Брати Капранови презентували роман «Забудь-річка» по всій Україні
Свій новий роман «Забудь-річка» писатели братья-близнюки Дмитро та Віталій Капранови презентували цього разу незвичайним способом. Взяли власний автомобіль, одягнули сині светри з жовтою вишивкою і вирушили у подорож — знайомити читача зі своєю новою книжкою.
Книгу писали чотири роки, використовуючи факти з мемуарів людей, які воювали в німецькій армії та в Червоної армії, сиділи у сталінських таборах.
— Написання книги було спровоковане історією нашої власної родини. Двоє наших дідусів були в різних таборах. Один воював за Червону армію, а інший сидів у таборі як «ворог народу». Не лише у нас така історія, а й у тисяч українців. До речі, один наш дід працював на німців. Зробив ядерну бомбу, він — фізиком-ядерником. Це були сорокові роки, це був чоловік сестри бабусі. Тому виходить, що у нас взагалі «повний комплект». У всій України предки так воювали. Тільки в німецькій армії воювало 200 000. А скільки в румунській армії на Буковині воювало? А на Закарпатті — у угорській армії? Ми всі їхні нащадки. Тому вирішили написати книгу, яка б розібралася з цією темою. Щоб одна людина пройшла через три армії під час війни. Хоча одного не вийшло, але троє людей під одним ім'ям пройшли. А потім зустрілися їхні нащадки, і раптом з'ясувалося, що вони родичі — племінниця та дядько. І треба розбиратися, хто з них був на війні: той, чий батько воював за німців, чи той, хто воював за радянську владу, чи той, хто був у лісі. Тому «Забудь-річка» — це символ: за уявленнями українців вона текла між цим світом (живими) та тим (мертвими). Річка, яка розділяє світи. А в нас ця річка розділяє покоління. Уся країна будувала «Забудь-річку» у власних сім'ях…
Про що книга? Про життя, про долі трьох сімей, які міцно переплелися через багато років.
- Три молодих людей доля кидає на війну під одним ім'ям — Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР — в Червоній армії, а польський солдат — в УПА. Через багато років випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків, і між ними спалахує кохання. Герої ведуть сімейне дослідження трьох долей, які переплелися й стали однією потрійною долею — долею українців у Другій світовій війні.
З презентацією своєї книги автори об'їздили пів-країни. Провели понад 70 зустрічей. Презентації організовували у бібліотеках, адже це одне з тих місць, де збираються культурні люди.
— Наша книга не для молодих, судячи з об'єму та тематики. Таку читають ті, кому за 40, це люди більше пасивні, ніж активні, прив'язані до дивана. І от ти збираєш у тій же Васильівці читачів, а вони в бібліотеку не вміщуються. Сказали, що ми перші письменники, хто до них приїхав. І, по-третє, живе спілкування нічого не замінить. У нас на кожній зустрічі — від 40 до 200 осіб. Провели 70 зустрічей. Помножимо на 40, і виходить 3200 осіб. А палац «Україна» вміщує 3600 осіб. Тож ми вже зібрали свій палац «Україна». Але ми зібрали людей, які ніколи не будуть у палаці «Україна», які й у Києві дійти не зможуть. Живемо тим, що продаємо книги, йдемо, так би мовити, від села до села, як колись кобзарі.
Реакція людей на історичну правду на Заході та Сході України виявилася однаковою.
- Реакція настільки однакова, що дивує. Відгук, який здивував, був у нашому рідному Очакові Миколаївської області: "Тепер ми на Сході починаємо розуміти, що на Західній Україні була своя правда, коли люди йшли воювати в ліс проти Червоної армії".
За матеріалами «Високий Замок»
Фото: NikLife
