Місто Алектор. «Чи був хлопчик?...»

При досить тривалому й наполегливому повторенні будь-яка брехня, підтасовка фактів або гола вигадка непомітно перетворюється на істину на тій простій підставі, що про неї «всі знають» . А коли «всі знають», ні доказів, ні свідчень уже не потрібні, бо їх перекриває «всезнання».

Вигадки, чутки та плітки, як тільки вони вдало вписалися в офіційні documents, живуть самостійним життям, стаючи беззаперечною історичною достовірністю тільки тому, що про них «всі знають». І спростувати пліткарство неможливо, бо воно закріпилося й існує, як здійснений факт. Так народжуються легенди і міфи.

Одного разу застосувавши до такої «істини» метод наукового пізнання, з опорою на першоджерела, свідчення очевидців тощо, вона (т.зв. «свята істина») розсиплеться, як картковий дім. Стоїть кожному з нас тільки напружити пам’ять: у ній напевно знайдеться не один випадок розгромлення усталеного міфу. Але парадокс у тому, що й після найгучнішого розвінчання міф продовжує існувати.

Спробуємо дослідити факти, про які «всі знають», неупереджено, грунтуючись виключно на документах.

Історія виникнення Очакова сплітається з кількох міфів, що беруть початок у глибокій античності, перерваних нез’ясованою паузою; потім вона так само несподівано знаходить продовження, виникнувши в похмурому середньовіччі, урочисто завершується штурмом фортеці взимку 1788 року.

Не будемо зразу спростовувати все, що нам відомо з історії Очакова, не скажемо голослівно, що все, що було написано раніше, неправда, зловмисний витвор комуністичних ідеологів.
Спокійно й неупереджено вивчимо інформаційний блок кожного історичного періоду, опираючись виключно на письмові документи, з урахуванням очевидностей та даних сучасної науки.

Ітак, блок перший. Античність.
Майже кожен очаківський путівник починається приблизно так: «За однією з існуючих версій, на місці сучасного Очакова ще в I–III столітті н. е. знаходилося сарматське місто Алектор, історія життя й смерті якого для нас залишилася загадкою».

Популярна література цю тему трохи розширила й просуває дві версії: за однією з яких, на місці сучасного Очакова ще в I–III століттях н. е. знаходилося сарматське місто Алектор, за іншою — місцевість, що займала місто, відома ще з давнини, приблизно з І-ого або ІV-го століття до н. е., коли на місці міста за часів Геродота нібито знаходилася елліністична колонія Алектор та храм Деметри. При цьому жодних підтверджень на користь обох версій, безсумнівно красивих та інтригуючих, не подано. Але ж «всі знають», що на місці Очакова...

Швидше за все маємо справу з твердженням, вперше запропонованим АПОЛЛОНОМ СКАЛЬКОВСЬКИМ (1806 р.): «Тут процвітали відомі міста: Олвія, Алектор (нині Очаків) ... й інші, що вели значну торгівлю з Римом, Грецією, Сходом, куди вони надсилали хліб, рибу, ікру, шерсть, солонину та обох статей рабів — невільників. Очаків заснований наприкінці XV століття Кримським ханом Менглі-гиреєм, вірним союзником Іоанна Ш Великий, на розвалинах Алектора містечка, що належав цариці Савроматової та зруйнований гетами, як здається, одночасно з Олвією, тобто за 100 років до Р. Х.».

Немного пізніше висловлена професором ЗЯБЛОВСЬКИМ точка зору у столичному виданні 1810 року, стосовно походження Очакова, залишилась непоміченою: «Очаків у давнину називався: Олвія, Борістенес, Олбіополіс, Ордеcсус».

Античне минуле Очакова вперше з українських літераторів намагався донести читачам у своєму «Повествовательному, землемерному та естествознавчому описанні Очаківської землі» (1794 р.) АНДРІЙ КАЗИМИРОВИЧ МЕЙЄР. Щедро посилаючись на давньогрецьких авторів, цитуючи, довільно коментуючи, він повторював їхні помилки та заблуждення.

Приклади? Будь ласка: «На місці нинішнього Очакова був город Олвія, бо Арріан, що проти того острова Березань, називає Олвійським». Або ще: «В восьмому столітті Херсонські (?) греки, за свідченням візантійських письменників, проти острова Евферія або нинішньої Березані мали місто Озополіс і інші по берегу Чорного моря в Очаківській землі селища». Що стосується «Озополіса» — «міста на Дніпрі», як охочі перекладають це слово наші сучасники, Мейєр пише: «У 744 році, за часів царювання греческого імператора Константіна V, переселення їх із Азії в Європу на береги Чорного моря було найзнатніше. У ці часи вони могли якраз на місці нинішнього Очакова створити свій місто Офлію (фортецю Божу), і не той чи місто був з презріння названий греками Озополісом або ж вонючим...»

Порядно переказати всі «наукові» відвертості Андрія Казимировича, щедро розсипані по цілої монографії, немає потреби. Кожен бажаючий може самостійно ознайомитися з повним текстом його творів. Вони свого часу справили потужний вплив не на одне покоління істориків. Його приватна думка згодом старанно переписувалася понад півтори сотні років. Дивина полягає в тому, що прихильники Мейєра виявилися абсолютно не критичними до його міркувань навіть сьогоденням.

Взагалі названі автори — діти свого часу — у повній мірі відображали рівень історичної науки кінця 18-го — початку 19-го століття.

Перше організоване прагнення написати історію Очакова здійснив Гаврило Судковський на кінець 19 століття. Він з великим тактом торкнувся минулого Очакова, пов’язаного з греками. Преподобний отець Гаврило, у своєму описі Очакова, вважав розумним обережно ставитися до існування Алектора й досить тактовно висловив думку, що «на місці Очакова, ще до Різдва Христового, існувала колонія еллінів Олвійських».

У часи Судковського з’явилася на світ книга А. СЕРГЕЄВА «Географічні нариси Росії» (1866 р.), де виділялася увага й Очакову: «Ще за шість століть до Різдва Христового ..., по берегах Чорного моря був цілий ряд торговельних грецьких колоній. Тут процвітали Ніконіян (де нині Овидиополь), Ісаякіян, Алектор (де нині Очаків...).»

Судковський детально цікавився історією краю й йому були відомі праці Мейєра та інших авторів. Не виключено, що він ознайомився з доступною книжкою Мишецкого з історії козацтва, виданою в 1847 році. Це припущення, але інших першоджерел, що давали чітке уявлення про минуле Очакова, коли писав дослідження Судковський, мені розшукати просто не вдалося. У згаданій книзі «Історія про козаків запорожців» (1847 р.) сказано про Очаків буквально так: «на місці Очакова, у II столітті за Р.Х., знаходилося невелике елліністичне поселення Алектор, що належало якийсь Савроматській цариці».

Це, напевне, єдине творіння, автор якого застосовував метод, що нагадує науковий аналіз. Господин Мищецький, говорячи про зв’язок Очакова й Алектора, посилався на якогось Диониса Христостома. Можливо, і Скальковський використав той же першоджерело, готуючи до друку своє Хронологічне «Оглядання історії Новоросійського краю».

Сьогодні за певних умов можна отримати доступ до електронних ресурсів найдорожчих бібліотек світу. Шляхом, який читачеві нецікавий, мені вдалося розшукати російськомовний переклад античного письменника.

ДІОН ХРИСТОСТОМ (прибл. 40–прибл. 120 н. е.), на якого посилався Мищецький, буквально пише так: «Изливаються ріки Борисфен і Гіпаніс у море поблизу укріплення Алектора, яке, кажуть, належить дружині царя Савроматов». Як видно, перводжерело повторює чутки. З цього випливає, що опис місцевості автор робив із записів розмов із сумнівними очевидцями, а можливо, з таких же, як і він, оповідачів. Крім скупих двох рядків у довгому й детальному оповіданні, про Алектор більше — ні слова. Так само ні слова про преславитий храм Деметри (Димитри). Якщо храм існував, про нього напевно говорили б очевидці; храм — головна пам’ятка будь-якого античного поселення. Так, воно зустрічається в кількох Євангеліях, наприклад, у Євангелії від Матфея (30:14): «Рече йому Ісус: Амінь глаголю тобі: в тій нічці, перш ніж алектор тричі відречешся від мене».

Але таке значення вторинне. Воно спочатку було епітетом Сонця й точний переклад його — «сяючий».

За думкою одного авторитетного історика XIX століття, словом алектор називали півня — вісника Сонця або взагалі джерела світла.

Пов’язуючи місцеположення міста з його ім’ям, можна припустити, що місто або якась споруда служила маяком, і таким чином його назва з великою натяжкою це підтверджує.

Деякі дослідники вважають, що ім’я місту дало арабами за часів Київської Русі, називали його Олеська, що трансформувалося в Алектор. Для переконливості посилаються на АБУ АБДУЛЛАХ МУХАММЕД ІДРИСІ — арабського картографа ХІІ століття, який писав: «Від Олеська, прекрасного міста в гирлі Дніпра, до міста Канів (Канева) вважають чотири дні». Але ця гіпотеза безпідставна за часовими критеріями, і займатися її аналізом не має сенсу. Російські та литовські літописи XII–XIII століть уже чітко називають місто на місці Очакова — Очаків. Про це детальніше поговоримо на наступній зустрічі. Таємнича Олеська, можливо, швидше Олешки. Хоча — хто знає...

Доступні й відносно достовірні письмові джерела ми перевірили. Який висновок з прочитаного слідує? По-перше, свідчень дуже мало. По-друге, вони всі опосередковані. По-третє, вони не переконливі. По-четверте, джерела ґрунтуються на непідтверджених та суперечливих чутках і домислах.

Як же так? Адже «все знають», що на місці Очакова…

Починаємо вислуховування ледьчисельних свідків, вони ніщо не приховають...

Птолемей (прибл. 87–165 рр. н. е.) - коротко: «Поблизу Дніпра міста: Азагоріум, Амадока, Зарум, Серим, Метрополь — Олбія, що й Борисфен називається, над Аксіаком ріки град Ордес, а при повороті Дніпра Леін град, Сарбікум, Ниоссум».

Приблизно в 455–445 роках до н. е. на Північному Причорномор’ї побував ГЕРОДОТ і досить детально описав Олвію.

Геродот дотримувався принципу: «Я зобов’язаний розповідати все, що мені говорить, але вірити всьому не зобов’язаний». Таким чином, він за власним розсудом розставляв у своїй обширній праці акценти, то сумніваючись у почутому, то запевняючи в правдивості записаного.

Геродот, детально описуючи зустрічні на його шляху найменші річки, струмки, поселення, довго розмірковуючи над незначними фактами, побувавши у гирлі Буга, виявився ще більш лаконічним: «Близько моря Борисфен — уже могутня річка. До нього приєднується Гіпаніс, що впадає у той же лиман».

У описі земель, які він бачив, немає ні одного згадування про Алектора чи інше «торжище» на його місці.

Яке корисне ми можемо з цього витягти? Найавторитетніший свідок — Герадот — нічого не помітив на крутому березі уважного огляду заморських володінь могутньої метрополії. Птолемей виявився трохи більш багатослівним, але цінність його інформації дорівнює нулю...

Ось теšраз! Що за номер? Адже «все знають»...

Відповісти на питання «А був чиї хлопчик?» взялася археологія, як наука.

25 березня 1839 р. за клопотанням Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора графа Воронцова в Одесі було створено одну з перших у Росії науково-історичних установ: Одеське товариство історії та старожитностей.

Товариство отримало право на здійснення археологічних розкопок по всій Південній Росії: на казенних землях — з дозволу місцевого начальства, а на приватних — з згоди власників.

ПАВЕЛ ІВАНОВИЧ СУМАРОКОВ відвідав Очаків у 1851 році. Письменник, сенатор, член Російської академії наук, спільно з П. С. Палласом перший (!) здогадався ототожнити Олвію з Урочище Сто Могил. Демонструючи знання предмету, він писав: «Про грецьких не має нічого згадати — обставина, яка сама по собі вже, якби не було інших доказів, могла б спростувати нісенітне думку попередніх археологів, що Очаків стоїть на місці давньої Олвії. Правдo, що часи Дії-Златоуста тут було селище, але не гречеське, а сарматське, а саме фортеця Алектора»

«Алектор має бути розшуканий!» У 1853–1854 рр. в Очакові почалися перші «розкопки». Знахідки виявилися дуже скромними і систематизувати їх за культурними шарами тоді практично було неможливо. Змішання їх сталося через багаторазове руйнування фортифікацій, ведення земляних робіт по укріпленню мін, відривання рівнів та насыпання валів ґрунтом із мінних галерей…

Граф А. УВАРОВ у своєму дослідженні розкопок в Очакові згодом напише, що місцевість, зайнята Очаковом, і його околиці взяті на «зуб» укріплень; тут часто знаходять у ґрунті черепи, монети, зброю та підземні ходи. Уваров помітив під водою великі кам’яні плити з написами старогрецькою мовою, можливо, залишки давньої пристані. Написи стерті й практично нечитабельні. Згодом очаківські купці — брати Гохмани — на цих самих плитах з написами нажили пристойне стан, як би випадково «відшуковуючи» їх десятками, на будь-яку тему, у найнеочікуваніших місцях.

Незважаючи на знахідки, античне минуле Очакова й околиць наприкінці 19 століття залишалося досить приблизним. Один із знаних вчених того часу писав: «Станція Руссова, у подорожі до Греції, була при устях Дніпра, або у лимані Дніпровському, на острові, що греками називається Греческая станція, Όδησσος, який, за Аппіаном, розташувався у 80 стадіях від острова Березані, а за Птолемеєм — на p. Axіacus (нині Березань); отже, на місці Очакова».

У 1867 році в Очакові під час розкопок знайдено фундаменти міцної кам’яної кладки з місцевого каменю, тут же виявлено окремі камені й черепки амфор та іншого посуду, а також близько 50 екземплярів олвійських монет. У вигляді скарбу того ж часу в Очакові знайдено херсонеські монети і срібні — польської та угорської чеканки. У зв’язку з цими знахідками «збирач старожитностей», аматор-історик І. СУРУЧАН у 1888 році опублікував свій доповідь «Досвід доведення місцезнаходження скіфської фортеці Алектор і Золотого Берега Константина Багрянородного», де зраділо писав: «Досліджуючи Очаків, я знайшов у ньому сліди невеликого давнього укріплення, що знаходилося за нинішніми батареями, у бік міста, зверненого до Березані, у дворі однієї міщанської хати, відкопав камені та черепки від амфор та іншого посуду, а також близько 50 ольвійських монет різних... Враховуючи це, я міг би вважати за можливе розташувати саме на цьому місці скіфську фортецю Алектор, що й мало бути відповідно свідчень Діона Хрисостома, що ріки Дніпро та Буг від мису Гіпполаєва утворюють озеро (лімін) діною близько 200 стадій та впадають у море біля укріплення Алектор, що належало, як кажуть, дружині сарматського царя»».

Науку «відкриття» Суручана мало кому здобути. Особливо, якщо врахувати тривале співробітництво Івана Касьяновича зі Шепселем та Лейбою Гохманами.

Недалеко відходячи від теми нашого розповіді, варто згадати той немаловажний факт — діяльність братів Гохманів на ґрунті археологічних розкопок завдала такої шкоди археології Очаківського краю, що вчений світ досі не може відновитися. За думкою професора Латишева, підробки від Гохманів були «продукцією високої якості», не відрізнялися від справжніх. Варто сказати, що жертвами очаківських махінаторів стали відомі корифеї археології Півдня Росії — Латишев та Бертьє-Делагард, не кажучи вже про десятки приватних колекціонерів та багато провідних музеїв, як у самій імперії, так і за кордоном. Жертвою очаківських шахраїв став Лувр — святиня мистецтв!.. А панібратський, але довірливий Суручан був обдурений братами. І обдурений так цинічно, що вони врятували йому другий екземпляр скандальної тиари Саїтоферна, раніше проданої Лувру. Загалом, завдяки Суручану, який розпочав «коронну» тяжбу з братами, сталося неприємне «встановлення обставин» у Луврі, коли античний шолом було обвинувачено як «новоділ». Тому «відкриття» Суручана не можна приймати всерйоз; на нього слід звертати увагу не більше, ніж на шкільне творення прилежного відмінника. Тим часом розкопки в Очакові продовжувалися. А. Бертьє-Делагард, побувавши на розкопках руїн фортеці в Очакові, пожертвував Одеському музею знайдені ним дві половинки мідного складного хреста та надгробний камінь місцевого каменю зі слідами латинської написи. Знахідки при розкопках Очакова та околиць попадалися досить цінні, але до Алектора не мали відношення. У 1897 році були знайдені фрагменти невідомої кам’яної кладки в Очакові неподалік від берега й «чеподонних амфор з фасосійськими клеймами». Наскільки вони мали відношення до Алектора, залишилося невідомим. У каталозі античних «знаходок» Гохманів амфорним клеймам відводилося не останнє місце. Археологічні знахідки, зроблені в Очакові, були детально описані Уваровим, Латишевим та Берт'є-Делагардом. Особливе місце в описах знахідок було приділено їх фальсифікаціям, майстерно виконуваним очаківськими братами.

Як бачимо, розкопки ніяк не підтвердили існування Алектора на місці Очакова, якщо не рахувати Суручанського «Досвіду доведення...».

Офіційні джерела, дослідники та любителі археології висловили обґрунтований сумнів щодо існування Алектора; його існування — не більш як робоча гіпотеза.

Під час підготовки обширних «Матеріалів для географії та статистики Росії, зібраних офіцерами Генерального штабу» у другій половині 19 століття Очаків відвідав підполковник Російського Генерального штабу АЛЕКСАНДР ОТТОНОВИЧ ШМИДТ (ШМІТ). 26-річний автор у своїй об’ємній описи, торкаючись Очакова, згадує про його історичне минуле. В якості доказу наявності на місці Очакова більш давнього городища називає сліди гавані та «безіменного давнього поселення».

Існування на місці Очакова давнього Алектора він допускає із обережною застережкою («наговорюють»), не роблячи, на жаль, посилання. Опис краю в викладі Шмідта вказує на його глибоке знайомство з історичними першоджерелами, зокрема з творами Геродота, Мейєра, Скальковського, Мищецького, Уварова, Латишева. У більш пізній час, при використанні праці А.О. Шмідта, застереження «говорять», що стосується античного минулого Очакова, яке в авторському тексті було, зазвичай, опущене під час цитування. Так само й з використанням праць інших авторів, згаданих вище. Але, судячи з синтаксичної структури текстів, майже всі використовують саме працю А.О. Шмідта, майже повністю увійшла до авторитетного Брокгауза-Ефрона. У повоєнний час розкопки в Очакові були тимчасово призуплені. Треба підсумувати зібрані матеріали.

ВІКТОР ІВАНОВИЧ ГОШКЕВИЧ (1860–1928), радянський учений-історик, Герой праці, довго працював над систематизацією археологічної спадщини Херсонської губернії. У своїх фундаментальних дослідженнях по наслідку краю автор навіть не висував припущень про існування на його місці поселення Алектор. Про Алектор залишилася лише невелика ремарка в Словнику Брокгауза-Ефрона, зібрана іншими словниками, включаючи радянські (уже без будь-яких часових догадок), та настійливі згадки в рекламних проспектах Очакова…

А як же...? Адже «все знають»...

З закінченням розкопок в Очакові пошуки міфічного Алектора поступово припинилися. Здавалося, що всі крапки над «ї» поставлені. Але завжди трапляються ентузіасти, готові посіяти зерна сумніву. Легенда про існування храму Деметри й грецької колонії поблизу Очакова не давала спокою душам, що прагнули знань. Підполковник А.П. Чирков, «виконуючи покладене товариством доручення, під час огляду острова Тендра для складання топографічного опису» відшукав щось цікаве. Після відвідування маяка він розповів читачам однієї столичної газети у 1904 році таке: «Нехай відомо, що цей чудовий і чудово доглянутий маяк існує понад 40 років і випадково збудований на тій самій місцевості, де 2500 років тому існував греческий храм і була колонія греків-рибалок». У підтвердження своїх слів він наводить такі докази: «У двадцятих, тридцятих, сорокових і навіть п’ятдесятих роках близ цього місця козаки, матроси, рибалки, чебани й прикордонна варта знаходили давні грецькі та римські срібні, мідні й навіть золоті монети, але, на жаль, тепер про ці знахідки ніхто з живих на острові не говорить ні слова й навіть не вірять, що в минуле тут відбувалися подібні знахідки».

Ось-ось... Адже не дарма «всі знають»

Знати б тим, хто наполегливо наполягає на алекторному минулому Очакова: «Не потрібно вести подальші розкопки. Тому, хто шукає, достатньо однієї-єдиної достовірності. А далі з неї треба витягти всі висновки...»

«Одної-єдиної достовірності...»

Продовження слідує ...

За матеріалами книги В. Шпильового «Очаків. Невідомі сторінки»