Очаків — усе-таки не Кара-Керман?
«Я з братом моїм, Великим князем, завжди один чоловік,
і зараз зводжу біля устя Дніпра,
на старому городищі нову фортецю,
щоб від того завдавати шкоди Польщі».
Хан Менглі-Гірей
Кара-Керман. Ми підійшли, мабуть, до найцікавішої сторінки очаківської історії. Подаючи читачам офіційну історію Очакова, усі автори єдині, слідом за Н.М. Карамзіним (часто не підозрюючи про це), повторюють його версію виникнення нашого міста на руїнах «старого городища». У своїй «Історії держави російської» (том №6) Каразін розповідає про те, як московський князь Іван ІІІ отримав листа від кримського хана Менглі-Гірея, де останній ділився з ним новиною про будівництво нової фортеці. Місце розташування фортеці та її ім’я автор листа не вказував.
Ось що буквально пише Каразін з цього приводу:«У своєму листі Івану ІІІ, датованому 1492 р., хан Менглі-Гірей, говорячи про будівництво Очаківської фортеці, написав: «Я з братом моїм, Великим князем, завжди один чоловік, і зараз зводжу біля устя Дніпра на старому городищі нову фортецю, щоб від того завдавати шкоди Польщі». Цю інформацію, вважаютьою важливою знахідкою Караміна, слово в слово повторює фрагмент літопису 13 століття, опублікований у збірнику 1879 року. Каразін, раніше ознайомившись із манускриптом, за власною ініціативою та роздумами припустив, що хан мав на увазі під новобудовою Очаків на тому простому підставі, що послання «написано в Кара-Кермані».
Версія Каразіна, творче доповнена, через певний час з'явилася в Енциклопедичному словнику І. Березіна (1876 року): «У 1492 році кримський хан Менглі-Гірей заложив тут фортецю Кара-Кермен (Чорна фортеця) або Узу-Каля (Дніпровська фортеця)».
У авторитетному енциклопедичному виданні словнику Брокгауза-Ефрона ця ж історія викладалася дещо по-іншому: «Фортеця Очаків, під ім’ям Кара-Керман (Чорна фортеця) або Узу-кале, збудована в 1492 р. кримським ханом Менглі-Гіреєм і незабаром зазнала нападу литовців».
Через деякий час в наступному книжковому виданні «базова» версія набувала інший вигляд, у якому хитро переплелись усі відомі гіпотези, домисли й припущення одразу: «Очаків був закладений у 1492 році кримським ханом Менглі-Гіреєм, на місці литовської фортеці Дашев (яка була заснована в 1415 році, і спочатку називалася Кара-Кермен (Чорна фортеця)». Майже слово в слово вона повторюється сьогодні практично у всіх статтях та працях з історії Очакова. Будь-яке здогадування годиться, але не за рахунок істини.
Отже, на наших очах сталося народження легенди (яка визрівала протягом 50 років), у яку сьогодні щиро вірить уже не одне покоління очаківців та шанувальників історії. З легкої руки недобросовісних літераторів, без надання суспільству яких-небудь доказів, шляхом елементарної епістолярної еквілібристики, зроблено ототожнення Кара-Керманa (існування якого не доведено) з Очаковом.
Проявімо цікавість, щоб критично осмислити всю отриману інформацію.
Незважаючи на те, що Менглі-Гірею офіційно приписується спорудження фортеці Кара-Керман, у досить обширному листуванні хана (охоплюючому кілька років) із його московським другом Іваном III цей топонім щодо будівництва Очаківської фортеці взагалі не згадується (ні разу!). Є згадки іншого роду – але про це поговоримо згодом.
На сьогоднішній день, у підтвердження «законного» походження Очакова від сакрального Кара-Кермана, не знайдено жодного картографічного чи іншого письмового свідчення. Відомо ж, що диму без вогню не буває. Отже, якщо Кара-Керман настійно згадується, повинен же він існувати де-інде, хоч і в іншому місці. Можливо, під Кара-Керманом слід розуміти інше місто?
Версія про знаходження на місці Очакова Кара-Кермена була надзвичайно активно досліджувана протягом всього ХІХ століття. Раніше згадуваний АБУЛЬФЕДА у своїх описах розповідає місто Аккерман, говорячи, що воно розташоване на березі Чорного моря, на захід від САРУ-КЕРМАНА. Між САРУ-КЕРМАНОМ та Аккерманом близько 15 днів шляху. Ось його розповідь про САРУ-КЕРМАН: «САРУ-КЕРМАН — невелике місто країни булгар і турок; воно знаходиться на сході від Аккермана, але не так значне. Навпаки до нього по іншому боці моря лежить Сіноп». Ця розповідь у багатьох дослідників історії Північного Причорномор’я отримала живий відгук і послужила підставою для ідентифікації Сара-Керман з Очаковом. За думкою автора одного з таких досліджень, САРУ-КЕРМАН, не що інше, як Кара-Керман, що означає Чорне місто. «Етим ім’ям називається турками Очаків. Можна прийняти його за Чорне місто, тим більше що він лежить приблизно напроти Сінопа». Автор запевняє, що Чорне місто існувало в Х столітті.
У такому разі вік Кара-Кермена збільшується, як мінімум, ще на три століття і ламає інші усталені гіпотези.
У кінці ХІХ століття відомий російський професор-східознавець Смірнов Василь Дмитрійович (1846-1922) досліджував таємницю народження Очакова. Згідно з дослідженням пана професора, причиною некоректного ототожнення Очакова з Кара-Керманом послужив неточний переклад тексту, який звучав так: «Жителі Криму … більшою мірою кочували вздовж берегів річок Емби, Урала, Волги, Терека, Кубані та Дніпра, по ту та по сю сторону Кара-Кермана».
У оригіналі, текст якого автор переклав самостійно, говориться: «Кримчани не мали постійного перебування в одному місці, а кочували вздовж берегів річок Емби, Яика, Итиля, Терека, Кубані та Дніпра, іменованих у них Шестіречею. А також бували, що вони по ту й по цій стороні Кара-Кермана, завжди зі своїми шатрами і кібитками, точно з домом на плечах, з сім’ями, майном та скарбом мандрували та подорожували».
«Станним представляється те, – пише г. Смирнов, – що поруч із назвами шести рік, узбережжя яких служили кочів’ям бродячих підданих Кримського хана, раптом з’являється якесь Кара-Керман. Який сенс має вислів «побігаючи по ту й по цій стороні Кара-Кермена»— якщо це якийсь містечко або фортеця на Дніпрі, як це виходить із перекладу…, а тим паче, якщо тут треба розуміти стоящий десь на устю Дніпра Очаків, як на цьому наполягає покійний Брун? У наведеному підлинному татарському тексті ім’я Кара-Кермана цілковито відокремлено від ріки Дніпро: там сказано: «А також бували, що вони по ту й по цій стороні Кара-Кермана мандрували». Значить, назване цим ім’ям місцевість повинна зображати собою якийсь прикордонний пункт, а це до Очакова ніяк не застосовується. Справа в тому, що і в екземплярі означеної Історії, … «Кара-Керман» виявляється помилкою». У екземплярі оригіналу, з якого зроблено переклад, замість Кара-Керманa написано Ферах-Керман (!). За обґрунтованим висновком В.Д. Смирнова, «немає жодних підстав до ототожнення Очакова з Кара-Керманом. Він існував сам по собі поза Очаковим. З часом ім’я цього географічного пункту могло загубитися, поступившись місцем якому-небудь іншому, подібно тому, як загубилися імена городищ, про які згадують у грамотах Менглі-Гірея, який мав звичку відбудовувати нові споруди на руїнах попередніх подібних споруд… Очаків з давніх часів у турків і татар називався «Дніпровська фортеця». Під ім’ям Кара-Кермана він не зустрічається у пам’ятках турецько-татарської писемності».
Як бачимо, ще понад сто років тому столичним ученим була проведена важлива аналітична робота з встановлення топоніміки. На жаль, праця заслуженого та авторитетного востокознавця не популяризується й до цього часу не введена у науковий оборот.
Паралельно з загальноприйнятою концепцією виникнення Очакова, як Кара-Керман, кримські татари за ханa Менглі-Гіреєм побудовану ним фортецю нібито називали не Кара-Керман, а Джан-Керман (Çan-cerman), що трансформувалося в Dziarkrimenda, вимовляється як Дихкерман. Ця версія з’явилася порівняно нещодавно, як результат певних наукових досліджень і ніяк не дискредитує класичну родовід. Але це зовсім не версія, а свідчення реального очевидця, мирно уживане з рукотворним міфом. У 1961 та 1979 роках у Радянському Союзі в перекладі на російську мову були вперше опубліковані два випуски «Книги подорожей» раніше невідомого Евлії Челебі. Видатний турецький мандрівник, син султанського ювеліра — Евлія Челебі (EVLIYA CELEBI) (1611–1682) —, зневаживши сімейну традицію, захопився далекими подорожами, провівши у дорозі 40 років. Він перший з усіх відомих мандрівників дав найбільш повний і детальний опис міста Очаків. Себе він неодноразово називав «не лицемірним» і «правдивим», що само по собі має викликати здорові підозри, але суть не в цьому.
Приблизно у 1656 році Челебі відвідав Очаків, який у своїх записях називається, якщо вірити перекладачам, …Очаків. Але Челебі належить більш важлива честь: він залишив у письмовому свідченні усталену назву міста, яке ледь перевалило за 170 років.
Не викликає сумнівів, що він дійсно побував в Очакові, бо Очаків і через сто років після відвідування його допитливим турком майже повністю відповідав залишеним описам.
Евлія Челебі у своїй «Книзі подорожей», зокрема, пише наступне: «Очаків — це одна з фортець, що прикривали до 1650 року населені пункти на узбережжі Чорного моря. Після того як … козаки на трьохстах чайках здійснили напад, у відповідь на це … султан … побудувати згадані фортеці Очаків, Тулча й Кара-харман… Одне з її назв — Джан-Керман — татари вимовляють Діхкерман. І через те, що вона розташована на березі річки Дніпро, її також називають Дніпровською фортецею… Але повернемося до Очакова, — продовжує Евлія Челебі, — і зауважимо, що це місто належить туркам, лежить у устю Дніпра, і турецькою називається Джанкрименда (Dziancrimenda)».
Турецькопідданий мандрівник прямо підтвердив історичну достовірність, пов’язану з топонімікою міста. Але ніхто з істориків не кинувся уточнювати розбіжності, запущені з легкої руки Карамзіна. При таких свідченнях живуть домисли й недомовки.
Другий проігнорований шар документів — географічні карти. На європейських картах, починаючи з XV століття, Очаків часто позначався трьома, а іноді й чотирма (!) назвами одночасно.
Під час відвідування Очакова турецьким мандрівником Очаків уже носив назви: європейське Очаків, турецьке Озі, виписане арабською вяззю, і «Дніпровська фортеця», що турецькою звучало приблизно як Узу-кале, паралельно зберігаючи своє первородне кримсько-татарське Джанкременда.
Кара-Керман – черговий міф…
За матеріалами книги В. Шпильового
«Очаків. Невідомі сторінки»
