вранці знову о шостій на роботу.
Час, проведений на роботі, минув непомітно. Нам не хотілося їхати з острова, який став таким знайомим, близьким. Не хотілося розлучатися з роботою археологів, з морем, з місячними ночами. Надовго залишаться у пам’яті враження від цієї подорожі, а також гаряча підтримка та допомога очаківських комсомольців, їх дружнє сприяння у влаштуванні нашого життя на острові. Прощаючись із Очаківцями, ми домовились про те, щоб усе час підтримувати зв'язок і з року в рік наші студенти будуть їздити на літні канікули в ті місця. «Нехай це стане традицією», — говорили вони нам на прощання.
Л. Архипова, І. Бутиріна, 4 курс історико-філологічного факультету
Газета «За педагогічні кадри» Тульського державного педагогічного інституту, 1962 р.
підготував Сергій Кузнєць
газета «Очаківський тиждень» №113 від 07.11.21 р.
