Словом людини вбити можна. (Відповідь В. Шпильовому)

У чуткому розумі не місце жартам.
Уільям Шекспір

Колективні листи бувають різні. У класичному варіанті вони виглядають так:

За допомогою сучасних засобів зв'язку та особистих зустрічей був створений такий варіант:

Словом людини можна вбити, а можна воскресити. Саме таке ядуче, вбивче слово прозвучало у минулому номері в статті В. Шпильового «Замітка на манжеті», який побачив у заході, проведеному в міській бібліотеці 27 травня «невчасно затягнуте вступлення».

Так, А.А. Горчаков за своєю природою оратор, трибун; він може й любити говорити, але йому є що сказати. Ерудиція у всіх галузях людського знання не дає права мовчати. У нього є внутрішня потреба говорити і ділитися з оточуючими всім – і духовними, і матеріальними благами. Дивовижний і його талант організатора, уміння об'єднувати всіх і все на спільну справу – відродження культурно-історичних цінностей в місті Очаків. І про це сказали всі, без винятку, запрошені ним художники. Адже очевидно, якби не А. Горчаков, не було б фестивалю мистецтв, а захід у бібліотеці – це лише одне з цілої ланцюга заходів, що проводились у нашому місті. Народний художник України Н.Н. Прокопенко сказав: «Дякую Вам за Ваш доповідь, у якому є все, що потрібно людині. Ви торкнулися найактуальніших тем. Дякую за те, що зібрали нас в Очакові, щоб ми попрацювали на благо цього міста і вкладали в його скарбницю частинку нашої праці для створення музею сучасного живопису». З уст кожного присутнього художника - Г. Мещерякової, Ю. Дзінтарса, А. Стефановської, Т. Рябенка прозвучали слова щирої вдячності, бо вони не з чуток знали, скільки праці й серця було вкладено в цей фестиваль А. Горчаковим. Тому, перед тим як писати такі пасквіли, потрібно подумати: на благо чи на зло це обернеться. Людина пізнається за плодами. Такі плоди, які залишить після себе А. Горчаков – плоди добра, любові та процвітання. До речі, він же й похвалив на цьому заході В. Шпильового за книгу «Творча спадщина Р.Г. Судковського» та з повагою поставився до його праці. Не кажучи вже про те, скільки Горчаков зробив для бібліотеки! Кожному може щось подобається, а щось – ні, але в будь-якому разі потрібно обирати краще. І в кожному виступі Горчакова можна почерпнути для себе нову інформацію, дивуючись його широкому кругозору та багажу знань, незважаючи на його молодість. Неозброєним оком видно, що він віддає культурі все своє. За це йому величезна подяка і низький уклін. Ми вважаємо недопустимим публікувати в друці такі пасквіли, бо цим ми рубаємо сук, на якому сидимо.

Жителі міста Очаків.

Цей лист, надрукований у форматі А4, В. М. Чудний (власник магазину «Паперовий світ») відніс до газети «Очаків». Лист не опублікували. Віктор Михайлович дивувався: «У чому проблема? Надрукували статтю, надрукували відповідь. Люди читають, тираж зростає». Але так не думали в газеті «Очаків». Я написав свій матеріал «Пасквіль на жилеті» і надіслав його до газети «Очаків». Статтю не надрукували.

Вона була надрукована на «Очаківському порталі». Я вважав, що на цьому історія завершилася. Друга стаття В. Шпильового викликала здивування.

З'ясувалося, що газета ставить експеримент над мною. Та не тільки над мною. Я згадав, що тираж російськомовного видання газети становив близько 1300, плюс україномовне видання. Згадалася назва колись придбаної книжки С. Кара-Мурзи «Маніпуляція свідомістю», пресловутий «25 кадр» та різні інші страхи. Я зрозумів, що мою статтю та колективний лист мешканців Очакова на підтримку А. Горчакова не надрукували заради чистоти експерименту!

У другому варіанті статті «Пасквіль на жилеті» була наступна думка: «Якщо уважно розглянути структуру статті В. Шпильового, то видно, що головна її частина — середина. Завдання — «дістати» Горчакова. А початок і кінець — це антураж, який, на жаль, відсуває на другий план діяльність Білої та учасників заходу.»

І залишаються Горчаков і Шпильовий. У одного — промова, у іншого — сни.
На жаль, я потрапив у «десятку».

Пройдемося по тексту В. Шпильевого:
«Автор гнівного «опроверження» – той самий слухач, що заснув під час виступу Федотенка і безтурботно проспав увесь захід»

Я не ходжу на заходи А. Горчакова, як і на всі інші. І щоб зафіксувати цей факт, потрібно було спитати у тих, хто такі заходи відвідує, а не будувати складні логічні конструкції.

Я довго возився над фразою Шпильового: «Іскусствознавцям початкового рівня відомо…»

«Пошукачі» не дали розумного результату. Я розумів, що фраза геніальна. По-перше — своєю універсальністю. Я миттєво уявив собі «керівника початкового рівня», «прибиральника початкового рівня», письменника, редактора газети тощо. З прибиральником все зрозуміло: майстер «викладає» віник від забору до 17:00. А як бути з письменником та мистецтвознавцем в одному обличчі. Тим паче, слідуючи дедукції Шпильового, його перевершившего.

І тоді я зрозумів, що лише ЗНО(зовнішнє незалежне оцінювання) може розставити всі крапки над «і».

«Учні мають знати визначення термінів і понять та оперувати ними, співвідносувати їх із діяльністю певних історичних діячів, політичних сил, епохою тощо…» , повністю збігається з моїм розумінням того, як потрібно писати та читати тексти.

«... просто вигаданий факт. »  Факт не можна вигадати.

Факт (лат. factum — свершившееся) — термін, у широкому сенсі може виступати як синонім істини; подія або результат; реальне, а не вигадане; конкретне й одиничне на відміну від загального й абстрактного /Вікіпедія/

... що «з фондів бібліотеки були витягнуті раритетні видання, присвячені українським модерністам.»

До цієї фрази виникає дуже багато питань. І головне: А власне про кого йдеться? На жаль, не про одне прізвище. Я без сумніву повірив газеті. Як людина, яка збирає свою бібліотеку понад 50 років, я знав, що антикварі давно уклали угоду: раритетними вважаються книги, яким на момент купівлі-продажу виповнилося 50 років. 2016-1962=54. Тобто гіпотетично, беручи до уваги розмитоcть формулювань В. Шпильового, Анна Біла цілком могла організувати таку виставку книг.

Художників «Манежу» прийнято називати «авангардистами». Говорять про «акмеїзм» А. Ахматової, «символізм» Блока, «імпресіонізм» Ренуара тощо.

… що «Секретар ЦК Хрущев настільки не любив сучасне радянське мистецтво, що навіть художників, на виставці цього самого мистецтва, що проходила у московському Манежі, прямо звинуватив у содомському гріху, правда, у запитальному формі.»

Я живо уявив себе Хрущова, що сидить разом із дружиною у правительственій ложі Великого театру, знімає свій знаменитий черевик і криком «Педераст!» шмакає ним Маріса Лієпу. Як повівся Хрущев із композиторами, літераторами та іншими діячами культури — нехай читач домислить сам.

Насправді було все значно складніше.

За свідченнями учасника виставки художника Леоніда Рабичева, обурення Хрущева викликало те, що напередодні йому доповіли про розкриття групи гомосексуалістів у видавництві "Іскусство". Тоді й з'явилося в лексиконі Хрущева слово «педераст». А далі просто: Свита не тільки робить короля, але й відправляє його до «Манежу».

Що ж стосується самого Хрущева, то він про скоєне жалкував, про що не раз говорив вголос:

«Ну, ти на мене не сердись, зла-то не тримай. Я ж, як попав у «Манеж», не пам'ятаю. Хто-ось мене туди завіз. Я ж не повинен був туди їхати. Я ж голова партії. А хтось мене завіз. І ходимо ми унизу, і раптом хтось із великих художників каже мені: «Сталіна на них немає». Я на нього так розізлився! А став кричати на вас. А потім люди цим і скористалися». (Хрущев — Борису Жутовському на своєму останньому дні народження)

Він ходив у театр «Современник».

Писав мемуари. Ми жили в епоху Брежнєва, про яку геніально сказав поет «ми добре, ми погано жили».

Ще про «мистецтвознавців початкового рівня».

Я провів у загальному близько 5-6 годин бесід з А. Горчаковим у неформальній обстановці. Він прочитав набагато більше, ніж потрібно в школі та на факультеті журналістики. Він вільно орієнтується в класичній російській та світовій літературі, історії, філософії та мистецтві. Він вільно цитує тексти. І його цитати гармонійно вплітаються у канву розповіді. Я не є його апологетом. На деяких основних речах у нас діаметрально протилежні погляди. Але Горчаков — перш за все інтелектуал. Це цього не навчать. Це від народження, це від Бога.

« ... що є головним для активних прихильників особистості Федотенка: істина чи все-таки той образ безсрібника-мецената, ерудита-інтелектуала».

На хамство складно відповісти. Рішення підказала стаття: «Відкриття виставки робіт В.Є. Зебека. Знакова подія в музеї ім. Р.Г. Судковського», надрукована на «Очаківському порталі».

На фото: справа Н. Манжос та А. Зелінко

Анжела я знаю багато років. Вона учениця С.А. Робулець. Має вищу музичну освіту. З дитинства й до сьогодні соло бере участь у концертах, що проводяться Очаківською музичною школою…

У мене вдома в нашій музичній вітальні висить картина Н. Манжос «Очаківський берег» 2007 р., подарована автором С.А. Робулець. Це наш «Дикий пляж». Сьогодні майже зруйнована сходи, збудовано інші. Білі пароплави все рідше відвідують наш порт. І тільки голосні чайки нагадують нам про наш втраченний час…

Я підозрюю, що Н.Н. Манжос відвідував виставки та концерти ще до народження А. Горчакова. Він відвідує їх і зараз.

І ні він, ні Анжела не є адептами А. Горчакова. Вони просто люблять мистецтво і намагаються змінити щось в собі та в інших. Що стосується В. Шпильового, то я б порадив йому зайнятися самоосвітою. Пропоную для вивчення «Список І. Бродського», який він рекомендував початківцям-письменникам.

А постановку експериментів залишити професіоналам, як і раніше за «гамбурзьким рахунком», і написання книжок. Заучити напам'ять вірш А. Вознесенського і ним керуватися:

«ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ЗА СТОЛОМ»

І ще про професіоналізм: на виставці В. Зебека присутня була, принаймні для мене, ще одна знакова постать. Це наша землячка Тетяна Якубова. Третя справа.

Вона професійний історик.

Зверніть увагу на хронологію робіт Тетяни Анатоліївни: 17 років вдихання архівної пилюлі тільки за публікаціями. Думаю, насправді значно більше. Підсумок:

Видавництво Олега Філюка. Мова українська, кількість сторінок 247, м'який переплет.

Уявіть цю цифру - 247, і згадайте багатотомні епопеї місцевих краєзнавців.

Як тут не згадаєш Мікеланджело: «Я беру камінь і відсікаю все зайве». Я думаю Тетяна Якубова відсікти не одну книгу. І мені дуже хотілося б, щоб видавці та меценати звернули увагу на творчість Тетяни Якубової та підтримали її.

А щодо ЗНО - це до читачів та вчителів історії. За моїм глибоким переконанням В. Шпильова не дотягує до «початкового рівня».

У публікації використані фотографії, взяті з «Очаківського порталу» та з особистого архіву Робулец С.А.

Робулець Ю.Н.