Історія виникнення острова Першотравневий
Острів Першотравневий оточений таємницями та легендами, кожна з яких є не більш як гіпотетичною версією, спробою пояснити виникнення острова, який уже майже 200 років видно з міста.
Незважаючи на плюралізм дум щодо історії походження та технології самого будівництва, всі розбіжності однакові: острів почали будувати за Катериною II за ініціативи А.В. Суворова одразу після російсько-турецької війни 1787–1791 рр. і він повинен був закрити вхід до Дніпро-Бузького лиману, а також охороняти морські підступи до Очакова за допомогою розташованої на ньому артилерійської батареї.
Втім, автори кожної версії відстоюють власні погляди або є прихильниками усталених точок зору. В.Шпилевий виокремлює кілька версій будівництва, що виглядають найменш фантастично.
Отже, легенда перша. Основу рукотворної тверди становили затоплені баржі з піском, на які потім укладалися камені та ґрунт. Вказуючи на мармурові надгробні плити, що лежать справа від Свято-Николаївського собору, складені лавою, місцеві «знатоки» переконливо розповідають про те, що сама імператриця спостерігала хід будівництва острова саме з цього місця.
Легенда друга. Вона звучить приблизно так: «Великі бруси з дуба та ліственниці рубалися з одного боку «під болт», потім ставилися вертикально і закручували прямо в дно. «Ключем» для закручування таких болтів служили три баржі, що рухалися за годинниковою стрілкою…»
Легенда третя. Дуже коротка: «камінь привезли із зруйнованих міських мурів, поставили 8 гармат і гарнізон… Мильний камінь (вапняк) був турками привезений колись з давньої Олвії».
Легенда четверта. «Спочатку забили 40 свай, а потім засипали їх каменем і привізним ґрунтом. Зимою возили по льоду, а коли настала тепла погода, кожен рибалка або торговець, що виходив із Очакова, повинен був взяти з собою щось на споруджуваний острів. З цією метою його назвали батарейним, і до 1881 року він уже був готовий до виконання поставлених завдань – мав причал, три лінії укріплених казематів і порохові сховище»».
Для надання більшої переконливості своїм розповідям, «знаючі товариші» уточнюють, що сваї попередньо варилися в бджолиному меді.(?)
Але будівництво гідротехнічної споруди розвивалося за іншим сценарієм.
Після переможного штурму Очакова Світліший князь Григорій Олександрович Потемкін опікувався обороною входу до лиману. Влітку 1789 року він доручив складання детального плану І.І. Меллеру, який, у свою чергу, поклав цю відповідальну роботу на свого підлеглого Ф.П. де-Волана.
Вивчивши систему оборони Чорноморського узбережжя, Волан запропонував кілька варіантів. У якості центрального місця розглядалася Кінбурнська фортеця з можливими удосконаленнями. Але реалізація цього плану мала один недолік. Відстань між Очаківським мисом і Кінбурном становила, за підрахунками Волана, 1860 саженів, тоді як прицільна дальність стрільби фортифікаційних гармат не перевищувала 400 саженів. Роздуми наштовхнули Де-Волана на думку звести блок-пост прямо у воді, на мілині, що тягнеться у море від краю Очаківського мису протягом 800 саженів на глибині 14 футів. Але Потемкіну ця пропозиція зовсім не сподобалась. Тоді Де-Волан запропонував поставити поперек фарватера між двома точками – Кінбурном і Очаковом, плавучу батарею з гармами крупного калібру, посилену канонерськими човнами. Цю пропозицію Світлішого також не оцінили.
У 500 саженях від кінця Кінбурнської коси, точно посередині фарватера, знаходилася « Очаківська відмель » розмірами 120×200 саженей на глибині 13 футів, називана Очаківською відмеллю. Вона час від часу з'являлася над водою, потім зникала, змінюючи своє місце розташування. Іноді зміщувалася від початкового положення на 200–500 саженів вздовж коси.
Про існування «блукаючої» очаківської банки мореплавцям було відомо давно. Де-Волан запропонував на цій самій мілині спроектувати укріплену «точку», поставивши її на штучну «кам'яну наброску». Нове спорудження могло б протистояти силі течії та руху льоду.
Протягом короткого часу виниклу мілину слід було закріпити дубовими сваями й запланувати. Цей план отримав височайше затвердження, але смерть Світлішого не дозволила його здійснитися. Весь процес закінчився підготовчими роботами.
Після 70 років за ініціативою І. Траверсе (морського міністра того часу) на очаківській мілині був намитий невеликий острів зі спланованою площею та причалом. Він виконував роль проміжного опорного пункту (блок-порту), де проводилися дрібні ремонти спорядження парусних суден, добиралися запаси води, продовольства та пороху. Згодом на острові було розміщено невеликий гарнізон.
В подальшому, Острів Артилерійської батареї (так він став називатися неофіційно) стало поступово надавати важливе значення як стратегічному пункту в обороні Миколаєва.
Незабаром після закінчення Кримської війни, у 1857 році, проект будівництва артилерійського острова було затверджено військовим міністром Росії генерал-ад'ютантом Д.А. Мільютиним.
Після 16 років, у 1873 році, на спеціальному зібранні з стратегічного положення Росії було прийнято план Тотлебена, за яким, серед інших важливих форпостів імперії, слід було спорудити укріплення біля Очакова. Цей рік прийнято вважати роком початку будівництва укріплень, названих Приморською батареєю.
У 1876 році Тотлебен був призначений Главним розпорядником оборони Чорноморського узбережжя. Він особисто прибув на початку травня до Очакова для загального керівництва роботами. Нову батарею вирішено було розміщувати на Очаківській відмелі, де вже був збудований блок-пост, як і планувалося за часів Потьомкіна, фактично на відстані прямого вогневого пострілу від фарватера.
У основу інженерного обґрунтування проекту будівництва Морської батареї лягли розрахунки, виконані Германом Єгоровичем Паукером, видатним російським інженером, для проекту земляної морської батареї «Константин» у Кронштадті.
Площу острова вирішили збільшити. Спочатку у дно вбили три лінії шпунтових свай. Утворене простір забутали — засипали камінням, піском, глиною, доставлялися на баржах із Кінбурна, утворюючи таким чином основу нового споруди. Для планування нового майданчика повністю розібрали Кінбурнську фортецю. Цегляні каземати, що зводилися, засипали землею, завозимою також з Кінбурнської коси.
Новобудова отримала неофіційну назву Морської («Водяний») батареї. Керував будівництвом військовий інженер Борисов.
Зі звіту генерал-адмірала Семейки:
...«роботи з будівництва цієї батареї на початку листопада були у такому стані, що за постійних, з 15 вересня, роботах 8 буксирних пароплавів, 40 барж та понад 40 підйомних суден, за 1 000 робітників залишалося для завершення батареї засипати близько 1 200 куб. саженів».
Будівництво острова площею 7,3 га було завершено в грудні 1880 року. До 1881 року острів уже мав причал, склади, 40 казематів, порохові погреби та навіть залізничну гілку протяжністю цілих 300 метрів для прийому артилерійських запасів. Для особового складу збудовано казарми та лазарет. Оснащено стаціонарний лоцманський пункт.
У Енциклопедії військових та морських наук 1893 року повідомлялося, що «Приморська батарея посеред лиману на штучному острові може вважатися зразковим гідротехнічним спорудженням».
У травні 1898 р. з Крістнштадта до Очакова були направлені дві приховані артилерійські установки системи Г.Е. Паукера. Системи були досить габаритні, і їхня надійність викликала обґрунтовані сумніви. Через два роки обидві установки були демонтовані, не доведені до стану готовності.
Короткочасне випробування установок породило ще одну легенду про чудесно «з’являються та зникають» неприступні для ураження гармати.
У документах червоного командування з 1918 року острів Приморської батареї називався Батарейним. У липні 1920 року більшовики додатково встановили на острові два 130-мм та одну зенітну гармату. Створена там батарея отримала назву «Першотравневої», а згодом назва закріпилася за островом. На топографічних картах 20–30-х років острів позначався як «Морська батарея». Остаточний вигляд Першотравневий набув незадовго до Другої світової війни. Модернізація тривала довго – з 1925 по 1939 рік. Будівельну частину Очаківського укріпленого району з 09.1925 по 06.1926 очолював Соколов Борис Корнільович, визнаний і заслужений інженер-фортифікатор.
На початку 1930-х у острова збудували новий волнолом (брекватер), укріпили бетоном берегову лінію. Головне електропостачання забезпечувалося з очаківського берега по двох підводних кабелях. Була пробурена артезіанська свердловина. Для прикриття з повітря розгорнули зенітну батарею з чотирма гарматами калібру 76 мм. Зв'язок із містом підтримувався за новою підводною телефонною лінією. Товщина цегляних стін трьохповерхових казематів зросла до 2,5 метра, і насипано земляні валати.
Війна 1941 року прийшла на Першотравневий на цілий час раніше, ніж скрізь країна, але безпосередня участь острова у війні розпочалася після зайняття Очакова противником. З 20 серпня 1941 року розпочалося 30-денне смертельне протистояння гарнізону Першотравневого. Повітряні бомбардування і артобстріли не завдали суттєвих пошкоджень казематованим спорудам. Острів у німців вважався серйозним опорним пунктом.
Журнал «Denkschrift uber die russische Landesbefestigungen» за жовтень 1941 року повідомляв:
«… острів Першотравневий, який мав майже 400 метрів у довжину і лежав приблизно за 3 кілометри на південь від Очакова, поперек гирла Дніпровського лиману. Цей острів зведено штучно. Про це свідчить знайдене розшарування ґрунту з чужорідними домішками. Оборонні споруди виконані з різних ґрунтових шарів – від новозалеглих (цілинних) до різних геологічних періодів. Острів-маяк має форт із укріпленнями і служить для контролю водних шляхів. Пристань розташована на східному боці острова. Найвищий пункт острова — близько 8 метрів над рівнем моря. Головний канал пролягає між островом-маяком та Очаковом. Видимість з усіх боків добра».
22 вересня 1941 р. після вишакування всього запасу гарнізон острова на бронекатерах №№105, 202, 204 і 402 Дунайської військово-морської флотилії евакуйований на острів Тендра.
Острів Першотравневий 1941 р.
З 1961 року на острові дислокувалася бригада спецназу, яка забезпечувала бойове чергування, охорону військових кораблів, проводила випробування парашутно-десантної техніки, водолазного спорядження, підводних засобів руху.
В 2004 році основні сили підрозділу були переведені з острова до військового містечка в Очакові.
А острів Майський залишився розрушаться і чекати доленосного рішення держави.
За матеріалами книги В. Шпилевого
«Очаків. Неизвестные страницы»
http://zirka.mk.ua
