Українські «морські котики»
Довелося кілька днів тому побувати у розташуванні Морського центру спеціального призначення Військово-морських сил Збройних сил України в Очакові.
Побував з командуванням, дізнався багато цікавого для себе, але спочатку коротка довідка про те, чим є це унікальне воїнське підрозділення.
Багато чого почуто від командира, але, мабуть, об'єктивніше та правдивіше Олега Іванова, який ще в 2012 році описав цей підрозділ, не напишеш, тому не стану привласнювати собі чужі лаври й наведу як історичну довідку статтю Олега, дозволивши лише незначно її скоротити.
"У 1953 році керівництво радянської військової розвідки (ГРУ Генштабу) ухвалило рішення створити сім морських розвідувальних пунктів спеціального призначення. На таке рішення вплинули досвід Великої Вітчизняної війни та приклад зарубіжних держав.
Зокрема, підводні коммандос успішно застосовувалися італійцями. Спецпункт № 6 формувався у Севастополі, починаючи з жовтня того ж року. У 1961 році було ухвалено рішення про його передислокацію на острів Першотравневий (Майський) на виході з акваторії Дніпро-Бузького лиману у Чорне море.
У 1968 році «пункт спеціального призначення» був перетворений на 17-у окрему бригаду спецназу Головного розвідувального управління Генерального штабу Міністерства оборони СРСР. Сам військовий підрозділ був «за легендою», як інженерна.
Проте, не зважаючи на завісу секретності, майже всі мешканці Очакова знали, що на острові Майський готують морську розвідку.
Бригада комплектувалася солдатами-призовниками, яким ніщо людське не було чужо. Зав'язавши одяг у спеціальний гумовий мішок, хлопці плавали вечорами «самовільно» в Очакові.
Знайомилися з дівчатами. Ходили на танці.
Досить часто конфліктували з місцевими військовими моряками. Вишукані матроси у тельняшках та бескозирках виглядали представницькіше, ніж «замориші» в робах (зараз журналісти часто зображають вітчизнених диверсантів як щось середнє між Шварценеггером та Сталоне — насправді це було зовсім не так — через багатокілометрові кроси та запливи багато спецназівців ГРУ були доволі стройними та підтягнутими).
Зате в сутичках між моряками та диверсантами все ставало на свої місця.
За чисельністю вони поступалися, перебуваючи на чужій території «спецводолази» ганяли моряків по всьому місту. Автор цих рядків читає спогади мешканців Очакова, в яких розповідалося, що коли з завданням з приборкання «майчан» не справлялися ні комендантські патрулі, ні міліція, ні ОМОН, до міста плив один із мічманів з острова. «Виловлені» ними бійці моментально заспокоювалися, і вплав поверталися «на базу».
У чому був секрет незламності бійців з Майського? В особливій системі підготовки.
Усі, хто потрапляв служити на острів, спочатку проходили найжорстокіший відбір.
Обов'язковими вимогами були кристально чиста біографія, відмінне фізичне та психологічне здоров’я та хороша фізична підготовка.
До цього дуже бажано було знати одну з «чорноморсько-середземноморських» мов, мати спортивний розряд із виду спорту, пов’язаного з плаванням або єдиноборствами.
Служба на острові психологічно дуже сильно відрізнялася від служби у звичайних військових частинах.
Тут не було життя «за огорожею» — можливості заглянути в гастроном, побалакати з дівчатами на КПП, зірвати яблука в сусідському саду, якось змінити обстановку.
Навколо — лише море. Єдине різноманіття до столу — уловлена у морі риба.
Підготовка починалася просто з надлюдських фізичних навантажень — біг та плавання навколо острова, подолання смуги перешкод, вправи на спортмайданчику.
Солдати проходили спеціальну тактичну підготовку, досконало опановували всі види зброї, які були на озброєнні бригади, проходили гірно-стрілецьку, альпіністську підготовку (надзвичайно необхідну при висадці на берег у ускладнених умовах), навчалися висаджуватися з парашутом на сушу і на море, використовувати засоби зв'язку, виживати в екстремальних ситуаціях, досконало опановували спеціальний рукопашний бій (передбачає, окрім звичайних прийомів розвідника-диверсанта, навички підводної боротьби).
І, звичайно, особливу увагу приділялася водолазній підготовці та умінню користуватися різного роду «водними та підводними» транспортними засобами.
Ходять чутки, що для бригади були розроблені спеціальні методи психологічної та психофізіологічної підготовки, які дозволяють витримувати надлюдські навантаження та виконувати поставлені завдання будь-якою ціною.
Родичі бійців-мaйчанів відзначають, що після початку служби їхні особистості зазнавали сильних змін. Хоча, у певній мірі, це можна списати на сам факт служби в спецназі розвідки.
Про те, чи застосовували диверсантів з Майського у бойових операціях — офіційно невідомо.
Ймовірніше за все — так. Але, з огляду на профіль підрозділу, участь у подіях, у яких його могли використати, швидше за все не визнавалася Радянським Союзом взагалі (ходять чутки, що деякі офіцери з Майського розв’язували окремі задачі у Вʼєтнамі).
На озброєнні розвідників, окрім традиційних для радянської армії та військово-морського флоту АК, РПК, ПКМ, ПМ і СВД, були спеціальні зразки озброєння, розроблені для диверсійних операцій (безшумні), а також для ведення бою під водою.
Ураховуючи специфіку, велика увага приділялася забезпеченню диверсантів холодною зброєю (і навчанню роботи з нею).
В Одеській та Миколаївській областях ходять легенди про методи підготовки бійців Майського.
Багато мисливців та рибалок розповідають, що не раз зустрічали бійців у формі без відзнак, які проходять тренування з виживання на околицях островів та кос.
Часто їх бачать за приготуванням делікатесних страв із змій або жаб.
Зазвичай вони не відмовляються й від підгодівлі з боку рибалок та туристів – у справі виживання головне — дістати їжу. А як саме — це вже не так важливо.
Ураховуючи віддаленість острова та специфіку служби, офіцерам та мічманам доводилося багато часу проводити далеко від сім'ї. А молодих, без сімейних офіцерів взагалі могли залишати жити у казармі. За радянськими положеннями офіцери морського спецназу мали право харчуватися в їдальні на рівних із солдатами.
Після розвалу Радянського Союзу командир бригади «капраз» Анатолій Карпенко прийняв українську присягу, яку за ним прийняли й увесь особовий склад частини. Таким чином, розвідницька бригада стала однією з небагатьох морських частин, що дісталися Україні після поділу флоту.
Анатолій Карпенко, користуючийся в Очакові непохитним авторитетом, після виходу на пенсію був обраний мером міста.
У 2003 році підрозділ змінив статус і став Морським центром спеціального призначення Військово-морських сил Збройних сил України.
Його основне завдання — морський антитерор. У 2004 році основні сили підрозділу були переведені з острова до залишеного військового городка на околиці Очакова.
У частині стало легше добиратися та забезпечувати її постачання, але вона втратила унікальну тренувальну базу, подібної якої, напевно, немає у всьому світі.
Сьогодні морський спецназ носить звичну для української армії камуфльовану форму з тельняшкою та чорним беретами, а самі українські морські котики на новій базі продовжують вдосконалювати бойові навички.
Протягом останніх місяців підрозділ морських котиків успішно виконує поставлені цілі та завдання.
Частина підрозділу пройшла Чонгар, ще один підрозділ сьогодні у зоні АТО виконує бойові завдання, виходячи з специфіки своєї бойової підготовки.
Усе чудово, але… Все також гостро стоїть питання не повного та несвоєчасного забезпечення засобами захисту, зв'язку, аммуницією тощо тих, хто найближчим часом поповнить ряди наших військових на передовій.
Ми, спільно з Миколаївським обласним благодійним фондом «Благочестя», ініціювали кампанію з забезпечення наших спецназівців всім необхідним. Це не перший і не останній проект фонду, звіти якого про витрачання коштів публікуються регулярно, а ефективність проектів високо оцінена нашими захисниками.
Ця публікація для не байдужих та неспокійних патріотів-українців, усіх тих, кому не байдужа доля рідної країни, мир та спокій у сім'ях. Саме такі люди сьогодні — надія та опора нашої молодої держави.
Для всіх бажаючих взяти участь у нашій ініціативі ми пропонуємо перейти на онлайн-версію нашого проекту «Морські котики»
Ті, хто не мають такої можливості, можуть надсилати свою допомогу за такими реквізитами:
Реквізити фонду «Благочестя»
Миколаївський обласний благодійний фонд «Регіональний фонд Благочестя»
54002, Україна, м.Миколаїв, вул.Новосельська, 32-А
тел.: 067-510-19-41; 063-618-36-26;
ПАТ «ПриватБанк»; ОКПО: 36143302; МФО 326610; р/р 26000053208414
Призначення платежу: благодійний внесок на оснащення для морських котиків
Джерело: www.mukola.net
