Історія Кінбурнської фортеці

У історії Очакова та очаківського краю Кінбурнська фортеця є невід’ємним атрибутом. Ця фортеця, напевно, найзагадковіша споруда часів Османської імперії — дивно, але археологам про неї досі відомо дуже мало. І це незважаючи на те, що вона була дуже важливим у стратегічному плані об'єктом — Кінбурн контролював вхід і вихід суден у гирлі Дніпра. Він був збудований турками у XV столітті як форпост, який захищав півострів від «десантів» запорозьких козаків.

У той же час сучасники відзначали, що Кінбурнська фортеця не була чисто військовою спорудою. Поруч із укріпленнями розташовувався величезний порт, куди часто заходили не лише військові, а й торговельні судна. У місті був великий ринок і квартали майстрів, а також кілька «гостинниць» — караван-сараїв. Усе це свідчить про те, що Кінбурн відігравав значну роль в економічному та культурному житті доби Кримського ханства в XV–XVIII століттях.

План фортеці за часів турецького володіння та план блок-фортеці, збудованої на заміну турецької.

Однак з вісімнадцятого століття фортеця занепадає — у 1736 році її захоплюють російські солдати і повністю знищують. І хоча після цього турки знову відбудовують Кінбурн, колишню міць і велич йому відновити не вдається.

А у 1774 році Кінбурн стає російським містом — цього разу його не спалюють, а, навпаки, ще більш укріплюють. З цього часу там розміщується російський гарнізон, а в порту постійно базуються кілька військових суден.

Однак турки не залишають спроб знову захопити Кінбурн — адже той, хто володіє ним, володіє й усім Кримом. У 1787 році, підбурювана Англією, Пруссією, Голландією та Швецією, Велика Порта вимагала повернення Криму та ліквідації Кучук-Кайнарджійського договору і, отримавши відмову, 13 вересня оголосила Росії війну. Цей договір практично ліквідував загрозу Росії зі сторони Кримського ханства. Росії відійшла частина Чорноморського узбережжя з фортецями Керч, Єнікале і Кінбурн. Велика Порта, порушивши договір, поставила собі за мету заволодіти Кримом і захопити фортецю Кінбурн, яка ускладнювала вхід до Дніпра та пряме сполучення Очакова з Кримом.

На цьому театрі військових дій у нас було дві армії: Катеринославська, під командуванням Потемкіна, чисельністю 70 тисяч для оборони Криму та вторгнення в Туреччину з берегів Чорного моря; і 30-тисячна Українська, під керівництвом графа Румянцева, для прикриття тилу Потемкіна від Польщі та охорони простору від Києва до Хотина.

У А.Суворова було до 3 тисяч солдат, яким протистояло 6 тисяч яничар. Протягом усього дня 30 вересня 1787 року і з світанку 1 жовтня турки обстрілювали Кінбурнську фортецю з суден, але Суворов наказав не відповідати. О 9-й годині ранку на західному кінці коси висадилися яничари, а на східному — запорожці (вони у ту війну, на жаль, були союзниками султана — до цього призвела недалекоглядна політика перших російських імператорів), яких росіяни швидко вигнали. Під керівництвом іноземних офіцерів османи вирили поперек коси 15 рядів окопів і виставили рогатки. Щоб десант яничар не міркував про втечу, судна відвели подалі в море. Коли Суворову, який молився у церкві, доповіли про це, він коротко сказав: «Хай усі вилізуть».

Залишивши в фортеці та в обозі за фортецею по дві роти, російський командувач побудував шість батальйонів та п'ять рот піхоти шахматним порядком у дві лінії, а конницю розташував на південь, вздовж морського берега.

«У третій годині дня передовий загін турків підійшов на 200 кроків до гласису, — писав генерал-лейтенант Генерального штабу Андрій Георгійович Єльчанинов. — Суворов зробив залп із усіх гармат, а перша лінія з двома козацькими полками та двома ескадронами драгун миттєво знищила турецький авангард. Потім, незважаючи на вогонь 600 гармат із моря, перша лінія генерала Река зайняла 10 рядів турецьких окопів, але тут зупинилися: коса дуже звузилася, опір турків, що прокинувся після першого удару, зросло. Суворов ввів другу лінію і два ескадрони. Але яничари, перекидаючи наших, знову взяли всі окопи».

Бій під Кінбурном 1 жовтня 1787 року. Гравюра.

«Молодці, — сказав пізніше Суворов про турків, — з такими я ще не боровся». Суворов бився у перших рядах, і коли під ним убили коня, то на нього наблизилося кілька турків. Командувача врятував рядовий Шліссельбурзького полку Новиков, який застрелив одного та заколов іншого ворога. Інші позорно тікали. Відступаючі російські гренадери знову накинулися на турків і вибили їх із окопів, але знову вогонь з суші та судів змусив наших відступити.

Під час обстрілу фортеці турецькою ескадрою Суворов був поранений картеччю нижче області серця і втратив свідомість. Положення врятував лейтенант Ломбарда, галеру під командуванням якого османи через сміливий маневр прийняли за брандер і швидко стали відходити. Осягнувшись, Суворов у третій раз, за його висловом, «оновив битву» — в атаку пішли чотири роти з обозу і фортеці, а також легкоконна бригада. Артилерія — Бог війни — нещадно била турків картеччю в лоб. Але Суворов знову був поранений. Цього разу в руку кулею наскрізь. Полководець не покидав строю, але від втрати крові часто знепритомнював.

На честь перемоги над турецьким десантом та оборони Кінбурна імператриця Катерина II нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного за рескриптом. Для особливо відважних у бою були випущені спеціальні медалі.

Чотири «іменні очаківські» нагороди, якими імператриця Катерина II відзначала бойові подвиги учасників боїв на Кінбурнській косі та Лимані, під час облоги та штурму Очакова в 1787–1788 роках у період третьої російсько-турецької війни

А війна з турками завершилася підписанням мирного договору в Яссах. Він, зокрема, підтверджував положення Кучук-Кайнарджійського договору про приєднання до Росії Криму та Кубані.

Отже, тоді Кінбурн вистояв. Проте воєнне щастя мінливе — пройшло лише трохи більше півстоліття, і Кінбурн знову зазнав атаки. Цього разу з боку англо-французького десанту під час Кримської війни.

До часу Кримської війни укріплення складалося з головного квадратного форту з кутовими бастіонами та кругової батареї. Фортеця була оновлена російськими військами. Насипано валів, збудовано пороховий арсенал і дві казарми для солдат.

 

На озброєнні гарнізона числилося 62 застарілі гармати, серед яких було лише 10 мортир. 1500 солдатів та офіцерів фортеці захищали підступи до Херсона та Миколаєва. Це було слабке укріплення — учорашній день фортифікаційної науки.

Двір Кінбурнської фортеці. 1855 р.

У жовтні 1855 року Кінбурнська фортеця була атакована англо-французьким флотом, здалася і була майже повністю знищена.

Зруйнована фортеця Кінбурн

14 жовтня 1855 року англо-французька ескадра під командуванням адміралів Брюе і Лайонса з'явилася на траверзі Кінбурнського форту. Усього прибуло 90 вимпелів.

Французький флот перед фортецею.

Гарнізон Кінбурнської фортеці складався з 5-го резервного батальйону Українського єгерського полку та двох рот Одеського полку. 37 офіцерів і 1447 нижніх чинів були в підпорядкуванні генерал-майора Кохановича. Фортифікаційною артилерією командував підполковник Полісанов, інженерною командою — штабс-капитан Седергольм. Полторы тисячі необучених російських резервістів протистояли союзному десанту з 4000 французьких і 6000 англійських піхотинців.

16 жовтня кораблі союзної ескадри перейнялись прямим вогнем громити цитадель. Декілька сотень гармат великого калібру почали методично знищувати земляну фортецю. Після п’ятигодинної бомбардировки, коли відповідний вогонь гарнізону припинився, адмірал Брюе вислав дві шлюпки з парламентерами і запропонував здатися. Генерал-майор Коханович, вважаючи ситуацію безвихідною, прийняв умови капітуляції. Суха хронологія подій не відображає емоційний накал реальної ситуації. Переможений Андріївський прапор Кінбурна — ганьбова сторінка в славній історії російського флоту. Доцільно процитувати щоденниковий запис англійського капітана Джеймса Кардигана, який опублікував журналіст англійської газети «Daily News» від 23 листопада 1856 року. Ось вона:

«…Генерал-майор Коханович ішов уперед з шаблею у одній руці та з пістолетом в іншій. Він кинув свою шаблю до ніг офіцера і розрядив пістолет у землю. Він був збуджений до сліз, поки залишав фортецю, обернувся і гаряче вигукнув російською, з чого перекладач зміг лише розібрати:

«О! Кінбурн! Кінбурн! Слава Суворова та мій сором, я залишаю тебе» або щось подібне…

Російські полонені

 У 1857 році фортеця була ліквідована і більше ніколи не відновлювалася. Згодом фортеця була розібрана, і з її матеріалів був насипаний штучний острів Батерейний (нині Первомайський) на вході в Дніпро-Бугський лиман. Збереглися земляні вали і рів, що перетинає косу з півночі на південь західніше села Покровка (Покровські хутори). Сьогодні зруйновані земляні вали нагадують нам про славні та скорботні сторінки історії півострова.

Ще на під'їзді до Кінбурнської коси у Новій Забур’ївці (як їхати з Херсона) зустрічає такий великий покажчик:

Продовжуючи вже по косі важко уявити, що тут колись була фортеця.

Залишився тільки цей рів

І ось цей хрест

27 серпня 2009 року ініціативною групою з Миколаєва, Очакова та священника місцевого храму Покрови Богородиці отця Єліфирія на фортифікаційному валу встановлено поклонний Хрест із табличкою, в якій розповідається історія бою з турецьким десантом та подальші подвиги війська під командуванням А. В. Суворова. Освятив цей хрест священник, настоятель храму Покрови Богородиці села Покровка отець Єліфирій, у 24 км від цього місця.

Дивно, але протягом XIX та XX століть археологи не проявляли значного інтересу до цього місця. І лише зараз усе змінилося — розпочалися масштабні розкопки Кінбурна, які, за їхніми словами, принесуть ще багато сенсаційних знахідок.

�

На Кінбурнській косі, зі сторони Дніпровсько-Бузького лиману, археологічною експедицією Інституту НАН України виявлено турецький пирс. Відоме висловлювання «Наша Кінбурнська коса вскрила перші дива» говорить про захоплення ратним подвигом суворовських чудо-богатирів у російсько-турецькій війні 1787 року. Тепер воно отримало й додатковий сенс. Археологи впевнені, що на розкопках Кінбурнської фортеці їх чекають сенсаційні відкриття.

Археологічна експедиція під керівництвом Світлани Беляєвої працює тут за запрошенням Ніколаївської районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури вже кілька років. Археологічні розкопки, як повідомляє інтернет-видання «Набат», здійснюються у рамках «Перспективної програми увічнення пам'яті А. В. Суворова в Миколаївській області». Відкритий пирс датовано приблизно кінцем XVIII — першою половиною XIX століття. Археологи впевнені, що даний пирс входив до комплексу розташованої на косі турецької фортеці Кінбурн.

Джерело: Шукач