Переправи Очаківщини

15 лист. 2017 р.

Для переправи з одного берега на інший зазвичай будують мости. Проте відстані між берегами бувають широкими, і тоді на допомогу приходили інші винаходи людства.

Лагерна коса - Рибаківка - переправа через протоку Березанського лиману на матраці

Як і будь-якого місця, оточеного водою з трьох боків, у Очаківського краю існували переправи. Відомі вони з давніх часів.

«Борисфен або Дніпро, ріка глибока, швидка і широка, витікаючи з півночі, вливається в Карцинитський залив, а з ним разом в Чорне море, біля самого Очакова. Переправа через Борисфен в Очакові, за свідченням Страбона, тягнеться на 200 стадій. На цій переправі іноземці та купці платять турецькому султану мито». І.В. Сапожников «До історії досліджень Ольвії та Березані: до початку ХІХ ст.»

З кінця XV століття історія південно-східної частини лівобережжя Південного Бугу тісно пов'язана із запорожцями. Вони закладали тут свої хутори, влаштовували переправи через річки.

Прогнойінська паланка була заснована у 1735 р. і розташовувалася біля солоних (гнильних) озер на Кінбурнському півострові. Тут стояв передовий запорозький пост, що відслідковував рух татар і турків та охороняв видобувачів солі та всіх торговців, які їхали до Криму та Очакова з Запорожжя і Малої Росії. Прогнойінська паланка мала дві власні переправи: через Дніпровський лиман (Микитин перевіз) і через Бузький лиман для переїзду в Очаків. Переправи суворо охоронялися, в них заборонялося «сидіти зимовникам» та торгувати.

Найпопулярніша переправа Очаківського краю — переправа через Березанський лиман: з Рибаківської коси на Чорноморську (Лагерну) косу.

«Ми без труднощів перетнули долину Яхши-дере і, рухаючись на північ протягом двох годин, дісталися до великої річки Березань. Навпроти острова Тентере вона впадає в Чорне море, у ширину має одну милю. Коли ми, перетерплюючи сто тисяч тягот і мук, переправлялися на протилежний берег за допомогою єдиного човна, тоді — дякувати Богові — прибула тисяча християнських воїнів із молдавської землі. З ними разом ми без турбот і страху до ранку змайстрували плоти та баржі й переправилися на протилежний берег, коней же пустили вплав. Эвлія Челебі «Книга подорожей»

Після приєднання земель до Російської імперії переправа стає постійно діючою. В 19 столітті при впаданні Березанського лиману у море організована приватна переправа на дубах по ґрунтовій дорозі із села Троїцьке (Коблево) до м. Очакова. Вона була частиною малої поштової дороги від Очакова через Миколаїв на Херсон. Ця дорога мала напрямок із південного заходу на північний схід і пролягала територією, розкресленою багатьма лощинами й ярів, навесні недоступною. У 28 верстах від Миколаєва ця дорога вела на велику поштову дорогу №2, а з Миколаєва до Херсона — на дорогу №1. Крім того від ст. Янчокрак відходила мала поштову дорогу до ст. Чемерліївської на протязі 13 верст, для з’єднання Очакова з Одесою, і на згадуваній станції виходила на поштову дорогу №2.

У 1820 році російський поет А. С. Пушкін був засланий із Санкт-Петербурга на південь Росії. Під час свого заслання Олександр Сергійович не раз проїжджав через наш край. На зробленій ним карті України позначені Вознесенськ, Очаків, Миколаїв. 30 вересня 1823 р. Пушкін був у районі Березанської переправи й міг детально розглянути острів Березань та навіть відвідати його на човні. У «Сказці про царя Солтанa» всі характеристики опису острова Буяна-Березани настільки точні, що не залишають сумнівів, що Пушкін його не тільки бачив, але й як стверджує він у кінці казки — «Я там був…». Він бачив і Лукомор’я (Кінбурнську косу).

А ось як описували Березанську переправу наприкінці 19-го століття.

«До Очакова недалеко. Приходиться переїхати на ялиці через затоку, і за сім верст Очаків. Переправа на посту. У дворі стоїть зроблений із соломи манекен, одягнений у форму прикордонного солдата. Хоч часовой і запевняє мене, що «це-так, ні до чого», але призначення таких манекенів мені відоме: їх ставлять, щоб лякати контрабандистів. Мені розповідали, що міра ця втратила свою доцільність, контрабандисти перестали боятися цих ляльок і часто їх крадуть. Часовий думає: можe, я сам займаюся контрабандою, і, звісно, вважає зайвим познайомити мене з призначенням манекена. Удалині видно Очаків. Місцевість стала цікавішою. Іду крутим берегом. Внизу вода. Удалині щогти судів». М.А.Бернов «З Одеси пішки по Криму». 1896 р.

Найбільш глобально щодо облаштування цієї переправи думав Єфим Андреевич Калиниченко.

Він обіймав посаду очаківського міського голови тринадцять років — з 1895 по 1908 роки. У його плани входило будівництво мосту через Березанський лиман. Після спорудження пристані населення лівого берега з’єднувалося мостом, і в Очакова була непогана ймовірність стати хлібним центром досить великого району. Калиниченко сподівався, що здійснення його мрії відбудеться в найближчий час, для чого необхідно було взяти кредит. Але для втілення проєкту склалися не найкращі умови.

Надалі переправа як постійно діюча припиняє свою діяльність. З розвитком автомобільного та морського сполучення вона повністю втратила свою цінність.

Переправа Лагерна коса - Рибаківка

У Березанському лимані була ще одна переправа вже дуже вузького місцевого значення — переправа з Каборзької коси на правий берег Березанського лиману, де розташовувалося село Коза (Козе). У народі її так і називали — переправа на Козе. Здійснювалася вона на дубках та ялах.

Переправа Коза

Каборгська коса. Лоцьманська карта 1910 г.

Переправа Волошська коса – Руська коса. Існує думка про походження назви від слова «волок» або «преволок» (переправа). Більш правдоподібне пояснення пов’язане з тим, що тут у вузькому місці між двома косами була переправа: на схід — у Росію (тому й Руська коса), а на захід — у Валахію (Волоська коса). У турків до приєднання цих земель до Росії це місце так і називалося «руська переправа». Деякі перекази та легенди стверджують, що майстри, які жили тут, допомагали київському князю Володимиру діставатися до Візантії. Вони й кораблі допомогли відремонтувати, спорядити в дорогу, і морські шляхи-дороги Чорним морем не були для них загадкою. І переправа з Руської коси на Волоську була добре їм відома та вважалася зручною.

Волошська переправа

Справа в тому, що права сторона, Руська коса, розташована вище за рівнем, ніж Волоська. Відправляючись з Руської, всі потрапляли в течію річки (лимана) і поступово можна було дістатися до правого берега — Волоської коси. А течія тут сильна. Історично ця переправа прославилася в 1709 р., коли через неї переправлялися шведські війська на чолі з Карлом XII, які рятувалися втечею. Османський паша Очакова довго не надсилав своїх човнів і кораблів, тому не всі змогли перебратися з Руської коси на інший берег — Волоську косу, де була земля Османської імперії. Відстань лиману в цьому місці близько 1,5 км. Сили були нерівні, і втікачі, не дочекавшись зручних човнів, кинулися вплав, сподіваючись на удачу. Різні джерела наводять різні цифри щодо того, скільки прийшло на Руську косу, скільки змогло переплисти.

І остання, хоч і не очаківська, переправа, але досить значуща для Очакова. Це Бузька переправа — з Миколаєва в Очаків та Одесу через Бузький лиман.

Спочатку вона розташовувалася на лінії Богоявленськ — Нова Богданівка. Балка, в якій згодом була побудована Нова Богданівка, називалася Стара Переправа (1867 р.). Потім її перенесли на лінію Садова вул. — Мала Корениха і називали Казенна переправа. Крім того, існувала Вільна переправа на лінії Спасське урочище — Варварівка, побудована ще за адмірала А. С. Грейга (до 1830 р.). Ця переправа складалася з кам’яних пристаней і човнів, що курсували між ними. Переправа показана на плані 1832 р. Згодом по цій лінії був побудований Бузький міст.

Старий міст через Південний Буг

Спаська пристань

Ймовірно, спочатку на місці Варварівки існувала слобода Велика, до якої в І чверті XIX століття проклали переправу через Бузький лиман. Перший Бузький міст був побудований під час Кримської війни в 1855 році для потреб армії на місці міської переправи. Він проіснував до другої половини XX століття, коли його замінив сучасний розвідний міст.