БАМ. Походження очаківських назв
Кінбурнська коса довго чекала вторгнення цивілізації.
У самому на початку 70-х років виник проект будівництва мідійно-устрикового цеху на косі. Дуже зручно — і мідії тут у природних умовах розмножуються, і від людських очей далі.
У ті ж роки невгамовне Політбюро вигадувало поворот північних річок на південь та продовження залізної дороги від Байкалу до Амура – БАМ. Байкало-Амурську магістраль оголосили будівлею століття. Будівництво мідійно-устрикового комбіната на косі для місцевих було не менш грандіозною подією, ніж будівництво залізниці. По-перше, велике життя прийшло на край світу, а по-друге, воно обіцяло роботу зараз і в майбутньому (на будівництво пішло працювати близько 10% місцевих). І назвали мешканці коси комбінат БАМом.
Будівництво розпочалося з бетонного причалу. Цемент у Покровці завжди був на вагу чорної ікри, але поки зводили причал і басейни, крали помірно. А от із будівництва корпусів тягнули так, що штукатурка майже без цементу стала обсипатися на другий рік. Але скільки цементу потрібно Покровці? Декілька десятків тонн вистачило цілком — зацементували і доріжки, і поріжки. А от коли завезли шифер для покрівлі, зрозуміли, що це шанс. І покрита камишем Покровка покрилася шифером. Згодом шифер уже йшов на огорожі. Прийшлося прорабам змінити профіль покрівлі — їх зробили плоскими, обклеїли руберойдом і залили бітумом. Для керівників у селі збудували двоповерховий будинок із силікатної цегли, який одразу назвали «Білим» — далі американської фантазії не дійшло. Завдяки БАМу в селі з'явилася електроенергія!
БАМ. Причал колишнього мідійно-устрикового господарства, що належав рибзаводу. Ягорлицька затока. Кінбурнська (Покровська) коса
Будівництво Кінбурнського БАМа не здавалося стрімким. Постійний дефіцит матеріалів був спричинений не лише крадіжками. Віддаленість від материка, півострівна географія, а також погодні умови вносили свої корективи. Весною та восени затримки були великі.
Будівельна бригада Очаківського СМУ169 мала в своєму складі повний комплект необхідних фахівців. А місцеві працювали підсобними робітниками, охоронцями, на ПЗУ (заглиблювали фарватер до причалу). Взимку повна тиша.
Паралельно продовжували досліджувати життя молюсків, ставили необхідні снасті у воду, підсаджували майбутній «товар», намагалися його виростити. А господарство продовжувало будуватися. Не мало клопотів воно приносило Очаківському рибзаводу. Усе закінчилося у кінці 80-х.
Але як показує час, не все зникло - щось залишилося й досі.
Кому зараз належить БАМ — невідомо.
Кузнєць Ж.Е.
використані матеріали www.kinburnn.com.ua
та «Кінбурнські оповідання» С. Галушкина
