Історія Очаківського Свято-Миколаївського військового собору
Після піврічної облоги та кривавого штурму 6 грудня 1788 року армією князя Потемкіна була взята турецька фортеця Очаків, на місці якої за наказом імператриці Катерини II через чотири роки Екатеринославським губернатором Каховським був закладений місто.
У 1788 році у фортеці знаходились турецька мечеть та давня грецька церква. Після взяття Очакова військове командування замислилося про влаштування в місті православного храму, з цією метою в 1794 році над міською мечеттю надбудували дерев'яний купол, у 1804-1805 роках були пристосовані кам'яний алтар, притвор і паперть, кам'яна дзвіниця була збудована на мінареті у 1806 році. Церкву освятили в 1807 році на пам'ять взяття Очакова 6 грудня (день Святого Миколая Мирлікійського, покровителя моряків) 1788 року і назвали Свято-Миколаївською крепостною.
У 1806 році при церкві перебував священик Федір Філіпович, молодший священик Діоній Судковський (дід відомого мариніста Руфіна Судковського) та диякон Василиск Новицький.
22 липня 1827 року Очаківська крепостна церква була віднесена до відомства армійського протоїєрея Госпітальної церкви м. Миколаєва Софронія Самборського.
У 1830-і роки велася активна переписка коменданта Очаківської фортеці з ієреєм Д.Судковським про повернення відданих у борг приватним особам церковних грошей, які боржники не повертали роками. Тому у травні 1842 року було вирішено зберігати церковні гроші у казенному сундуку на гауптвахті Кінбурнської фортеці.
У кінці 1839 року церква перейшла з артилерійського відділу в інженерне відомство, у 1842 році стала називатися військовим собором, який у серпні 1846 року перейшов у ведення коменданта Очаківської фортеці.
Гаврило Судковський. У березні 1942 року Діоній Судковський, який служив у Очаківській церкві близько сорока років, був звільнений; на місце молодшого священника призначено його сина Гаврила (батька відомого мариніста), де він безперервно служив до 1906 року.
Кримська війна, бомбардування Очакова та Кінбурна залишили глибокий слід в історії собору. Під час відбиття англо-французької ескадри під час бомбардування Очакова в 1855 році, коли все населення міста було евакуйовано, отець Судковський під сильним вогнем з хрестом у руках підбадьорював обслугу на батареях, за що був відзначений рідкісною бойовою нагородою навіть для військового духовенства — кабінетним золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці. У грудні 1855 року священик кінбурнської Свято-Покровської фортецьної церкви В.Зозулевич передав на зберігання в Одесский кафедральний собор запертий сундук (ключ від замка залишив у себе), п'ять наместних ікон, дерев'яний виносний хрест у шматках, зношену плащаницю та дві хоругви. У 1863 році указом Святої Синоду за проханням військово-відставних осіб Кінбурнського артилерійського гарнізону ці церковні речі та сундук були передані в Очаківський крепостной собор. У сундуку виявилися: дві мідні дарохранительниці, ручний напрестольний позолочений срібний хрест, Євангеліє великого формату у бархатному переплеті з срібними по кутках та посередині чеканними зображеннями, дві ікони великого формату (Покрова Богоматері та Воскресіння Христове), 38-фунтове Євангеліє великого формату, витончено оздоблене сріблом, позолочене (на передній лицевій дошці зображені під темрявою Покров Богородиці та чотири Євангелісти), на зворотній дошці — напис, що це Євангеліє пожертвовано на пам'ять перемоги над турками, здобутої 1 жовтня 1787 року; хрест напрестольний срібний позолочений з тією ж надписю. Ці Євангеліє та хрест були подаровані Суворову нижніми воїнськими чинами на честь завоювання Кінбурнської фортеці і називалися "суворовськими".
У ходатайстві було відмовлено, але отцю Судковському це не завадило. Два чавунних гарматних знаряддя, витягнених із руїн Ніколаївського ретраншементу, були встановлені поруч із собором; великий залізний решітчастий хрест з пам'ятника Суворову в Кінбурнській фортеці, зруйнований під час бомбардування в 1855 році, був прибитий на фронтон собору.
За ходатайством отця Гаврила у 1890 році при соборі була відкрита школа грамотності для дітей, які не змогли поступити до міських училищ, а в 1901 році тут була відкрита церковно-приходська школа.
У зв'язку з Восточною війною 1877-1878 рр. в Очакові було зосереджено велику кількість військ і управлінь, були зведені нові укріплення; кількість військовослужбовців перевищувала кількість мешканців міста. Це обставина спонукала протоїєрея Судковського знову поставити питання про зачислення церкви до військового відомства. Нарешті у 1891 році було вирішено перевести собор у військове відомство після будівництва в місті нової церкви.
У кінці 1899 року будівництво нової Свято-Троїцької церкви було завершено, і у лютому 1900 року собор був знову причислений до штабу Очаківської фортеці та названий військовим. Цьому сприяли: відвідування собору у 1886 році імператором Олександром III з нащадком; розміщення в соборі золотого хреста, установленого 6 грудня 1788 року в день взяття Очакова, який раніше зберігався у Головному Штабі Воєнного Міністерства; нагородження 6 травня 1898 року Гавриїла Судковського наперсним хрестом із кабінету Його Величності.
Зусиллями протоїєрея Судковського у короткий строк була зібрана необхідна сума для виготовлення та встановлення у фортецьному соборі двох мармурових дощок з вибитими на них іменами офіцерів, загиблих під час бою на Кінбурнській косі 1 жовтня 1787 року та під час штурму Очакова 6 грудня 1788 року. 1 жовтня 1901 року протоїєрей закликав подбати про встановлення якогось міцного пам'ятника великому полководцю Суворову, і такий пам'ятник буде встановлений рівно через шість років, уже після смерті батька Гаврила.
Пам'ятник Суворову. Після буремних подій 1917-1919 рр. церква продовжувала діяти, богослужіння в ній звершував священик Микола Подгорський. Але почалося розорення собору: 8 травня 1922 року комісією з вилучення церковних цінностей на користь голодуючих були вилучені срібні предмети серед яких був наперсний позолочений хрест на Георгiвській стрічці (той, яким Г. Судковський був нагороджений у Кримську війну), а також золотий хрест, встановлений на пам'ять штурму та взяття Очакова. Судьба вилучених цінностей залишилася невідомою, ясно лише одне: разом із ними з собору, міста, нащадків, історії зрештою було вилучено труди багатьох людей, завдяки старанням яких діюча крепостна церква стала одночасно й військово-історичним музеєм.
Музей. На засіданні президії Очаківського райвиконкому 1 березня 1930 року було вирішено церкву закрити, зняти дзвони (великий, середній та чотири малі), реалізувати їх і витрачені кошти використати на "культурні потреби".
У 1960 році приміщення було передано під філію Миколаївського обласного краєзнавчого музею, який з 1966 року став називатися військово-історичним музеєм ім. Суворова. Зараз будівля знову передана церкві, і в ній знову проводяться богослужіння.
На жаль, втрачені не лише матеріальні історичні цінності, непоправні духовні та культурні втрати. Історія собору також зникла б у Лету, якби не документи, добре збережені в державному архіві області завдяки відсутності до них інтересу дослідників.
За матеріалами державного архіву Миколаївської області
