Екологічна катастрофа - сміттєзвалища донного ґрунту у Дніпро-Бузькому лимані

82 кілометри. Такою є протяжність Бузько-Дніпровсько-ліманського каналу (БДЛК) – головної транспортної артерії, вздовж якої щодня в порти й термінали Миколаєва доставляються вантажі.

Акваторія Миколаївського порту

Не останню роль у цьому також відіграє Очаківський канал, відкритий у 1887 році.

У останні роки, для забезпечення безперешкодного проходу суден, канал час від часу углиблюють. Так само підходи до портів. У результаті ґрунт, піднятий із одного місця річки, перевозять в інше місце – на спеціально відведені звалища. Такіх звалищ вздовж Бузького лиману понад 20. Їх кількість продовжує зростати. І хоч нашому зору їх не видно, фахівці стверджують, що ці звалища вже заповнені під зав'язку.
Надалі складування донного ґрунту загрожує завдати природі серйозної шкоди, і аби цього уникнути, потрібно шукати нове технічне рішення.

ЛОВИТИ НІЧОГО

Миколаївці не ображаються, що бичка привозять нам з Азовського моря, тюльку – із Керчі, а червону рибу – з Європи? Чи знає читач, що ще 150 років тому в Чорному морі налічувалося до 115 видів риб? У своїх спогадах сучасники детально описували, що ловили й чим подавали на стіл. Особливо вражають матеріали, зібрані офіцером Генерального штабу А. Шмідтом про риболовство у Херсонській губернії за 1863 рік.

З них випливало, що найширше рибальство відбувалося в Дніпро-Бузькому лимані. Рибу ділили на червону, білу та іншу. До червоної відносили осетра, стерлядь (її ще називали чечугою), білугу й севрюгу. Вона також мала другу назву – пеструга.

Середня вага осетра становила 5 пудів. За нашими мірками – 90 кілограмів. Продавали за ціною від 1 до 4 рублів за пуд. Стерлядь могла важити 50 кілограмів, а найбільшою вважалася білуга. Вага деяких виловлених екземплярів досягала 25 пудів. Стоила від 60 копійок до 2 рублів за пуд.

Що стосувалося білої риби:

Лящ – середньою вагою до 10 пудів, продавали від 1 рубля до 40 копійок за пуд.
Судак – середньою вагою 1 пуд. Йшов на ринках від 1 рубля до 40 копійок за пуд.
Карп – від 1 пуда до 20 фунтів ваги. Така продавалася дешевше – від 75 до 30 копійок.
А ось сома виловлювалася в середньому по 4 пуди кожного. Продаж її йшов від 1 рубля до 40 копійок.

А ще ловився верезуб. Вага за ті часи була незначна – всього 10 фунтів і продавалася недорого.
Стандартна вага щуки зразка 1863 року, добутої у нашому лимані, становила 30 фунтів.
Інше вважалося дрібною рибою – рибець, тарань, чорнуха, білизень, чехоня, клинець, синь. Їх торгували сотнями, возами або тисячами.

За свідченням А.Шмідта, у губернії вироблялася ікра, відома під назвами Кінбурнської та Очаківської. Майже вся вона надходила до Одеси для внутрішнього споживання.

З червня оселедець, відомий під назвами скумбрія, макрель та баламута, набирала вагу, жиріла; смак його тоді особливо цінувався. У вересні великі його косяки ішли до лиманів.

Після Успіння (кінець серпня) розпочинався переважно лов оселедця. Улов його в Дніпро-Бузькому лимані складався з від 5 до 10 мільйонів особин і значно більше у щедрий рік. У деякі роки оселедця ловили у такій кількості, що його не встигали навіть солити, і закопували в піски.

Річка славилася ловом переважно коропів, верезубів, щук, карасів та різної іншої дрібної риби, що надходила до місцевого споживання. Іноді заходили вверх до порогів осетри та стерлядь, але у невеликій кількості.

Осетра в лимані давно немає. Рибалки їдуть до Очаківської рибної бази з Криму, 1954 рік.

Ви запитаєте: куди ж усе це ділось? Відповідь підкажуть екологи. Вони це називають антропогенним фактором – погіршенням навколишнього середовища внаслідок господарської діяльності людини.

Сьогодні близько 25-30% річкового стоку Дніпра і Південного Бугу використовується на зрошення та промислове водопостачання. Через це солоність води в лимані зростає, що призводить до погіршення умов існування та нересту окремих видів промислових риб, а також до розширення морських видів фітопланктону й зоопланктону та риб.

Миколаївці не скажуть неправду – лиман майже без риби. Він заростає; стік Дніпра послаблюється, перетворюючись на стоячу водну артерію. Він мелеє, сильно забруднений, несе багато бруду в лиман. Це взаємодія часто призводить до сірководневим викидам,  які супроводжуються масовим мором риби.

Проблему загострюють илы. Вони рухаються зверху й уже заполонили малі ріки – притоки Південного Бугу, Інгула, Дніпра. Уявіть, скільки пестицидів з оброблюваних полей за багато років скопилося на дні річки, і скільки з них отруйних речовин – важких металів, ртуті.

Оцінка екологічного стану навколишнього середовища змусила Басейнову раду р. Южний Буг дати жахливий прогноз: через 30 років рівень нашої ріки зменшиться майже на третину.

Зменшити вплив аграріїв, промисловців, транспорту на екологію нашої річки дуже важко. Залишається одне – допомагати природним процесам, заглиблюючи дно.

УГЛУБИТИ І РАСТИЩИТИ

Ще 10-15 років тому річку дійсно підтримували. З 2000 по 2003 роки провели масштабну реконструкцію каналу на всій протяжності від Очакова до Миколаївського морського порту. Пропускну осадку збільшили до 10,3 метра, а ширину БДЛК – до 100 метрів. Крім цього, розширили маневрові зони і углибили якорні стоянки. Тоді за 3 роки з дна зняли 9 мільйонів тонн ґрунту. Для порівняння: у 2016 році обсяг експлуатаційного дноуглублення на БДЛК складав всього 285 тисяч кубів.

Вид на Лиман зі Старої Богданівки

У планах морського відомства на нинішній рік ми не стоїмо. Основну увагу Державна адміністрація морських портів України має приділити капітальному дноуглибленню портів Южний та Чорноморськ. Щоб до їх причалів могли підходити більш місткі судна, з дна їх акваторій хочуть ізняти майже 11 мільйонів кубометрів ґрунту. Решті сказано працювати за залишковим принципом. І це за умови, що зазначені роботи в одеських портах будуть оплачуватися, зокрема, за рахунок канального збору, який збирають у Миколаївській області.

Приходиться виривати з ситуації самим. Кільки років тому в компанії «Ніка-тера» повідомили, що порт завершив роботи з дноуглублення своєї акваторії й зможе обслуговувати всі судна, осадка яких дозволяє пройти БДЛК. А нещодавно філія «Дельта-лоцман» ГП АМПУ поновила виконання експлуатаційного дноуглублення в акваторії морського спеціалізованого порту «Ольвія». На підприємстві заявили, що роботи виконуються з метою приведення глибин акваторії та гідротехнічних споруд до паспортних характеристик. Востаннє дноуглублення в порту проводилося у 2007 році.

Ще в кінці дев’яностих для каналу була встановлена розрахункова заносимість у обсязі 1,5 мільйона кубометрів на рік. Це означає, що дно Бузького лиману, за винятком вузького суднового каналу, перетворилося на природну звалище, що складається з мулу та піску. З ним треба щось робити, інакше вся та мальовнича водна гладь, якою ми всi милуємось, може з часом перетворитися на болото.

«Дніпро-Бузький лиман – це єдине, що ще залишилося в Україні. І його потрібно берегти як зеніту ока. Я бачив дельфінів у нашому лимані. Вони заходили сюди за рибою. У Миколаєві риба продавалася у будь-якому вигляді й у будь-якій кількості. Сьогодні ми цих запасів позбулись», – каже Михайло Коновалов, керівник НПП «Садко», по праву вважаючийся найавторитетнішим спеціалістом у регіоні з питань гідротехнічних споруд та стану дна акваторії, що омиває Миколаїв.

Коли-небудь він працював в інституті «ТОР», де очолював проєктування, обстеження, експлуатацію гідротехнічних споруд. Де тільки не побував – на Далекому сході, в Калінінграді, Криму, Грузії та навіть на озері Іссик-Куль.

Сьогодні у процесі своєї діяльності НПП «Садко» доводиться часто зіштовхуватися з дноуглублювальними роботами та формуванням територій, і кожного разу Михайлу Миколайовичу доводиться відчувати біль.
«Ми займаємося водолазними роботами і знаємо стан дна не з чуток, &ndash зауважує він. – Раніше величезні території від каналу до берега були зайняті кормовою базою. Вода була чистішою, і сюди приходила риба. Я пам'ятаю річку довоєнний період, коли вода була настільки чистою, що на ній можна було варити уху. Ще в 1940 році води в Південний Буг скидалося 3 кубокілометра на рік. Зараз і одного кубокилометра не скидаємо. Вода розбирається. В одному місці у водосховищі, в іншому – на сільськогосподарські потреби. Вода застоюється. Течія сповільнюється. Вітер з півночі подув – вода потекла вниз».

Коновалов підняв тривогу, став звертатися в різні інстанції. У листах зазначалося, що за останні роки помітно збільшилося кількість портових гідротехнічних споруд: вантажних причалів, оперативних акваторій, підхідних каналів, місць якорних стоянок та внутрішніх рейдів. Будівництво та експлуатація всіх цих споруд супроводжується великими роботами з дноуглублення. Ґрунти від дноуглублення вивозяться на підводні звалища, які розташовані вздовж морського каналу. Нині вони заповнені. Площі, зайняті розповзлим ґрунтом, у рази перевищують відведені за проєктом.

За найприближчими оцінками, протягом багатьох років у лиман було занесено й скидано загалом 17 мільйонів кубометрів ґрунту. І це накопичення триває. Куди ж дівати ґрунт внаслідок дноуглублення? На берег його класти не можна. ті ж урвища слугують природними ливневими стоками. Проєктувати нові подібні звалища теж не можна, інакше ми повністю знищимо лиман.

Михайло Миколайович пропонує рішення – створити з ґрунтів дноуглублення острова шляхом огородження територій звалищ дамбами з добутих піщаних ґрунтів, які не дозволять їм розтікатися за відведені межі. Таким чином можна збільшити ємність складування ґрунту у 4-5 разів. Для укріплення берегів можливо насадити дерева й очерети.

По суті, йдеться про принципово новий для нас підхід до справи та наближення до світової практики – формування території з подальшими позитивними перспективами у всіх аспектах – екологічних, сільськогосподарських, економічних і соціальних. Він переконаний: тим самим ми не тільки збережемо дно площею, але й дамо можливість заходу риби.

Проєкт уже отримав інженерний опис. З ним ознайомлені фахівці ​«Дельта-лоцман». Є відгук обласного управління екології. Не будемо переказувати з бюрократичної мови, просто наводимо витяг з відповіді чиновників: «Для управління ваша пропозиція є «пілотною», інноваційною, і, окрім теоретичного, очевидно її практичне значення. У майбутньому це може дати можливість розробки конкретних рекомендацій з мінімізації негативного впливу від утилізації ґрунту під час дноуглублення на річкові та морські екосистеми. Проте реалізація цієї інноваційної технології потребуватиме проведення ґрунтовних досліджень, вивчення світового досвіду».

Пропозицію Коновалова вивчають на кафедрі гідрології, гідрохімії та гідроекології географічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Незабаром обіцяли надіслати відповідь.

✎У НП ТОВ «Садко» повні ентузіазму й мають намір заручитися підтримкою місцевих влад. Уже відбулась зустріч із міським головою Олександром Сенкевичем. Попереду – розмова з головою області Олексієм Савченком.

«Якою була Європа після завершення Другої світової війни? Швидко зросла промисловість Німеччини, Франції, Бельгії. У результаті великі річки, серед яких Рейн і Вісла, стали перетворюватися на сточні канави. Ми йдемо по такому ж шляху»

І справа не тільки в екології. Судохідний канал потребує модернізації. У ідеалі його глибини повинні досягати 15 метрів, а ширина – збільшена до 150 метрів. Сьогодні він такий вузький, що два крупнотоннажних судна пройти ним одночасно не можуть. Одному судну потрібно чекати, поки інше вийде з Миколаєва. Усе це потребує додаткових обсягів дноуглублювальних робіт.

Без цього ніяк. Інакше можемо втратити своє становище на ринку морських вантажоперевезень. А його, між тим, чекають гарні перспективи. Нещодавно уряд Туреччини оголосив про будівництво Нового Стамбульського каналу, глибина якого дозволить заходити в Чорне море судам з дедвейтом 350 тис. тонн. І якщо миколаївські порти хочуть конкурувати, вони повинні бути до цього готові.

Ігор Данилов «Вечірній Миколаїв»