Переправи Очаківщини

15 лист. 2017 р.

Переклад не завершено

�Для переправи з одного берега на інший зазвичай будують мости. Проте відстані між берегами бувають широкими, і тоді на допомогу приходили інші винаходи людства.

Лагерна коса - Рибаківка - переправа через протоку Березанського лиману на матраці

Як і будь-якого місця, оточеного водою з трьох боків, у Очаківського краю існували переправи. Відомі вони з давніх часів.

«Борисфен або Дніпро, ріка глибока, швидка і широка, витікаючи з півночі, вливається в Карцинитський залив, а з ним разом в Чорне море, біля самого Очакова. Переправа через Борисфен в Очакові, за свідченням Страбона, тягнеться на 200 стадій. На цій переправі іноземці та купці платять турецькому султану мито». І.В. Сапожников «До історії досліджень Ольвії та Березані: до початку ХІХ ст.»

З кінця XV століття історія південно-східної частини лівобережжя Південного Бугу тісно пов'язана із запорожцями. Вони закладали тут свої хутори, влаштовували переправи через річки.

Прогнойінська паланка була заснована у 1735 р. і розташовувалася біля солоних (гнильних) озер на Кінбурнському півострові. Тут стояв передовий запорозький пост, що відслідковував рух татар і турків та охороняв видобувачів солі та всіх торговців, які їхали до Криму та Очакова з Запорожжя і Малої Росії. Прогнойінська паланка мала дві власні переправи: через Дніпровський лиман (Микитин перевіз) і через Бузький лиман для переїзду в Очаків. Переправи суворо охоронялися, в них заборонялося «сидіти зимовникам» та торгувати.

Найпопулярніша переправа Очаківського краю — переправа через Березанський лиман: з Рибаківської коси на Чорноморську (Лагерну) косу.

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Навпроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, перетерплюючи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протилежний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богові — прибула тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправилися на протилежний берег, коней же пустили вплав. Ефім Андрійович Калініченко «Книга подорожей»

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Навпроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, терплячи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протилежний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богу — прибула тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправилися на протилежний берег, коней же пустили вплав. Ефім Андрійович Калініченко «Книга подорожей»

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19 столітті при впаданні Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах по ґрунтовій дорозі із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південного заходу на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами й ярів, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з’єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Солтанa» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переїхати на ялиці через затоку, і за сім верст Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоч часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає: можe, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти судів». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Навпроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, терплячи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протилежний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богу — прибыла тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправились на протилежний берег, коней же пустили вплав. Ефім Андрійович Калініченко «Книга подорожей»

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19-му столітті при впаданні Березанського лиману в море організована приватна переправа на дубах по ґрунтовій дорозі із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма ярами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верств, щоб з'єднати Очаків з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й, як стверджує він у кінці казки, — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на ялиці через бухту, і у сім верст Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоч часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думаю, може, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Напроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, терплячи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протилежний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богу — прибула тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправилися на протилежний берег, коней же пустили вплав. Ефім Андрійович Калініченко «Книга подорожей»

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до міста Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма яриями та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, щоб з'єднати Очаків з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на ялиці через затоку, і в сім верстах Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоч часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма ярями та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, щоб з'єднати Очаків з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на ялиці через бухту, і в сім верст Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоч часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19-му столітті біля впадання Березанського лиману в море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма ярaми та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переехать на ялике через залив, і в сім верстах Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і уверяє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідували, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до міста Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переехать на ялике через залив, и в семи верстах Очаков. Переправа на посту. Во дворе стоит сделанный із соломы манекен, одетый в форму пограничного солдата. Хоть часовой и уверяет меня, что «это-так, ни к чему», но назначение подобных манекенов мне известно: их ставят, чтобы пугать контрабандистов. Мне рассказывали, что мера эта потеряла свою целесообразность, контрабандисты перестали бояться этих кукол и зачастую крадут их. Часовой думает, может, я сам занимаюсь контрабандой, и конечно, считает лишним познакомить меня с назначением манекена. Вдали виден Очаков. Местность стала интересней. Иду крутым берегом. Внизу вода. Вдали мачты судов». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 г.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на яліці через затоку, і в сім верстах Очаков. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на ялиці через затоку, і в сім верстах Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Пеtербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтанa» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Видів він і Лукомор'я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переїхати на яліке через залив, і в сім верстах Очаков. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб пугати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свій сенс, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переехать на ялике через залив, і в семи верстах Очаков. Переправа на посту. Во дворе стоит сделанный из соломы манекен, одетый в форму пограничного солдата. Хоть часовой и уверяет меня, что «это-так, ни к чему», но назначение подобных манекенов мне известно: их ставят, чтобы пугать контрабандистов. Мне рассказывали, что мера эта потеряла свою целесообразность, контрабандисты перестали бояться этих кукол и зачастую крадут их. Часовой думает, может, я сам занимаюсь контрабандой, и конечно, считает лишним познакомить меня с назначением манекена. Вдали виден Очаков. Местность стала интересней. Иду крутым берегом. Внизу вода. Вдали мачты судов». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 г.

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману в море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з'єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтанa» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Видів він і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переїхати на яліке через затоку, і в сім верстах Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб пугати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Напроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, терплячи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протиложний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богу — прибула тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправилися на протилежний берег, коней же пустили вплав. Ефім Андрійович Калініченко «Книга подорожей»

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19-му столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздововж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південно-західного на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами та балками, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, щоб з'єднати Очаків з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтана» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Видів він і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переправлятися на яліке через затоку, і в сім верстах Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоть часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб пугати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає, може, я сам займаюся контрабандою, і звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти суден». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Відразу після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. У 19 столітті біля впадання Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах вздовж ґрунтової дороги із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південного заходу на північний схід і пролягала по місцевості, розрізаній багатьма лощинами та ярів, взимку та весною — важкопроїзна. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога виходила на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від станції Янчокрак відходила мала поштову дорогу до станції Чемерліївської на протязі 13 верст, для сполучення Очакова з Одесою, і на згаданій станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Салтанa» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Видів він і Лукомор’я (Кінбурнську косу).