Вчитель учителів (Л.Н. Сукова)
Здається, чим довше й більше знаєш людину, тим легше про неї розповісти, правда? А ось тут-то й справа! Я знаю Любову Миколаївну Сукову вже давно, більше 40 років, а розповідати про неї дуже непросто. Стільки граней у цієї жінки, стільки в ній поєднується абсолютно несумісного, стільки про неї можна говорити, що нерідко потрапляєш у глухий кут: який головний у характері нашого директора (ні в якому разі не колишнього)? Чому навіть ті, з ким у неї склалися доволі непрості стосунки, ніколи не висловили жодного слова осуду щодо неї? Чому її учні (усі без винятку) згадують про неї лише добре?
Я не хочу зараз зупинятися на біографії Любови Миколаївни, хоча її біографія багата й цікава. Це вдало зробить наше управління соціального захисту. Скориставшись нагодою, хочу висловити велику подяку їхнім працівникам та міській газеті за прекрасний проєкт «Вітаємо дев'яностолітніх». Не сумніваюся, що й нашу сьогоднішню ювілярку очікує й привітання, й чудова розповідь про її життя. А я за дорученням своїх колег розповім трохи про інше. Про те, як вчинки людини, а особливо керівника, впливають на тих, хто поруч з ним, про те, як у школі №3 сформувався дуже міцний, професійний і дружний колектив, який об'єднав вчителів, учнів та їхніх батьків.
Як не дивно, розпочну з не дуже приємного випадку. Одну з наших колег батьки звинуватили у рукоприкладстві щодо їхнього сина. Обвинувачення не підтвердилося, але під час розслідування цього інциденту Любову Миколаївну спитала учня: «Чому ж ти не пожалівся, коли я вдарила тебе підзатильником за відверте хамство?» Той негайно відповів: «Так ви ж справедливо!»
Мабуть, у цьому й секрет — у постійній вірності своїм принципам, а справедливість і об'єктивність у поєднанні з енергією та життєлюбністю — це, напевне, головні риси нашого директора.
Старше покоління, безумовно, пам'ятає той час, коли Комуністична партія була керівною та напрямною силою всього нашого життя. Отже, у школі №3 був єдиний безпартійний директор. Єдиний, напевно, на всю область, якщо не більше. І протягом майже тридцяти років Любову Миколаївну наполегливо тримала оборону, відбиваючись від дуже настирливих пропозицій райкому партії, що більше схожі на наказ, про негайне вступлення до партії. Як це можливо: директор школи — і раптом безпартійний?! Та ще й найкраща подруга — секретар парторгaнізації цієї ж школи! А ось і можливо, якщо цей директор — Сукова! До сих пір пам'ятаю, як на партзборі виносилося питання про підготовку школи до зими, а Любову Миколаївну розізлило: «Так заклеїмо ми всі вікна, приймете ви це рішення чи ні!»
Ми всі знали, що Любову Миколаївну ніколи не буде засуджувати заочно — якщо потрібно, усе сказане буде їй у лице. А захистити будь-кого з своїх колег від проблем також вона вважала справою честі. У моїй професійній біографії було багато чого, зокрема й суворе зауваження. Я вважала його несправедливим. Наш директор також так вважала. У підсумку я дізналася про свій виговор за лінією районо випадково, через кілька місяців, а за що тоді отримала такий же виговор і Сукова, — не знаю до сьогодні.
У традиціях нашої школи щороку проводилася військово-спортивна гра «Зарниця». Дві армії — «сині» та «зелені» сходилися в безкомпромісному поєдинку за славне знамено, яке доблесно охороняв наш поважний директор. Коли наприкінці змагання ми «розкопували» цю синьо-зелену купу наших учнів, охоронець знамена невідступно опинявся у центрі, втомлений, але завжди задоволений.
Можу багато-багато розповісти про височайший професіоналізм нашого директора. Вчителька математики, вона могла дати найкращий аналіз будь-якого уроку, порадити чимало корисного будь-якому вчителю, гідно оцінити досягнення та педагогічні перемоги колег, прощала багато (і вчителям, і учням), але ніколи не прощала підлості, відвертої брехні, хамства. Не знаю, як так виходило, але у її присутності ніколи не звучали й відголоски пліток або просто осудження інших заочно. А найкращою та найвищою похвалою від неї завжди було: «Цьому вчителю я б віддала свого внука».
Зараз у нашої Любови Миколаївни поважний, скажімо, і почесний вік. А невгамовною енергією цієї жінки ми всі, її колеги, завжди захоплюємося. І по-доброму заздримо. Майже двадцять років тому залишивши свою посаду, вона й до сьогодні є нашим постійним, незмінним, поважаним і улюбленим директором.
Усі наші професійні та сімейні новини збираються довкола неї й уже від неї розподіляються по потрібних адресах. Ініціативи, що народжуються в її голові, ми намагаємося втілювати разом. Інколи бурчимо, посилаємося на нестачу часу і водночас радіємо, що в нашому житті з'явилася ця прекрасна людина.
З днем народження, дорога наша Любово Миколаївно! Я з повним правом могла б назвати цю статтю «Пояснення в любові», і це було б абсолютною правдою. Але точно знаю: без Вас мене як вчителя не було б. Таку ж роль ви зіграли у долі майже кожного, кому пощастило з Вами працювати. Тому почесне звання «Учитель учителів» по праву ваше!
За дорученням вчителів школи №3
Лариса Магу
