100 лет борьбы за сохранение природы Кинбурнской косы!
«Есть сила, сильнее бомб и… крови, это – любовь к родному краю.
И нужно пожелать, чтобы эта любовь сохранялась в Украине и чтобы мы все вместе
положили все силы для развития и расцвета украинской культуры»
проф. П.А. Тутковский, Киев, 1927 г.
З начала российско-украинской войны и до настоящего времени Кинбурнская коса находится в оккупации и на линии фронта. Война — не только горе для людей, государства Украина, а и мощное потрясение для природы и учреждений природоохранного дела.
15 жовтня регіональний ландшафтний парк «Кинбурнская коса» отмечает 31-ю годовщину создания. К «дню рождения» парка хотелось бы ещё раз вспомнить исторические вехи заповедания этой уникальной местности и помиркувать над тем, что ожидает природу косы и заповедные объекты, расположенные на ней после нашей победы.
Символично, что ровно 100 лет назад, в 1923 году, вышла книга «Сельскохозяйственная зоология» авторства профессора Александра Браунера (город Одесса), в которой говорится об необходимости охраны птиц и рыб Кинбурнской косы.
Профессор О.О. Браунер (1857-1941 гг.) и его книга. Рис. М.В. Синицы
Стосовно полювання він пише наступне: «Цілий ряд місцевостей, де скупчуються птахи на перельотах, особливо осінньому, повинен бути вилучений з полювання. Сюди відноситься, наприклад, Кінбурнський півострів, де знищуються вальдшнепи на тій підставі, що це не місцева «дичина»; стосовно рибальства: «…необхідно заборонити лов риби з 1 березня по 1 червня на узмор’ї між мисом біля самого Очакова і хутором Покровським (на Кінбурнський косі) і між островом Березань і кінцівкою Кінбурнської коси для пропуску в лиман, Дніпро та Буг осетрів, оселедців і інших риб прямуючих з моря у ріки відкладати ікру».
Також він зазначав на необхідності заповідання низки територій розташованих переважно на півдні України, серед яких:
1. «Солонозерна казенооброчна статья на Кінбурнському півострові Дніпровського повіту Таврійської губернії (соляні озера, прісні озерця, піски, гайки з дуба і берези і північна рослинність» (наразі Солоноозерна ділянка Чорноморського заповідника поблизу с. Геройське.)
2. «Острова Довгий та інші в Ягорлицькій затоці Дніпровського повіту (місце гніздування корисних для сільського господарства чайок-мартинів і крячків)» (наразі території Чорноморського заповідника; о. Довгий розташований у межах Миколаївської області).
Схема міграційних шляхів птахів з книги О.О. Браунера (1923 р.)
Олександр Браунер був не лише науковцем, викладачем, а й опікувався охороною природи в нашому регіоні. У 1926 р. його призначено крайовим інспектором щойно створеної Державної природоохоронної інспекції. Інспекція слідкувала за виконанням «Положення про пам’ятники культури і природи» (прийнято 10.07.1926 р.).
*****
Тривалий час, принаймні до 1950-х рр., Нижньодніпровські піски, однією з арен яких є Кінбурнський півострів (Кінбурнська коса), мали зовсім інший «суровий» вигляд. Зокрема не було масивів соснових та акацієвих насаджень та заростей маслинки вузьколистої. Відбувались піщані бурі котрі засипали піском й прилеглі придатні для землеробства території. Нечисленні природні гайки, в тому числі з дубами, вільхами та березами, страждали від випасу та вирубування, а на птахів проводилося безконтрольне цілорічного полювання та збиралися їх яйця. Це підтверджують поодинокі світлини та численні описи. Зараз нам важко уявити косу без лісу, а берег без маслинок.
Ландшафт Іванівської піщаної арени Нижньодніпровських пісків, 1928 р.
Майже 100 річна історія заповідання Кінбурнської коси має, як світлі, так і чорні смуги. Труднощі, з якими стикалися наші попередники та стикаються заповідні установи у наш час, досить схожі: це «земельні питання», конфлікти інтересів з місцевим населенням, господарниками і тому подібне; браконьєрство, недосконала законодавча база, не оформлені належним чином документи, слабке матеріально-технічне забезпечення, дефіцит кваліфікованих кадрів, погроми під час війн та інше.
Розгляньмо коротко історичні віхи заповідання Кінбурнської коси по роках.
1926 р.
З середини 1920-х рр. науковці почали активно піднімати питання щодо необхідності заповідання островів і кіс на узбережжі Чорного та Азовського морів. Під впливом цих виступів 26.02.1926 р. Наркомземом (НКЗ) було прийнято рішення про створення мисливських заказників, у тому числі на Кінбурнський косі, з 1.04.1926 р. по 1.10.1931 р.
1927 р.
Офіційно історія заповідання Кінбурнської коси починається з постанови Ради Народних комісарів УРСР (РНК УРСР) № 172 від 14.07.1927 року «Про утворення надморських заповідників на берегах Чорного та Азовського морів». Дату цієї постанови вважають датою створення Чорноморського біосферного заповідника Национальной академии наук Украины. Хоча сам Чорноморський заповідник почав функціонувати як установа лише з 1933 р.
Зокрема, цією постановою заповідного статусу набули острови Довгий та Круглий з прилеглою кілометровою акваторією Ягорлыцкої та Тендрівської заток.
Типові ландшафти Нижньодніпровських пісків до заліснення – піщані кучугури та ковиловий степ
Перед заповідниками ставилися наступні завдання: 1. Збереження і охорона птахів, 2. вивчення фауни птахів в інтересах народного господарства, 3. збереження та вивчення фауни Чорноморського та Азовського морів і Сивашу, для як можливо доцільнішого їх використання. Спочатку база «заповідників» знаходилась у м. Скадовськ.
Лісовий гайок на Івано-Рибальчанській ділянці Чорноморського заповідника
1928 р.
Волижин ліс набув заповідного статусу відповідно до Постанови РНК УРСР від 19.07.1928 р. у складі «Піскового заповідника у пониззях Дніпра».
1929 р.
У 1929 р. Волижин ліс, як і інші ділянки Піскового заповідника, приєднано до Надморського заповідника.
Контору заповідника перенесено з м. Скадовськ до м. Голая Пристань.
Волижинский лес, 1983 г. Фото О. Кремка
1933 р.
До кінця 1932 р. Надморський заповідник знаходився у складі заповідника «Асканія-Нова», а з 1.01.1933 р. у віданні Чорноморського та Азово-Сиваського заповідників, за виключенням ділянки Буркути. У документах Чорноморського заповідника Волижин ліс згадується вперше лише у 1937 р., хоча заповідного статусу набув ще 1928 р.
Надморські та степові заповідники і сучасні природоохоронні території. Рис. О. Василюка
1958 р.
Рада Міністрів УССР розпорядженням № 946-р від 9.08.1958 р. передала Чорноморський державний заповідник у підпорядкування Академії наук УРСР.
Карти-схеми Черноморського заповідника, 1965 та 1976 рр.
1972 р.
Рішенням Миколаївського облвиконкому від 21.07.1972 р. № 391 «Про віднесення пам'яток природи місцевого значення за категоріями відповідно до нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об'єктів», на площі 8200 га було створено заказник «Ягорлицька затока», в який увійшла акваторія затоки в межах Миколаївської області, що не входила до складу Черноморського заповідника.
Пізніше цей заказник зник з списку заповідних об'єктів Миколаївської області, без вказівки причини.
1974 р.
РМ УРСР від 19.11.1974 р. № 500 на площі 30300 га, було створено орнітологічний заказник державного значення «Ягорлицький», який внесений до переліку заповідних об'єктів Херсонської області. До меж заказника також входять частково буферна (18620 га) та заповідна (11680 га) зони Черноморського біосферного заповідника. Землекористувачем вказаний Черноморський біосферний заповідник, а адміністративна належність – Херсонська область.
Віднесення його лише до території Херсонської області не вірно, оскільки частина затоки знаходиться у межах Миколаївської області. Створення цього заказника пояснює «зникнення» заказника «Ягорлицький».
1975 р.
У часи СССР статус водно-болотних угод міжнародного значения було надано чотирьом ВБУ України, серед яких і Ягорлицька затока.
1978 р.
На території Кінбурнської коси, на площі 22,6 га, рішенням виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих № 625 від 26.12.1978 р., створений заказник «Покровка», існування якого підтверджено рішенням Миколаївського облвиконкому від 23.10.1984 р. № 448 «Про мережу території та об'єктів природно-заповідного фонду області». Рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 12.03.1993 р. № 11 «О природно-заповедном фонде Николаевской области» його скасовано, як такий, що втратив значення (Втрачені об'єкти…, 2020).
ЗО. Петровичу вдалося визначити місце розташування цього заказника, він розташовувався між с. Покровка (район Чимилівка) та Волижиним лісом і включав саги Дубинки. По суті, заказник виконував роль відтворювальної ділянки Кінбурнського державного мисливського господарства.
Природоохоронний рейд та посадка сосни на Кінбурнській косі, 1983 р. Фото О. Кремка
Президія Академії наук України Постановою № 538 від 25.11.1983 р. перетворила Черноморський державний заповідник у біосферний.
Лісостепові ландшафти Нижньодніпровських пісків та Черноморського заповідника
Стадо вселених оленів на Солоноозёрній ділянці Черноморського заповідника, 1965 р.
1985 р.
Черноморский биосферный заповедник и, соответственно, его участки – Волижинский лес и острова Круглый и Долгий с прилегающими акваториями, включён в Всемирную сеть биосферных резерватов (сертификат ЮНЕСКО от 15.02.1985).
1992 р.
Решением Миколаївского областного совета № 16 от 15.10.1992 создан региональный ландшафтный парк (РЛП) «Кинбурнская коса». Территория РЛП включает в себя Кинбурнский полуостров и прилегающую километровую полосу акватории Чёрного моря, Днепро-Бугского лимана и Ягорлыцкой затоки в пределах Очаковского района Николаевской области общей площадью 17890,2 га (из которых 5631 га занимает акватория).
Парк является природоохранной, рекреационной, эколого-образовательной и научно-исследовательской учреждением и создан с целью сохранения, восстановления, рационального использования природных комплексов Нижнеднепровских песков, а именно: целинных участков песчаного степа, водно-болотных угодий, природных нерестовищ рыб, мест гнездования, миграции и зимовки птиц; сохранение и восстановление видов растений и животных, включённых в разнообразные охранные списки.
1993 р.
Распоряджением главы облгосадминистрации № 385 от 5.08.1993 создана дирекция РЛП «Кинбурнская коса».
Указом Президента Украины № 563/93 от 26.11.1993 «О биосферных заповедниках в Украине» существование Черноморского биосферного заповедника подтверждено в соответствии с Законом Украины «Об природно-заповедном фонде Украины» (принят в 1992 г.).
1995 р.
Ягорлыцкую затоку 23.11.1995 официально добавили в перечень водно-болотных угодий признанных Рамсарской конвенцией. Это конвенция о водно-болотных угодьях международного значения, главным образом как среды обитания водоплавающих птиц была подписана в 1971 г. в г. Рамсар (Иран). По состоянию на 2017 г. её подписали 169 стран.
Водно-болотные угодья Ягорлыцкая затока
2000 р.
Международной организацией BirdLife International Кинбурнская коса (UA063) и Ягорлыцкая и Тендровская затоки (UA065) признаны как территории важной для охраны птиц (IBA-территории). Статус IBA-территории не прописан в национальном законодательстве. Но эта информация использовалась при определении объектов Смарагдовой сети Европы.
Карта IBA-территории – Кинбурнский полуостров на сайте BirdLife International
2005 р.
Відповідно Закону України «Про екологічну мереж» № 1864-IV який був прийнятий 24.06.2004 р. а набрав чинності 1.01.2005 р. через Кінбурнську косу з прилеглими акваторіями проходять широтні та меридіональні коридори екологічної мережі України міжнародного, національного та місцевого рівня.
Національна екологічна мережа України
2009 р.
В подальшому проводилась робота по створенню національного природного парку на Кінбурнській косі. Підготовлено обґрунтування для створення національного парку площею біля 40 тис. га під робочою назвою «Кінбурнський», але парк вдалося створити лише на частині з пропонованих територій та акваторій.
Указом Президента України В. Ющенка № 1056/2009 від 19.12.2009 р. «Про створення національного природного парку «Білобережжя Святослава» – на площі 35223,15 гектара, з них 25000 га акваторій Дніпро-Бузького лиману, Ягорлыцкой затоки та прилегающей акватории Чорного моря навколо Кинбурнского півострова створено Національний природний парк «Белобережье Святослава».
Карта-схема проектируемого НПП «Белобережжя Святослава» с рабочим названием «Кинбурнский»
2012 р.
Створено дирекцію НПП «Белобережжя Святослава». РЛП «Кінбурнська коса» доручено забезпечити збереження, охорону природних комплексів на ділянках РЛП, що не ввійшли до складу НПП. Ці ділянки не ввійшли до складу національного парку в зв’язку з непогодженням включення розпайованих земель рибоколгоспу «Свідомість», земель Покровської сільради, земель резерву, держземзапасу, акваторій прилягаючих до сіл та інших. А їх вилучення з природно-заповідного фонду проблематичне, оскільки вони не втратили природоохоронну цінність.
2016 р.
Кінбурнську косу Європейською агенцією довкілля включено до переліку Смарагдової мережі Європи у складі двох об’єктів – Національного природного парку «Белобережье Святослава» та Кінбурнської коси у межах Миколаївської та Херсонської областей. До Смарагдової мережі також включено Черноморський заповідник та Дніпро-Бузький лиман.
Смарагдові об’єкти – це такі території, на яких мешкають види тварин та розташовані оселища, що охороняються Бернською конвенцією «Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», яка підписана в м. Берн, Швейцарія у 1979 р. Україна приєдналася до конвенції в 1996 р. Об’єкти Смарагдової мережі створюються без вилучення земель, і на них передбачається запровадження конкретних заходів, направлених на збереження місць мешкання рідкісних тварин, переважно птахів.
Для довідки - межі міжнародних природоохоронних об’єктів до цього часу не винесені в натуру, але на них діє режим охорони заповідних об’єктів.
Смарагдова мережа Європи охоплює Кінбурнську косу і прилеглі території і акваторії. Карта з сайту Української природоохоронної групи.
2019 р.
Вийшов Указ Президента Украины № 137/2019 від 11.04.2019 р. «Про зміну меж національного природного парку «Білобережжя Святослава». Згідно цього Указу НПП передано у постійне користування додатково 136,2 га земель державної власності, які входили з 1992 р. до складу РЛП «Кінбурнська коса».
Карта-схема заповідних об’єктів Кінбурнської коси станом на 2023 р.
2021 р.
Відповідно до адміністративної-територіальної реформи села Кінбурнської коси увійшли до Очаківської міської територіальної громади. З’явились нові виклики для природи Кінбурна та РЛП. На замовлення керівництва новоствореної громади розроблено Проєкти по розширенню меж всіх трьох сіл Кінбурнської коси (Покровки, Василівки та Покровського), які передбачали входження всієї території РЛП «Кінбурнська коса» та частково НПП «Білобережжя Святослава» до меж сіл і суттєве збільшення господарської, рекреаційної та іншої діяльності. Така перспектива для Кінбурнської коси суттєво суперечила природоохоронній цінності коси. Почався новий етап боротьби за збереження унікальних природних екосистем Кінбурна, до якого залучилась науковці, громадськість, частина депутатів Очаківської міської та Миколаївської обласної ради.
2022-2023 рр.
Розпочався «чорний» період для Кінбурнської коси. З початком війни Кінбурнська коса окупована та знаходиться на лінії фронту. Дотримання природоохоронного законодавства України вже тривалий час є неможливим. На початку війни деякий час працівники всіх трьох заповідних установ (РЛП, НПП та Черноморського заповідника) мали змогу частково виконувати свою роботу. Більшість зусиль витрачалось на локалізацію та гасіння пожеж і загорань за активної участі лісівників та місцевих жителів. Далі це робити стало небезпечно й неможливо. По суті, пожежі стали безконтрольними та регулярними. Пожежі вирували і продовжують вирувати також і на Херсонській стороні, не обходячи заповідні ділянки Черноморського заповідника та його мешканців.
У результаті ведення бойових дій в ході російсько-української війни за період з 24.02.2022 р. по 1.10.2023 р. лише у межах Миколаївської області зафіксовано 307 пожеж та загорань, які вразили площу 7184 га (59 % від загальної площі, при тому що на косі знаходиться близько 500 озер). Частина пожеж носить повторний характер, вражаючи одну й ту саму ділянку декілька разів.
Весь цей час коса потерпає від забруднення атмосферного повітря внаслідок обстрілів, вибухів та виникаючих пожеж в природних комплексах; забруднення та порушення ґрунтового покриву внаслідок вибухів та проїзду важкої військової техніки, забруднення водойм (море, лиман) паливно-мастильними та вибуховими матеріалами. Також військові дії та їх наслідки створюють потужний фактор турбування для тваринного світу, знищують їх оселища та самих тварин.
Крім того, у 2023 р. внаслідок підриву 6 червня греблі Каховської ГЕС відбулося короткочасне підтоплення орієнтовно 2530 га природних комплексів на узбережжі Дніпро-Бузького лиману, включаючи нерестові озера, Волижин ліс та, частково, села Васильівка і Покровське.
Орієнтовна зона підтоплення Кінбурнської коси внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС визначені Є. Касьяновим (НПП «Белобережье Святослава») на підставі супутникових знімків.
У найгіршому стані знаходиться Черноморский биосферний заповідник. Он полностью оккупирован и значительно пострадал от пожаров и других ужасных последствий войны. Офис заповедника расположен в городе Голая Пристань на берегу Конки. В результате подтопления, вероятно, уничтожены коллекции Музея природы заповедника, библиотека и архивы, которые собирались почти 90 лет. Эти потери бесценны и не подлежат восстановлению.
Дирекции РЛП «Кинбурнская коса» и НПП «Белобережье Святослава» расположены в городе Очаков, благодаря чему удалось сохранить научные и другие архивы, частично имущество и коллективы.
Что дальше?
На этот вопрос никто точно ответить не может, тем более война продолжается…. Но всё же у нас есть некоторые мысли, исходя из опыта и логики.
После деоккупации и разминирования территории нужно будет оценить ущерб, нанесённый природе Кинбурнской косы, каждый квадратный метр которой имеет заповедный статус. В целом территория косы условно разделена на хозяйственную, рекреационную и заповедные зоны, для каждой из которых Законом Украины прописаны свои правила и ограничения.
С начала войны НПП «Белобережье Святослава» проводит фиксацию пожаров и возгораний на Кинбурнской косе с помощью спутниковых снимков для всех заповедных объектов. Но для оценки экологических преступлений нужно увидеть их и задокументировать согласно требованиям законодательства. Далее будут разрабатываться и внедряться в жизнь программы и меры по восстановлению обиталищ животных и растений и редких видов (помощь других стран и / или репарации) в комплексе с восстановлением инфраструктуры сообщества.
Возникает вопрос: что будет с «горельником» на местах сосновых насаждений, ведь почти весь лес сгорел? Вырубать деревья и пеньки небезопасно и затратно (их сотни тысяч или даже миллионы), тем более что нужно «перекопать» большие площади песков, что недопустимо или запрещено для заповедных территорий.
Как показывает опыт с «горельником», который образовался на Кинбурнской косе в результате крупных пожаров 2001-2002 гг. (уничтожено 1080 га леса) не спиленные для хозяйственных нужд горелые деревья со временем падают и утилизируются природным путём (грибами, лишайниками, насекомыми, клещами). Процесс естественной переработки начинается сразу после гибели дерева.
Со временем, на местах «горельников», в благоприятных местах, в основном понижениях, самосевом появятся сосны и местные породы деревьев и кустарников и разрастётся маслинка узколистная.
Что будет с грибницами? Они сохранятся местами, но собирать белые и другие грибы фактически не будет где. Тем более, кто даст гарантию, что во время посещения леса грибник не наткнётся на взрывоопасный предмет?
Водно-болотная и степная растительность восстановится в течение одного сезона. Орхидеи тоже выживут, за исключением переоранных транспортом участков. Природные рощи из берёзы, вяза и вербы тоже возобновляются. Можно ожидать восстановления численности некоторых водных живых организмов в лиманах и море, особенно объектов промышленного и любительского лова. Смогут ли выдержать мощные дубы во Волижинском лесу и урочище Коменданское – прогнозировать трудно. Со временем вернутся и птицы, и другие животные.
Кинбурнская коса – любимое место отдыха и туризма. Можно ожидать, что будут разминированы в первую очередь, кроме сел и дорог, – Кинбурнская стрелка и участки морского побережья, которые традиционно использовались для отдыха. Но возникает вопрос: не принесёт ли море взрывоопасные предметы к берегу после очередного шторма?
Безусловно одно: такая, как прежде, Кинбурнская коса уже не будет!
Берег Кинбурнской стрелки. Фото И. Моисеева
Надеемся, что по окончании войны солнце, ветер и вода со временем заживят военные раны Кинбурна, природная растительность и животный мир постепенно восстановятся, а заповедные учреждения, община, страны-партнёры Украины и международные фонды и общественные природоохранные организации окажут ей содействие. К сожалению, последствия войны ещё долго будут сказаться.
Костянтин РЕДІНОВ
Старший научный сотрудник РЛП «Кинбурнская коса» и НПП «Белобережье Святослава»
Использованы материалы В. Борейко, О. Васильюка, О. Кремка, З. Петровича, К. Рединова,
бывших и нынешних сотрудников Черноморского заповедника;
РЛП «Кинбурнская коса» и НПП «Белобережье Святослава» и из других источников.
