Головна
Статті
Освіта
Очаківська СШ №1. Трохи історії...

Очаківська СШ №1. Трохи історії...

12 вер. 2026 р.

Дослідники, історики, архівісти, аналізуючи матеріали, вже не перший рік шукають істину - встановлення точної дати заснування Очаківської ЗОШ №1. З різних джерел надходить інформація. З’ясуванням істини займаються і педагоги школи, і учні. Збирають свідчення, шукають офіційні матеріали. А поки точна дата не встановлена.

Пропонуємо вам, шановні читачі, два матеріали про цей - один з найдавніших навчальних закладів нашого міста. Перший - вчительки, яка стояла у витоків її становлення у повоєнні роки - Марії Григорівни Бондаренко. Другий – Тетяни Володимирівни Іщенко, директора, яка сьогодні, очолюючи педагогічний колектив, дбає про освітянську ниву, адже добре розуміє, що всі сьогоднішні здобутки, як педагогічного, так і учнівського колективів, стануть надбанням історії.

Марія Григорівна Бондаренко.

Славна історія очаківських шкіл, кожна з них має свою історію, традиції, примножує їх рік за роком. Та сьогодні дозвольте повернутись до витоків Очаківської загальноосвітньої школи №1 - сорокових років, коли нам випала унікальна можливість бути першими повоєнними випускниками школи в далекому 1947 році.

Це був випуск заквітчаний лише 18-ма дівчатами. Хлопців забрали до лав Радянської Армії. Пам'ятаємо і сьогодні класного керівника - Марію Дмитрівну Колтунову та директора школи - Володимира Кіндратовича Жило. Він був вчителем від Бога. Саме завдячуючи його вмінню і багатству знань, що нам передав, ми пішли вчитися до інститутів. Навчалися одразу після війни. Кругом розруха, в холодних класах, мерзли ноги та руки. Чорнило в чорнильницях і те замерзало. Про меблі і говорити не приходиться (стільці і столи знесли в кого що було, бо всі парти і навіть огорожа пішли на опалення приміщення). Писали ми у власноруч виготовлених зшитках зі старих книг, тож частіше між рядками. Математику вивчати - це було святе, без готових домашніх завдань ніхто не приходив на заняття. У нас було два справжні математики в класі - Ніна Грабовенко та Валя Чумаченко. Вони й школу закінчили з срібними медалями. Учениці в нашому класі були різних років, адже ми не навчалися під час окупації.

Я особисто вступила до педкласу, що в місті Миколаєві. Після його закінчення отримала документ, що давав право працювати вчителем молодших класів, і направлення до Очаківської школи №1. Це було у 1948 році.

Війна закінчилася, але діти були голодні і босі. Правда, держава виділяла кошти, на придбання для них товарів першої необхідності. Купували їм взуття, одяг. Але продуктів харчування не вистачало, не рятувала навіть система карток.

Вчителів теж бракувало. Працювали пенсіонери та інваліди - Жабокрик, Демченко та інші. Діти, що пережили страхіття війни, були нервові та непосидючі. Більшість залишились без рідних і близьких, адже їх забрала війна. Сьогодні їх називають дітьми війни. Життя було нелегким, тисячі випробувань випали на їх долю. Та, попри всі негаразди, діти ходили до школи. В четвертому класі вже здавали чотири екзамени.

Нелегко було вчителям-пенсіонерам, тому після педагогічного класу мені одразу довелось працювати з четвертокласниками. Згодом вступила на заочне відділення до педагогічного інституту на факультет української філології. Вчителів для старших класів катастрофічно не вистачало. Тож викладала паралельно й російську мову, літературу та ще й до військового комісаріату ходила, щоб навчити призовників читати і писати. Тимчасово і піонервожатою працювала. За роботу піонерської організації звітували секретареві райкому партії Анатолію Гусєву.

З часом життя входило в русло, до школи почали приходити нові педагогічні кадри - Богушевич, Г.І. Зубкова (Жадан), родина Жатьків - Іван Іванович і Мая Миколаївна, Ф.М. Леміш, О.М. Ромашкевич, Н.А. Школа.

В 1950 році директором призначили Сирцова, завучем - Ромашкевича, профспілкову організацію очолив Леміш. З кожним роком колектив поповнювався новими педагогами. Після Сирцова педагогічний колектив очолив О.Г. Дено, а заступником з навчальної роботи працював І.В. Фусов. Дружина директора школи Мотрона Терентіївна викладала в школі українську мову і літературу. В.І. Присяженко - географію. Згодом до школи прибула родина Дулгерових. На той час в школі навчались діти з сіл району, навіть і з Таврії. Жили всі у гуртожитку, що розташовувався в будівлі колишньої вечірньої школи.

Тетяна Володимирівна Іщенко, директор ЗОШ №1.

Життя кожної людини пов'язане з навчанням. Школа - наша домівка на довгі 10-11 років, це наш життєвий досвід, знання й спогади про дитинство та юність.

Кожен учень, випускник, учитель відіграє значну роль в історії рідної школи, і, зазвичай, про це навіть не знає чи не думає.

Переступивши поріг нашої старенької школи, ви відразу відчуваєте теплу, доброзичливу атмосферу, що царить у класах і коридорах, стіни яких бачили багато радісних і не дуже моментів в житті десятків тисяч учнів, яких випустила наша школа, школа №1 м. Очаків.

Історія заснування школи дуже суперечлива та має багато запитань, що залишаються без відповіді.

Відомо, що на початку ХХ століття престижним навчальним закладом Очакова стала гімназія, що займала будівлю по вул. Мініховського (згодом вул.Леніна) (зараз вул. Лоцманська). Вона підпорядковувалась піклувальнику Одеського навчального округу Херсонської губернії. В 1912 році гімназія була жіночою, а в 1914 - стає гімназією змішаного типу. Вважають, що саме на її базі у червні 1920 була створена перша радянська трудова школа.

Яку дату (1912 р., 1914 р. або 1920 р.) слід вважати відправною для історії Очаківської ЗОШ №1?

Немає архівних документів щодо початку занять у будівлі по вул. Суворова, в якій зараз знаходиться наша школа. Лише спогади колишніх учнів і вчителів змогли відтворити дату відкриття школи - 1938 рік.

Зі мною можуть не погодитися, але 1938 р. не є роком створення школи. Це лише рік, коли учні перейшли вчитися в нову будівлю.

1-А клас. 1941 рік

Нажаль, важкі часи після революції, війна, післявоєнна розруха та часті зміни директорів школи, аж до 1951 р., дають нам мало можливостей для того, щоб дізнатися про життя школи та точну дату її заснування.

Стало звичайним святкувати важливі події в житті країни, міста, школи. І наш колектив не є винятком. Але ми звикли не робити поспішних висновків у важливих справах, і знаємо, що обставини іноді керують людьми. Тому під час підготовки святкування 90-річчя школи в 2010 році було прийнято рішення, що важливо встановити точну дату заснування нашої школи, дізнатися справжню історію її розвитку, а не підбирати зручну дату для святкування ювілею школи.

Ми дуже вдячні Галині Федорівні Крикун за наполегливість, небайдужість і велике бажання встановити історичну правду. ЇЇ пошуково-дослідницька робота про школи міста надихнула нас продовжувати збір інформації: документів, фотоматеріалів та спогадів випускників і вчителів школи.

Ми щорічно проводимо різні заходи й зустрічі в рамках декади «Слава про нашу школу шириться недарма», що зберігають наші шкільні традиції, виховують в учнях шанобливе ставлення до історії рідної школи, вчителів і випускників.

Випуск 1982 року

Ми переконані, що зустрічі, свята, святкування ювілею школи обов'язково мають відбуватися у стінах рідної школи. Але, чесно кажучи, для нас є значною проблемою зібрати в стінах школи багато людей, бо немає в нас ні актової зали, ні великого спортзалу. Незважаючи на це, ми завжди раді бачити у нашій школі колишніх вчителів, ветеранів педагогічної праці та випускників. Бо «хто не знає свого минулого, той не гідний свого майбутнього», - говорив М. Рильський

Фотографія учнів 7-Б класу СШ №1. Вчителі: Анікєєва Капітоліна Львовна, Беспаленко Костянтин Моісєєвич, Шеходанов Георгій Олександрович, Семененко Світлана Дмитрівна. Директор школи Мокшина Віра Дмитрівна

Історія створення Очаківської ЗОШ №1

Школа №1 була побудована в довоєнний 1938-й рік (так згадувала Г.І.Жадан). Приміщення було великим, у ньому налічувалося 5 класів, а наповнюваність їх була від 34 до 41 учня. Діти навчалися із завзяттям, але було дуже важко. Умови були жахливі: не було зошитів, підручників. Проте молодь хотіла навчатися.

Недовго діти набиралися мудрості в храмі науки. Віроломний напад німців на нашу країну зруйнував усі надії та сподівання, плани учнів та вчителів. Людей забирали на фронт. На той час директором школи була Галина Григорівна Ізугенєва. Вона учасниця Великої Вітчизняної війни. Здібний організатор педагогічного колективу, домагалася ефективності навчального процесу, зростання майстерності педагога.

У березні місяці 1944 року наше місто було визволене від ворогів. Але руїн залишилось багато. Пошкоджена була і наша школа. Чорними дірками дивилися вікна на перехожих.

Але не дивлячись на великі труднощі, люди відбудовували місто, в першу чергу школи. Діти взялись з завзяттям за виконання своїх обов’язків. Війна ще не закінчилась, але на звільненій від фашистів землі діти сіли за парти. Незважаючи на жахливі умови, ніхто не впадав у відчай, жоден не втрачав надії на краще.

З 1945 по 1947 рік школу розбудовували. Діти власними руками робили ремонт у щколі, бо хотіли скоріше приступити до навчання. У школі, як і зараз, було два поверхи. До школи приходили на вісім годин ранку. Діти навчались шість днів на тиждень: від понеділка до суботи. Кожного ранку рівно о 8.10 робили зарядку. Ті, хто запінювались на уроки карались: вони залишались після уроків на додаткові заняття. Кожного четверга проводили класні години, діти збирали цікаву інформацію. У старших класах було шість уроків, у молодших – 3 дні по 5 уроків, 3 дні – по 6. Кожного року кількість класів у школі збільшувалась.

Завжди до нашої школи ходили діти з навколишніх сіл. Були учні з Чорноморки, Куцуруба. Їм було дуже важко добиратись до школи.

До листопада 1944 року навіть не було транспорту, а у грудні діти почали відсіюватися. Залишалося в класах із 30-35 учнів всього двоє, троє дітей. До кінця війни у школі працювали 1-5 класи. Старші діти не мали змоги навчатися, адже вони працювали. З дому доводилось виходити дуже рано, щоб не запізнитися на уроки. Діти не мали взуття, одягу.

Бібліотека в школі була невеликою, але з кожним роком поповнювалась. Читальня існує з 1949 року, а до війни її не було. Перший бібліотекар – Валентина Артемівна Жиборєва. Бібліотека частково задовольняла потреби учнів: діти повинні були самі купувати підручники. Після війни у школі почала діяти комсомольська організація. Комсомольці систематично проводили збори. При школі був створений комітет, що збирав комсоргів класів, особливо, коли когось викликали на педраду.

Педколектив СШ №1 кінець 80-х

Була у школі піонерська організація. Щомісяця у школі організовувались концерти. Дуже багато корисної виховної роботи проводили вчителі з учнями. А ініціаторами були комсомольці. Наприклад, велася переписка з однолітками з республік Радянського Союзу.

Час іде, все змінюється, та школа продовжує дарувати знання, вчити любити, розпізнавати добро і зло, готує учнів до самостійного свідомого життя. Школа, яка стала багатьом з нас домівкою. Школа, куди (я впевнена) будемо повертатись іще не раз.

Учні 10-Б класса СШ №1 з класним керівником Панченко Ганною Никифорівною

А це список перших вчителів школи:

Ксенія Геннадіївна Осипова, Анастасія Володимирівна Рвач, Сергій Володимирович Захаров, Леонід Миколайович Одолєєв, Олександра Володимирівна Спаська, Нона Афанасіївна Шхун, Клавдія Федорівна Дмитрієва, Клеопатра Сергіївна Сергієва, Катерина дмитрівна Вокар, Ольга Василівна Прокопенко, Олена Григорівна Стоянович.

Керівники школи :