Лист із Кінбурна 1856 р. (Фото)

Цей лист, написаний на пожовтілій від часу папері, був придбаний на блошиному ринку в центрі столиці Чехії. До листка, заплямованого нерівними чорнильними літерами, ржавою булавкою приколота складена вчетверо сторінка з популярного у позаминулому столітті французького видання «L’Illustration» від 23 лютого 1856 року з гравюрами та фотографіями, які ви зараз бачите перед собою. Швидкий погляд на рукописний текст виявив для мене ключові слова: «Kinburn», «Nikolaev», «Crimee». Відразу з’явився інтерес до змісту. Залишалося лише перекласти лист з французької та відсканувати ілюстрації зі газетної сторінки.

«Мій дорогий друже, люб’язний Еміль. Ось уже який місяць за волею Всевишнього я перебуваю в морському подорожі на одному з кораблів нашої славної флотилії. Війна, яку ми спільно з нашими братами британцями ведемо проти російських варварів, змусила мене залишити свою затишну майстерню в Парижі і вирушити у далеку подорож. Зі мною мої олівці, картон і сучасна іграшка – фотокамера, яка надає мені величезну послугу, бо подій багато, а намалювати кожну з них у мене немає ні часу, ні сил. Для цього випадку придумали спеціальний пристрій, за допомогою якого я можу фіксувати пейзажі та обличчя.

"Епізод у форпості Кінбурн"

Я пишу тобі із Кінбурна. Це така фортеця на півдні Росії. Вона стоїть на шляху до важливого порту Миколаєва та перекриває доступ до нього. З одного боку цього півострова — Одеса, а з іншого — Крим. У Кінбурні стояв (а на момент написання цього листа повністю розгромлений) російський гарнізон чисельністю півтори тисячі штыків під командуванням генерал-майора Коконовича (п’ятий резервний батальйон Українського егерського полку та дві роти Одеського полку у складі тридцять сім офіцерів і одна тисяча чотириста сорок сім солдат знаходилися того моменту у підпорядкуванні генерал-майора Максима Кохановича—прим. Віртуальний музей Миколаєва).

Основне укріплення на півострові — кам'яний форт із десятками гармат. Деякі гармати знаходилися нагорі, а деякі були сховані в казематах. Як росіянам вдалося збудувати тут фортецю, невідомо, оскільки видобутку каменю та деревини в найближчих околицях немає. Можливо, возили на човнах із берега, що насправді дуже далеко й трудомістко. Якщо так і було насправді, то героїзму й самовідданості цих людей немає меж.

Поруч із фортецею є дві батареї, укріплені, на мою думку, недостатньо — всього лише мішками з піском, якого тут досить багато. На укріпленнях я нарахував залишки всіх десяти гармат. Серед них найд...ьких зовсім не було. Найпотужніші — двадцятичотирьох-фунтові, які стріляли по нам чавунними ядрами.

"Обстановка в форте Кінбурн після обстрілу 18 жовтня"

Недалеко від Кінбурна є берегова фортеця Очаків, але їхні гармати нам ніяк не могли заважати; постріли звідти ми не чули. З нашого боку воєнні дії вели шість англійських та чотири французьких лінійних кораблі, фрегати, шлюпи та бойові корвети, мортирні катери, два десятки канонерських човнів, десять транспортних кораблів (на вісім тисяч солдат) і кілька малих суден. Вся ця сила зібралася біля берегів Кінбурна до середини жовтня минулого року (лист писався у січні 1856 року).

Маючи два фути під кілем, ми могли підійти до фортеці не ближче ніж тисяча двісті ярдів. Наші бронепійні батареї завдали фортеці тяжких руйнувань, а висаджений десант миттєво відрізав росіян від континентальної частини, що позбавило їх будь-якої можливості відступити. Після багатогодинного бомбардування наш адмірал вислав парламентерів, які запропонували росіянам зняти зброю. Коханович, справедливо вважаючи ситуацію безвихідною, прийняв наші умови капітуляції.

"Вид на село Кінбурн. Дорога до укриттів фортеці"

Зараз я хочу познайомити тебе й наших спільних друзів з різними об’єктами, яких я особисто застала в Кінбурні. Частина з них я сфотографував, частина — намалював. Кілька слів про військові споруди. Основну фортецю наша бомбардування перетворила на справжні руїни. Фортеця станом на мій прибуток була в жалюгідному стані. Сліди від вибухів були повсюдно. Але, незважаючи на те, в який страшний вигляд перетворили фортецю наші офіцери, можна уявити поважний вигляд укріплень, виконаних російськими імператорськими військами.

"Форт Кінбурн. Наслідки бомбардування. 18 жовтня"

Дійсно, військові будівлі тут знаходились на належній висоті. Об’єкти, залишені сьогодні російською стороною, вражаючі. Вони прекрасно й оригінально спроектовані, а потім зведені з міцного дерева та заліза за допомогою щебеню, який тут також знайти неможливо. Одне з найдивовижніших, що я побачив у фортеці Кінбурн, — це меблі. Таке враження, ніби її робили не для похмурих і брудних солдат із лицями монголів на півострові Чорного моря, а для наших із тобою сусідів із центрального району Парижа. Бог бачить, у французьких столярів-дерев'яників не завжди вистачає таланту для вигадування таких чарівних та корисних речей.

"Церква Kamiesch "

Окрім чудової мебелі я бачив ще одну дивовижну річ. Це величезний старий чавунний котел, який використовувався солдатами у різних сферах свого життя. По-перше, це польова кухня, на якій можна приготувати будь-яку їжу для солдат. По-друге, це справжня піч, влаштована на твердому фундаменті, зібраному з різного сміття. У печі передбачено спеціальну дверця для завантаження палива у калорифер, а також саморобна система труб для виведення диму з приміщення.

"Внутрішній вигляд форпосту Кінбурн"

Моряки показали себе не менш гениальними конструкторами, ніж солдати. Лодки їх були підняті з води й виставлені на основах, до яких знизу були прикріплені коньки й санки. У зимовий час увесь водний транспорт може без зусиль переміщуватися по льоду. У ролі упряжки я часто бачив моряків, які тягнули свої оригінальні транспортні засоби. До слова, взимку ці люди одягнені у велику кількість одягу. На голові, крім шапок, накинуті також капюшони, які допомагають врятуватися від лютих холодів і вологого вітру, а той не рідкість у цих краях.

"Нові човни для використання Військово-морського флоту на Кінбурні"

Я особливо звернув увагу також на величезну кількість рибалок та рибальських підприємств. Зрозуміло: у районі Кінбурна ловиться велика кількість риби. Це надзвичайно важливий промисел для місцевих мешканців. Риболовля в різні пори року має свої особливості. Три сезони на рік (весна, літо і зима) улов дуже хороший. Узимку рибалки групами вирушають із узбережжя в льодові експедиції на десятки кілометрів від берега. Це, звичайно, дуже небезпечно. Адже часто лід тріскається, і сильне течіння відносить льодини далеко в море, а потім перевертає плавучі білі острови разом із людьми та всім скарбом.

Лодки та рибальські снасті місцевих жителів досить примітивні. Вони нагадують речі, які я бачив і у кримських рибалок. Мені здається, що місцеві мешканці приречені на такий спосіб життя, і це їхнє заняття. Оскільки їхній exterior та обличчя наочно демонструють той факт, що вони не мають добре розвиненого інтелекту та не отримали жодної освіти.

"Рибальський промисел росіян у Лимані"

Я не часто балую вас своїми нотатками. І цей текст написаний поспіхом. Нині я хочу використати те, що капітан Бераль де Седаж відводить свій шлюп «Люціфер» у бік порту Камиш, а потім відправляється на батьківщину. Мені ж із моїм новим товаришем (після повернення я обов'язково познайомлю вас із ним; ви однозначно сподобаєтеся одне одному) поки доведеться залишитися тут на деякий час. Можливо, досить довго. І я буду використати цю ситуацію з метою інформувати вас про Кінбурнську фортецю. Розповідатиму про життя місцевих мешканців (тут чомусь дуже багато українців та козаків) та цікаві моменти окупації.

З повагою до вас та всієї родини, ваш друг J.B.D.B.

PS. Будь ласка, передайте особистий поклон Жозефіні.

Можливо, це лист, написаний Жаном Батистом Дюран-Бранжем, французьким живописцем, гравером, фотографом першої половини дев’ятнадцятого століття. Жан Батист під час Кримської війни був кореспондентом кількох французьких газет, намалював десятки панорам Кінбурна, Севастополя та околиць, зробив багато унікальних фотографій, зокрема й військових об’єктів на півострові біля Очакова. Саме під час цього конфлікту вперше була використана фотографія для детального висвітлення військових дій у ЗМІ.
На сьогодні від численних споруд на півострові не залишилося й сліду.

Автор: Юрій Любаров
за матеріалами Вечірній Миколаїв

Ілюстрації: французька газета L’Illustration, 23 лютого 1856
"The Illustrated London News" (Ілюстровані лондонські новини)
від 1 грудня 1855 р.