Хата — для сироти, а квартира — чиновнику
Про те, що двокімнатної квартири в центрі міста у нього більше немає, і фактично бомжем зробили його посадовці «рідного» інтернату, 19-річний сирота Ярослав Шамардин дізнався, ще закінчуючи навчальний заклад. На щастя, хлопець рік тому вступив до миколаївської Могилянки і поселився в студентському гуртожитку. Одночасно він розпочав відчайдушну боротьбу з високопоставленими чиновниками за житло, яке йому за законом належить.
«Рівноцінний» обмін
Ситуація, в якій опинився Ярослав, просто вражає уяву й змушує поставити запитання: «Чи таке взагалі можливо?». За збігом обставин хлопець, щойно вступивши до першого класу середньої школи в Миколаєві у 2001 році, буквально через місяць опинився в Очаківській школі-інтернаті. Його мати позбавили батьківських прав, а батька він ніколи не знав. Бабуся, у якої він жив, якось сказала: «Хочеш до інтернату? Будеш жити біля моря». Хлопець, не маючи уявлення про те, що його чекає, кивнув. Якийсь незнайомий дядько привіз його в Очаків і залишив. Дуже скоро Ярослав зрозумів, що близькі люди його просто зрадили, і тепер він — зовсім наодинці.
Поступово хлопчик звик до свого становища й навіть не підозрював, що за його спиною люди, які повинні слідкувати за дотриманням його прав, навпаки забирають у нього єдину матеріальну цінність — двокімнатну квартиру на вулиці Набережній, 5 у Миколаєві, і залишають його фактично без даху над головою.
Обставини склалися так, що дід Ярослава незабаром опинився у в'язниці. Здається, саме наявність благоустроєної квартири в центрі міста, да ще й оформленої наполовину на малолітню дитину та його діда, який відбував строк, стала для тодішнього директора інтернату Людмили Слобіденко сигналом до злочинних дій. Чиновниця швидко дійшла висновку, чим тут можна поживитися. Адже напевно був розрахунок на те, що ні зовсім юний вихованець, ні той, хто відбуває покарання, не запитають про квартиру й не стануть на неї претендувати. Принаймні, довгий час. І закрутилась адська машина, у яку були втягнуті «відповідальні» посадові особи інтернату, Центральної районної адміністрації обласного центру та нотаріуси.
Уже в лютому 2002 року юрист Очаківського інтернату Надія Миколаївна Заяць (пізніше вона змінила прізвище на Рура), виконуючи розпорядження директора інтернату Людмили Леонідівни Слободенко, нібито «у інтересах» вихованця інтернату Ярослава Шамардина, купила за 5 тисяч гривень неповнолітній дитині (!) глинобитну хатину в селі Трихатському, в самій глухомані й бездоріжжі. А в червні того ж року «продала» елітну квартиру в Миколаєві, що належала Ярославу, якому-небудь громадянину В.А. Парпурі. За твердженням чиновниць, це був «рівноцінний обмін».
Зараз у колишній квартирі Ярослава розміщується банк
Будучи випускником, Ярослав якось приїхав у Миколаїв і, підійшовши до свого будинку, побачив вивіску комерційного банку. Його житло тут ніби ніколи не існувало. За пройдені десять років квартиру перепродавали кілька разів, про що Ярослав навіть не здогадувався. Після випуску працівники інтернату вручили йому… документи на дім за адресою Зелена, 4, у селі Трихатському Миколаївського району.
Криничанський сільський голова Володимир Чечуй, на території якого знаходиться дім Ярослава Шамардина, розповів, що це — навіть не село, а віддалений хутір за 17 км від села Кринички, причому частина шляху — це чисте бездорожжя, зовсім непрохідне у дощ. У Трихатському залишилося всього сім сімей, а в домі Ярослава немає ні світла, ні води, ні газу. Більше десяти років у домі ніхто не живе, і він майже зруйнований. «Чесно кажучи, мені дуже образливо за цього хлопця. З ним неправильно вчинили ті, хто якраз повинен дбати про його права, — говорить сільський голова. — Такого не можна було допускати. Господь Бог за це покарає. Грішно наживатися за рахунок стариків та дітей!».
Квартирна афера «за законом»
Маніпуляції з нерухомістю були явно незаконними, зате авантюристки Слобіденко і Рура обставили все «як треба». Зовні всі дії й угоди були документально підтверджені й обґрунтовані, але по суті — цинічне розкрадання сироти. Чиновники, причетні до цього, не могли цього не розуміти.
У червні 2002 року Людмила Слободенко звернулася до адміністрації Центрального району м. Миколаєва з проханням дозволити довіреній особі вихованця Шамардина — юристу Надії Заяць продати квартиру на Набережній. 5 червня на засіданні виконкому під головуванням начальника адміністрації Володимира Івановича Рижика таке дозволення Слободенко отримала. А рівно через тиждень — 12 червня — квартира швидко була продана за 15 755 грн. Саме така сума вказувалася як інвентаризаційна вартість квартири в документах БТІ. Зрозуміло, що ринкова ціна, яка, звичайно ж, не фігурувала в документах, була на той момент значно вища. За оцінками експертів, таке житло в Миколаєві коштувало б як мінімум не в гривнях, а в доларах близько 50 тисяч. Відчуйте різницю! А купівля «хати» в селі шахраям обійшлася більш ніж у тридцять раз дешевше (5 тис. грн.).
Найдивніше, що угода була фактично проведена з обходом управління справ дітей Центральної адміністрації. Так стверджують Наталія Володимирівна Бакалова, нині очолює це управління, та заступник голови адміністрації з соціальних питань Лілія Леонідівна Чайка.
Наталія Бакалова на момент описуваних подій працювала всього один місяць. Молода працівниця адміністрації тільки входила в курс справ, причому займалася здебільшого питаннями опіки та піклування. А тут за проханням (або наказом?) своєї начальниці Наталії Григорівни Косовської їй довелося поїхати на огляд будинку в Трихатському та підписати акт про його стан.
Непотрібна «турбота»
Поточні співробітники адміністрації Центрального району відмежовуються від цієї брудної історії: мовляв, ми нічого не знаємо, ми тоді не працювали. А голові адміністрації Володимиру Рижику, який безпосередньо підписав спірне рішення щодо квартири сироти, на жаль, не вдалося поставити «незручні» питання — він у відпустці. Саме він, напевно, повинен знати, чому його підлеглі — працівники управління справ дітей — не поцікавилися тоді: навіщо взагалі продавати квартиру вихованця інтернату? Житло в місті міняти на хату в глухому селі? Про що «турбувалися» ці керівниці Очаківського інтернату?
У ходотайстві до адміністрації вказувалося: «Квартира знаходиться в антисанітарному стані. Для житла непридатна». Таку, нашитою «білими нитками» формулюванням, представили шахрайки необхідність обміну житла. Проте при продажу квартири ця формулювання змінилася на діаметрально протилежну — для покупця елітної квартири все було «у кращому вигляді».
У Центрального району зараз подають смішне пояснення: нас поставили перед фактом — дім для Ярослава дирекція інтернату купила у лютому 2002 року, а в червні ми не могли не дати дозволу на продаж квартири! Ми були змушені це зробити! Але як могло статися, що спочатку покупку хатини на висілках «для вихованця інтернату» пройшло без дозволу управління справ дітей? Незаконна й повністю безпідставна дія керівників інтернату, потреби в якій не було, управління справ дітей не зупинило, а навпаки дозволило продовжувати: продати благоустроєну квартиру хлопчика в центрі міста.
Згодом у суді «покупчиня» житла Надія Заяць заявила, що обидві угоди: продаж квартири та купівля будинку — оформлялися у кабінеті нотаріуса Лашиної одночасно, але під різними датами. Тут же була «підмахнена» приватизація квартири (правда, досі невідомо, на кого). Налице — службова підробка, у якій випадково зізналася юрист.
Усі винні — на місцях
Після школи, отримавши документи на дім у глухомані, Ярослав був у розпачі. Один із вчителів порадив звернутися за допомогою до церкви, і там Ярославу знайшли адвоката, який узявся допомогти сироті.
У листопаді 2011 року до Очаківської прокуратури було подано заяву про злочинні дії адміністрації школи-інтернату та порушення прав сироти. Кримінальне провадження було порушено, але особливих результатів це не принесло.
«У розслідуванні не виникало жодних складностей, — пояснює адвокат Ярослава Шамардина Майя Кессельман. — Усі дії винних посадових осіб зафіксовані в письмовій формі, засвідчені нотаріально або на біржі, супроводжувалися листами, рішеннями місцевих органів влади, довіреностями, реєструвалися в органах державної реєстрації операцій з нерухомістю. На зазначені документи ще не сплив термін зберігання, винні живі, перебувають на свободі, їхнє місцезнаходження та місце роботи — відомі. Директор інтернату Людмила Слобіденко, звільнившись в серпні 2002 року за власним бажанням, нині працює методистом у Департаменті освіти, науки, молоді та спорту Запорізької міської ради. Надія Рура також пішла з інтернату одразу після «угоди» і зараз обіймає посаду заступника начальника Очаківського районного управління юстиції».
«У розслідуванні не виникало жодних складнощів, як годиться, — впевнена Майя Кессельман, і «державна машина прокурорського нагляду» була розкручена даремно. Найімовірніше, справа була б швидко закрита під «благовидним» приводом. Однак передача її до суду стала можлива завдяки публікації у пресі. Історія крадіжки квартири сироти Ярослава Шамардина миколаївськими чиновниками отримала розголосу по всій країні.
У результаті судового розгляду лише Надію Руру — виконавицю злочинних угод — засудили на 5 років позбавлення волі за розкрадання в «некрупних розмірах», але наступним пунктом... звільнили від відбування покарання «за строком давності». Людмила Слобіденко, як і багато інших посадових осіб, взагалі залишилася поза полем зору служителів Феміди. А значить — без належного покарання.
Прокурор Очаківської міжрайонної прокуратури Лариса Чорна підтримувала обвинувачення проти Надії Рури у суді, але тим не менш повністю погоджується з рішенням судді: «Так, людина вчинила кримінальний злочин, але в Кримінальному кодексі є стаття 49, яка звільняє від кримінальної відповідальності за дії, вчинені понад 10 років тому».
Державні службовці, явно діявши як єдина злочинна група за зговором, залишилися на свободі. Ярослав позбувся житла і не отримав ні копійки компенсації. Чи можна називати це правосуддям?
Післяслово
З головною діючою особою — Людмилою Слободенко — редакції не вдалося зв’язатися. У довідковому бюро м. Запоріжжя відповіли, що абонент з такою прізвищем у списку не значиться. А от Надія Рура, зрозуміло, не була товариською. На всі запитання журналіста вона відповідала ухильно: «Не маю бажання говорити з вами з цього приводу. Ці питання — не до мене, а до директора інтернату. Відповідати вам не буду. І взагалі ми подали апеляцію».
Що саме збиралася оспорювати чиновниця, чия вина очевидна, невідомо. Але цілком можливо, їй ще не раз доведеться давати пояснення правоохоронцям. Як повідомила Лариса Чорна, Очаківська міжрайонна прокуратура порушила за фактом зловживання службовим становищем ще одне — цього разу окреме кримінальне провадження щодо Л. Слободенко та інших посадових осіб, серед яких, ймовірно, будуть колишні та нинішні працівники адміністрації Центрального району м. Миколаєва. І не тільки вони.
Крім того, аферу з квартирою Ярослава Шамардина розслідують у слідчому відділі Очаківського РУ ГУ МВС. До слова, є факти зловживань з нерухомістю та інших вихованців Очаківської школи-інтернату саме в період роботи там Л. Слободенко та Н. Рури. Так що скільки б не виверталася мотузка, кінець обов’язково настане, як каже народна мудрість. Редакція має намір відстежувати подальший розвиток подій та обов’язково інформуватиме наших читачів.
Тетяна Філіппова,
