«Осетер на велосипеді» пана Бейля

На другій сторінці довідника «Миколаївський календар на 1894 рік» розміщена реклама кінбурнського льодника рибоконсервної фабрики власного улову Ю.Л. Бейля, розташованої в місті Очаків на Кінбурнській косі на березі Чорного моря. Текст реклами звучить: «Усі консерви (крім північних риб) виготовляються з найсвіжіших риб власного улову на березі Чорного моря, на Кінбурнській косі, і можуть зберігатися досить тривалий час без псування та зміни смаку. Консерви слід тримати у сухому місці. Подавати їх слід холодними, бо їхній смак тоді надзвичайно добрий. Товар надсилається до всіх місць Імперії та за кордон. Оптові покупці користуються відомою знижкою. Товар надходить на вокзали у Миколаїв чи Одесу».

Немногими годами позже данная фирма обретет даже собственную запатентованную фабричную марку в виде достаточно яркого узнаваемого логотипа, но… все по порядку.

Людство здавна займалося рибальством. Риба, як харчовий продукт, займала одне з провідних місць за споживанням і була предметом торгівлі, зокрема на багатій рибними запасами території Північного Причорномор’я. Проте слід пам’ятати, що цей продукт є скоропсувним (як і м’ясо), і торговцям завжди хвилювало питання його збереження по шляху до кінцевого споживача.

Найстарішим, примітивним, але достатньо ефективним способом збереження харчових якостей риби була сушка. Крім цього використовувалися в’ялення та копчення. Ще одним досить древнім способом був засол, який був особливо розвинений на Чорноморському узбережжі, де виловлювалися оселедці, тюлька та скумбрія. Однак, незважаючи на спроби покращити процес засолу та тривалого зберігання цих видів риб, як відзначають багато дослідників, торгівля у цьому напрямі не надто процвітала. Причин багато: якість солі, кліматичні умови, обробка та, нарешті, упаковка.

Безумовно, у умовах розвитку капіталістичних ринкових відносин у ХІХ ст. та жорсткої конкуренції на ринках збуту рибопереробники Російської імперії (у тому числі «рибних центрів» Півдня – Херсон, Миколаїв та Одеса) у значній мірі відставали від тих виробників, які «йшли в ногу з часом».

Ще в 1810 році французький кухар Аппер застосував спосіб збереження продуктів шляхом усунення доступу повітря до збережуваних речовин, який і нині називають консервуванням (від франц. Conserver — зберігати). У 1857 році на лондонську виставку були доставлені консерви Аппера, приготовлені ним ще в 1813 р.; після розкриття жерстяних банок зміст їх «... знайшено повністю придатним до вживання». Во Франції за методом Аппера, зокрема, найпоширенішими були жерстяні консерви з сардинами та тунцем.

Однак найбільш підприємливими у цій справі виявилися як завжди американці. 19 січня 1825 року Езра Деггет та його племінник Томас Консет були запатентовані спосіб консервування в жерстяних банках лосося, устриць та омарів. Їх спосіб консервування був названий «свіжим», оскільки консерви готувалися безпосередньо з сирої риби, укладаної в жерстяну банку без яких-небудь приправ або рідин, крім власного соку. Виробництво цих консервів в Америці наприкінці ХІХ століття досягло колосальних розмірів і буквально запанувало світовий ринок.

Що стосується Російської імперії, то до 1870-х років єдиним способом тривалого збереження риби було соління та заморожування. Як відзначає відомий дослідник І.Д. Кузнєцов у своєму «Огляді російського рибальства», що побачив світ у 1902 році, «…подібна «штучна морозка» виробляється надзвичайно примітивно, — риба посипається дрібним льодом із сіллю і за день чи два промерзає настільки, що, обложена у кошиках соломою, витримує транспортування навіть протягом 4–5 днів. Майже повна відсутність на південних російських залізницях вагонів-ледників стримує розвиток замороження риби, яке, як показав досвід інших країн, має важливе значення у справі рибної торгівлі».

Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона видання 1895 року (т. XVI) зазначає, що «…в Росії консервне виробництво знаходиться у зародковому стані. лише рибні консерви за останні 10 років (тобто десь з 1890 року) стали готуватися у досить обширних розмірах: за цей час відкрито до 10 заводів. Російські рибні консерва стали поширюватися не тільки в Росії, але й за кордоном, знаходячи там своїх прихильників. За характером вони відрізняються від зарубіжних своїм різноманіттям і сортами риби (стерлядь, сиг, нельма, севрюга тощо)».

Але… ці консерви виготовлялися за принципом збереження за допомогою хімічних засобів (оцтова кислота), тобто в маринаді. Стаття в означеному словнику вказує, що найпоширенішими консервами в Росії є «мариновані оселедці з різними спеціями, ревельські кильки, маринади судака, осетрини, хоча й продаються у герметично (не завжди повністю) закупорених жерстяних банках, але ці консерви кип’ятінню зовсім не піддаються, і їхня збереженість значно гірша за герметичні консерви за способом Аппера».

Повернемося ж до наших країв, а саме – до очаківського та кінбурнського узбережжя.

У 1890 році в Херсоні з'явився етнографа та краєзнавця П.З. Рябкова «Рибальство в Херсонській губернії. Досвід статистико-економічного дослідження» — справжня «рибна» праця, у якій подано опис усього, що стосується рибальства. Особливе місце у нарисі приділяється великим рибопромисловцям, які мають справу в Очакові та його околицях.

Серед них Павло Рябков особливо виділяє харківського купця Миколу Ємельоновича Серікова, а також фірму «Судакович і Ко». За станом на 1889 рік у руках цих двох фірм перебувала вся рибна операція. Інші промисловці не заважали один одному, оскільки Н.Є. Серіков приймав рибу переважно морську, а «Судакович і Ко» — лиманну, та лише трохи морську. «Весь секрет названих фірм полягав у тому, що у них були капітали та чудові льодники. У пана Серікова в Очакові був величезний льодник, де він у найтепліший час року дуже швидко заморожував велику рибу (осетер, білуга, севрюга та ін.) і у такому вже вигляді, посеред літа, відправляв до Харкова, де, повторно підморозивши, міг тримати їх протягом цілого року (!) . Крім цього, Серіков консервував рибу різними способами».

Реклама фабрики Ю. Бейля  з довідника 1900 р.

Через п’ять років прізвища зазначених промисловців вже ніде не зустрічаються: то відійшли від справ (купець Н.Є. Серіков помер у 1898 році), то й збанкрутували. Зате, як казали в початку, з’явилася реклама льодника рибоконсервної фабрики Ю.Л. Бейля. Льодник Бейля згадується також у «Огляді російського рибальства» І.Д. Кузнецова (при цьому як удосконалений за північноамериканськими технологіями), а також у «консервній» статті Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона: «…серед великих заводів слід зазначити: Дубініна в Одесі, Романа в Петербурзі та Астрахані, Геггінґера в Ризі, Бейля у Миколаєві».

На жаль, сьогодні неможливо точно встановити джерела виникнення фабрики Юлія Людвиговича Бейля, відомо лише те, що вона розпочала функціонувати в 1890 році. Згідно з аналізом рекламної продукції, цілком можна сказати, що на Кінбурнській косі знаходилися рибальські артелі з видобутку риби та приймальні пункти. В Очакові ж спочатку розташовувався льодник і цехи з виробництва рибних консервів.

Можливо, він викупив підприємства у місцевих капіталістів після певних фінансових невдач. Також цілком правдоподібно, що модернізовані німецькою педантичністю та новаторством за останнім словом техніки потужності заводу просто змусили застарілі виробництва зійти з дистанції. Як би там не було, але Ю. Бейль на короткий час залишався найуспішнішим і (ймовірно) єдиним крупним рибопромисловцем Очаківських околиць, який зміг налагодити випуск консервів.

У адресному календарі м. Миколаєва на 1900 рік реклама фабрики Ю.Л. Бейля виглядає уже дещо по-іншому. По-перше, вона позиціонується лише як консервна, де виготовляють понад 100 сортів консервів вищого ґатунку. По-друге, містить перелік доволі вражаючих нагород продукції на міжнародних виставках:

- 1893 р. – найвища нагорода в Чикаго;
- 1894 р. – два почесних дипломи в Антверпені;
- 1895 та 1900 рр. – почесний диплом у Парижі;
- 1896 р. – велика срібна медаль у Кілі;
- 1898 р. – найвища золота медаль у Бергені (Норвегія).

Також на Всеросійській виставці в Москві у 1893 р. фабрика отримала велику срібну медаль, а вже через три роки, у 1896 р., на виставці в Нижньому Новгороді — золоту медаль.

Нарешті, підприємство має достатньо впізнавану фабричну марку (логотип) – осетер на велосипеді, яка зареєстрована Департаментом торгівлі та мануфактур під № 27223 відповідно до «Правил про торговельні знаки», затвердженим указом Державної Ради від 26 лютого 1896 р.

Очаківський осетер вирушив підкорювати світ!

Але й Ю.Л. Бейль недовго був єдиним власником консервної фабрики та власної торговельної марки. У 1890-х роках активно розвивається торгівля відомої на Півдні імперії сім’ї Фальц-Фейнів. Прибывши з Німеччини на територію Російської імперії з бажанням працювати, за сто років свого перебування вони створили добре налагоджену сільськогосподарську імперію і отримали звання «королів овець».

Одним із важливих напрямів у діяльності Фальц-Фейнів були переробні підприємства, але вони мали вспомогальний характер. Крупним і самостійним підприємством стала консервна фабрика в Одесі, яка належала активній та енергійній жінці — Софії Богданівні Фальц-Фейн.

У 1899 р. купець II гільдії Ю.Л. Бейль спільно з вдовою колежського асесора С.Б. Фальц-Фейн заснували «Чорноморсько-Азовське товариство рибальства та консервного виробництва Ю.Л. Бейля», статут якого був височайше затверджений імператором 3 грудня. Метою його заснування було визначено «…продовження розвитку дій фабрики Ю.Л. Бейля з виробництва рибних та інших консервів в Одесі та рибного заводу його самого на Кінбурнській косі, для створення та експлуатації консервних фабрик у маєтку С.Б. Фальц-Фейн на півострові Хорли та інших місцевостях імперії, а також для рибальства на Азовському та Чорному морях за допомогою парових суден, добування устриць та інших тварин, лову дельфінів та бакланів та торгівлі рибою в свіжому та заготованому вигляді».

У цілому, цей устав є типовим для акціонерних товариств того часу: порядок створення та ліквідації, випуск і покриття акцій, організація органів управління товариством, розподіл витрат і прибутку тощо. Звертає на себе увагу той факт, що у власність товариства відповідно до Уставу передається лише майно Ю. Бейля у вигляді фабрики та заводу (за винятком земельної ділянки під ним розміром 800 саженів, яку орендував у товариства селян с. Покровка на Кінбурнському півострові).

Основний капітал товариства визначався у розмірі 600 тис. рублів, розділений на 2 400 акцій по 250 рублів кожна, які розподілялися між залученими акціонерами.

У документі немає ні слова про передачу майна з боку Софії Борисівни у власність товариства. Таким чином, можна говорити про фактичне поглинання виробництва одного німця (Ю. Бейля) підприємствами іншої німки (С. Фальц-Фейн).

Разом із тим звертають на себе увагу положення Уставу, в яких товариство зобов’язується обирати на посади всіх службовців у канцеляріях та агентствах (за винятком техніків та механіків) виключно (!) із російських підданих. Таке саме обмеження поширюється на правління товариства, яке складалося з трьох директорів та трьох кандидатів (сучасний аналог заступників).

Таким чином, після створення товариства фабричні потужності підприємств Ю.Л. Бейля в Очакові та кінбурнських околицях стали лише філіями.

Реклама консервної фабрики С.Б. Фальц-Фейн

Виробництвом рибних консервів підприємство вже не обмежувалося. Так, у 1900 р. був відкритий філіал фабрики в Хорлах для виготовлення томат-пюре та консервів із зелені та фруктів. У 1901 р. назва фабрики вже йшла без зазначення конкретного власника, а згодом вона стала називатися «Чорноморсько-Азовська фабрика консервів С.Б. Фальц-Фейн».

Ймовірно, у 1901–1902 роках Софія Фальц-Фейн викупила всі акції акціонерного товариства і стала його одноосібною господинею. У довіднику «Уся Росія: російська книга промисловості, торгівлі, сільського господарства та адміністрації: торгово-промисловий адрес-календар Російської імперії» (Санкт-Петербург: видання А. С. Суворіна, 1895–1902) у розділі, присвяченому одеським консервним фабрикам та заводам, значиться як «ФАЛЬЦ-ФЕЙН Соф. Богд., Середня, 35 раб.», та «ЧЕРНОМОРСЬКО-АЗОВСЬКА ФАБР. КОНСЕРВОВЪ, бывш. Бейль Ю.Л.»; тобто на 1902 рік Юлій Людвигович Бейль фактично й юридично не був власником компанії.

Примітно, але фабрична марка у вигляді осетра на велосипеді залишилася тією ж і навіть під тим же номером, що повністю відповідало «Правилам про торговельні знаки». Надалі цей торговельний знак асоціювався саме з продукцією, випускаваною Фальц-Фейнами. Також до логотипу підприємства з 1909 р. додався рекламний девіз-слоган: «Завжди попереду всіх за смаком та якістю».

Одержавши в єдиноличне управління товариством, С. Фальц-Фейн стала активними темпами розширювати виробництво. У 1902 році у родовому маєтку Дофіно Дніпровського повіту (нині с. Роздільне Каланчацького району Херсонської області) за короткий термін збудована й запущена парова фабрика з виготовлення м’ясних, рибних та овочевих консервів «посредством парового котла для варки такових». Крім того, Фальц-Фейни володіли фабрикою шпрот та кильок у Ризі та Ревелі, а також заводом з переробки устриць у Хорлах.
У 1907–1908 рр. за адресою м. Одеса, вул. Середня, буд. 12 існувало відділення Чорноморсько-Азовської фабрики консервів С. Б. Фальц-Фейн, яке займалося виробництвом грибних та овочевих консервів. Крім того, за новітніми технологіями був обладнаний завод з виробництва консервів для військових та флоту. Фабрика мала 10 автоклавів, 10 закатних машин, 6 машин для обробки зелені, 5 відкритих мідних котлів, повне обладнання для виробництва консервів та жерстяних коробок.

Обсяги виробництва були не маленькими. У 1910 р. фабрика виробляла до 3 млн коробок рибних та овочевих консервів та 9 млн порцій м’ясних консервів. Річний обіг підприємства коливався від 1 до 4 млн. руб.

Отримавши від Ю.Л. Бейля досить «титуловану» компанію, С. Б. Фальц-Фейн продовжувала цю традицію і вже за її час фабрика виставляла свою продукцію на виставках у Санкт-Петербурзі в 1906 р., Бордо в 1907 р., Одесі в 1910 р. Для презентації на виставках створювалися спеціальні павільйони. Так, на виставці в Одесі у 1910 р. він був зроблений у вигляді «рибальського намету з примикаючою до нього рибальською лодкою».

Трагічним виявився кінець життя Софії Богданівни Фальц-Фейн (народж. Кнауф). Ту, яку завдяки відомому логотипу у вигляді осетра на велосипеді називали «золотою рибкою». У 1919 році, у ніч з 16 на 17 липня, її застрелили більшовики у її маєтку Хорли віком 84 роки...

 

Якщо про компаньйонку Юлія Людвиговича Бейля відомо чимало, то про нього самого чи його родичів — практично нічого. Німець за походженням, лютеранської конфесії, купець II гільдії. У Миколаєві мав у власності дім за адресою вул. Радостна, 2. Був членом Миколаївського відділу Російського товариства охорони народного здоров’я.

Довідник «Уся Росія: російська книга промисловості, торгівлі, сільського господарства та адміністрації: торгово-промисловий адрес-календар Російської імперії» надає інформацію, що Ю.Л. Бейль займався «кишковоочистительным виробництвом при хуторі Водопій», що не дивно, адже саме німці славилися виробництвом ковбас, для яких потрібні були кишки.

За батька пішов і син — Вільгельм Юльйович Бейль, який також володів майстернею з очищення кишок поблизу міських м’ясобійних дворів м. Миколаєва (довідник «Уся Росія»). Підприємство було засноване в 1884 році: «кишки баранячі, свинячі сушені та солоні, роги бичі та коров’ячі та промиті бичачі хвости».

Щорічний прибуток становив 15 тис рублів за 20 працівників. Станом на 1915 рік мав будинки за адресами: вул. 6-я Слобідська, 86 та будинками 63, 69/1 по вул. 7-я Слободська («Адрес-календар Миколаївського міського головування на 1915 рік»).

Як і батько, В.Ю. Бейль був купцем II гільдії, про що свідчить список купців м. Миколаєва станом на 1-е жовтня 1904 року. У цьому списку ім’я Юлія Людвиговича відсутнє, що дає підстави припускати його смерть на той момент. Можливо саме тому С.Б. Фальц-Фейн стала повноправним власником акціонерного товариства та торговельної марки?

Останнє згадування про Вільгельма Бейля можна знайти у Протоколах загальних зборів прихожан Євангеліко-лютеранської церкви м. Миколаєва від 2 липня 1924 року «Про необхідність підписання договору з Миколаївським окрісполкомом про передачу будівлі церкви у користування вірян та обрання для цього 50 уповноважених» (серед них: Вільгельм Юльович Бейль).

Той же довідник «Уся Росія» дозволяє з певністю говорити про аналогічний рід занять (кишковоочистне виробництво) братом Ю.Л. Бейля — Еммануїлом Людвиговичем (Луїчем) (м. Херсон, Сухарний острів), який також володів цегельно-черепичним заводом, заснованим у 1897 році. Мав сина Гельмута. Згадка про них міститься в іменному списку іноземних підданих, зареєстрованих у іноземному столі відділу управління Херсонського уревкома (ГАНО, фонд Р-916, опис 1, справа 36).

На жаль, подальша доля підприємливих німців із прізвища Бейль, котрі осіли на Причорноморських просторах, нам невідома. Можливо, вони стали жертвами «великого терору» 1930-х років, або, може, вдалося виїхати на батьківщину своїх предків.

Після Жовтневого перевороту 1917 року та подальших подій рибний промисел на території нинішньої Миколаївської області зник. У будь-якому разі довідник 1927 року «Уся Миколаївщина» позначає добування риби як кустарне виробництво, яке не має промислового значення. Згодом в Очакові буде побудований не менш славний рибоконсервний завод, але він також не витримає випробувань часом і капіталізмом.

А осетер із гордо піднятою головою на велосипеді, придуманий Юлієм Людвиговичем Бейлем (ймовірно саме в Очакові або на Кінбурні) і ставший фірмовим знаком чорноморської продукції, до сих пір красується на зів’яллих рекламних листках консервної фабрики.

Олексій Кравченко