Про книгу Вадима Шпильового «Очаків. Невідомі сторінки» (прес-реліз Києво-Могилянської академії)
«Моє найгостріше бажання було знайти їм документальне підтвердження [усталеним істинам]. А вийшло навпаки»
Вадим Шпильовий.
З’явлення нової краєзнавчої книги — завжди подія в культурному житті. Для такого міста, як Очаків — це навіть невелике свято. Вихід книги Вадима Шпильового «Очаків. Невідомі сторінки» можна сміливо назвати явищем. Автора читачам представляти не треба. Вадим Шпильовий в журналістиці з 1985 року. У пресі він виступає давно, під самими різними псевдонімами. Лише в останні роки вдалося переконати його «розкритися». Тема його постійних виступів найчастіше стосується питань історії міста Очаків, якщо не рахувати багаторічних публікацій, пов’язаних з його основною спеціальністю. Про речі складні він завжди писав легко й цікаво. Взявшись за нову тему, він і тут залишився вірним собі.
Сьогодні Автор представив на пристрасний суд читачів свою нову роботу. Першу книгу солідного двотомника. Обсяг вражає: перший том має 800 сторінок!
У чому ж привабливість нового проєкту? Почнемо з того, що вступне слово написано людиною військовою, а значить, конкретною та прямолінійною. Начальник Очаківського військово-морського гарнізону, капітан 1-го рангу Харченко В.Ю., без натяків прямо читачеві каже, що «вся офіційна історія Очакова укладалася на кількох сторінках довідника», написаних «урочисто», але «нудно».
Неможливо сказати щось нове з давно відомого, скажете ви, скептик. Дозвольмо собі сумніватися.
З власного досвіду запевняю вас, дорогий читачу, що з цією книгою вам не буде нудно. Автор першим із когорти краєзнавців запрошує читача критично переосмислити історію рідного міста. Опираючись виключно на факти, а не на сміливу фантазію або «наукові» гіпотези, примітивні здогадки чи ідеологічні міфи.
Перша книга складається з дев’яти розділів, епіграфом до більшості з яких слугують рядки кількох міських довідників. Користуючись обраними ключовими цитатами, автор дослідження самостійно аналізує беззаперечні аксіоми історії.
Абсолютно неупереджено Вадим Шпильовий повторно перевірив усталені істини. «Моє найгостріше бажання було знайти їм документальне підтвердження, — говорить автор. — А вийшло навпаки».
Стиль подачі матеріалу незвичний. Розчарування чекає тих, хто сподівався отримати трилер або бойовик, написаний у традиціях «новітніх письменників», які сміливо розглядають історію. Тут же — факти, доводи, аргументи. І знову — документи з перших рук.
Інша справа, що факти подані так само захоплююче й цікаво; в цьому виявляється дар Шпильового, як чудового оповідача. Але автор не силиться і не намагається бути схожим на когось. Його стиль — це він сам.
Автор нічого не декларає, не нав’язує: він просто відтворює події через подачу фактів. Там, де все надмірно нагромаджене і не розкладене по своїх місцях, він невимушено це робить самостійно (не грішачи проти істини), подаючи читачам наглядний урок майстер-класу методами наукового пізнання. Автор точний і переконливий. Для аналізу кожної історичної події ним використовуються незалежні джерела, достовірність або сумнів яких встановлюються під час дослідження, але кінцеві висновки — за читачами.
Окрема й приємна тема — багатство ілюстрацій. Вони — найголовніші й найоб’єктивніші свідки минулого.
Книга буквально, у хорошому значенні слова, перенасичена ілюстративним матеріалом. Прекрасні репродукції карт, схем, планів, гравюр, рисунків та фотографій — практично на кожній сторінці. Донині це безцінне багатство спокійно існувало у тиші архівів, музейних зібрань ближнього та далекого зарубіжжя та домашніх альбомах очаківців. Переважна більшість з них репродукується вперше.
Про переваги інноваційного проєкту можна говорити довго. Втім переваг у нього значно більше, ніж явних чи прихованих недоліків, як і в будь-якого продукту думки та рук людських.
Автор заслуговує на щиру повагу за пророблену надзвичайно важку роботу.
Особлива подяка за те, що автор запропонував читачам близько 600 бібліографічних посилань. Якщо взяти до уваги, що лише одна посилання столичного журналу — це понад 500 номерів, обсягом 50 сторінок, — залишається лише закрити очі й здивуватися працездатності та терпінню автора у відшукуванні зерен істини у гігантській товщі типографського підвалу.
Безсумнівна цінність монографії полягає також у тому, що вона за суттю є банком інформації; основою майбутнього, більш розгорнутого оповідання про Очаків.
Н. Толокнов,
літературознавeць, м. Миколаїв
