Комендант Очакова Сладков І.Д.
Пам'ятник коменданту Сладкову Івану Дмитровичу. Пам'ятник історії, монументального мистецтва, містобудування
Сладков І. Д.(1889-1922), радянський воєначальник. З 1911 року член РСДРП (б), учасник Жовтневої революції 1917, командував загоном моряків з захоплення Петроградського військового порту. Комісар портів «Сіра кінь» та «Червона горка». Під час розпочатої громадянської війни відправлений на Україну, служив в Очакові, Севастополі, Керчі. Окремі факти цього складного часу в Чорноморському регіоні.
Ще 2 лютого 1920 року військові частини 123-ї бригади комбрига Голяшкіна 14-ї Червоної Армії командувача 1-го ранга Уборевича І.П. звільнили Очаків від білогвардійських військ генерал-лейтенанта Врангеля П.Н., останнього головнокомандувача Росії. Проте весною уряди імперіалістичних країн Європи організували третій похід Антанти. На Чорному морі інтервенти зосередили увесь свій флот. Радянська держава була змушена організувати оборону берегової лінії.
Директор Очаківської гімназії Власова О.Н. звертається до ревкому: «5 березня 1920 р. під час обстрілу міста снаряди падали по лівій стороні вулиці Морської від будинку РАПіТ і до земської лікарні. Один снаряд розірвався у приміщенні лікарні, другий — у дворі. Далі по тій же лінії розташовано приміщення гімназії, подвір'я якої зайняте військовим постом. Мається велика кількість снарядів у зарядних ящиках», далі викладається прохання прибрати артснаряди та військовий підрозділ з території навчального закладу
14 квітня 1920 Сладков І.Д., призначений комендантом фортеці Очаків та укріпрайону Дніпровсько-Бузького лиману, з тисячним загоном матросів з Балтійського флоту прибув до Миколаєва і негайно вирушив у Очаків. Прибулий з загоном червоний командир Сладков І.Д. оперативно організував оборону фортеці. Озброєння і снаряди з Кронштадта в 7 залізничних вагонах протягом місяця доставлені в Миколаївський порт, потім на баржах у супроводі боліндера в Очаків. У найкоротші строки артилерію встановили на цементні підставки. 1 травня командир гарнізону організував особовий склад загону та добровольців із міських жителів на проведення першого суботника на о. Батарейний, до червня 1917 року острів Миколаївської морської батареї на Очаківському рейді Дніпровсько-Бузького лиману. На мітингу за підсумками роботи прийнято рішення назвати острів Первомайським, очаківці називають його Майським.
У травні 1920 року батареї та особовий склад гарнізону були готові до оборони узбережжя. Прохід по лиману захищали встановлені морські міни, два боліндера з морськими шістидюймовими гарматами на борту, батареї фортеці та о. Первомайський. Установкою гармат на острові, будівництвом батарей над торговельним портом та на Очаківському мисі керував військовий інженер Бутаков Г.А. Через посилення оборони Очаківського гарнізону білогвардійські кораблі «Генерал Алексеєв», «Очаків», есмінець «Жаркий» не змогли пройти до Миколаєва та Херсона в тил Червоної Армії, що вела бої на південному напрямку.
4 травня 1920 року штаб гарнізону став учасником регулювання міжнародного конфлікту. Французька канонерка «Ля Скарп» із загону кораблів Антанти підійшла до Очакова на 15 кабельтових. Після точного пострілу боліндера №1 на кораблі виник пожежа, канонерка підняла білий прапор. Катер «Дельфін» зняв делегацію на чолі з капітаном канонерки графом Мюзельє, також 4 загиблих французьких моряків, на наступний день поховані на міському кладовищі, де військовий оркестр грав «Інтернаціонал» та «Марсельєза». На допомогу канонерці до Кінбурнської коси підійшли крейсер, мінний загін, есмінець, дредноут «Мірабо». Після чотириденних переговорів командиру доставили на канонерку, адміралу французької ескадри надали можливість відвести канлодку «Ля Скарп» у нейтральні води.
У липні—вересні 1920 року білогвардійський флот обстрілював Очаків, але подавити берегові батареї не зміг. Велику допомогу фортеці в обороні від морського противника надали літаки-істребники та два гідроплани М-9, які постійно збивали кораблі білогвардійців поблизу о. Тендра. Тоді на кораблях не було зенітних установок, і навіть невелике бомбометання завдавало суднам значних ушкоджень. За участь у боях льотчики Кошелєв Ю.М та Коровкун М.А. нагороджені орденами Червоного Знамени; перші захисники фортеці, які отримали радянські бойові нагороди.
Пам'ятник представляє півфігуру коменданта, з розвівающим прапором за спиною, на постаменті з рожевого новоданилівського граніту неправильної форми. Фігуру відливали на Київському художньо-виробничому комбінаті «Художник»
На постаменті були закріплені написи з литих бронзових літер: «1917 — комендант Петроградського військового порту», «1918-1919 — комісар форту Краснофлотський», «1920 — комендант фортеці Очаків та укріпрайону Дніпровсько-Бузького лиману», «1921 — комісар Військово-морських Сил Республіки».
Установлений пам'ятник у сквері біля дитячого будинку «Орлятко», відкритий 20 червня 1989. Автори: заслужений художник України, скульптор Макушин Ю.А. та Макушина І.В.; заслужений архітектор України Попова О.П.; литейщик надписів-шрифтовик Тимофеєв В.І. Установку пам'ятника виконали керівники з «Машпроекту».
Написи на пам'ятнику знищені збирачами металу, плита закріплена пізніше.
Крикун Г.Ф. — краєзнавець, завідувач історико-архітектурного заповідника відділу Очаківської міської ради, автор книг з історії Очакова, кавалер ордена княгині Ольги III ступеня, почесний мешканець міста.
