Не завжди так було в Очакові

Я народився і виріс в Очакові, мій батько народився і виріс в Очакові, дідусь пішов з цього міста на війну і не повернувся. Напевно добре, що вони не дожили до цих позорних днів, коли по центральних каналах Українського телебачення показують сюжети про напади скажених собак на мешканців нашого міста.

Сюжет пройшов, а проблеми залишилися. І городяни з цією проблемою залишилися наодинці. Кожен окремо, кожен сам за себе. Адже українці живуть за принципом «моя хата з краю», і ніяка демократія та незалежність їх не змінять. Ну що ж будемо чекати, кого наступного ми зітхнемо і скажемо, дивлячись у телевізор.

Все частіше на дверях під'їздів багатоповерхівок можна побачити оголошення з проханням закривати двері в під'їзд, щоб бродячі собаки не ховалися від спеки та холоду. Багатьом людям доводиться повертатися додому у темний час і зіткнутися з нападами собак. Велосипедистам взагалі проїзду немає по дворах. Про заразність, яку несуть бродячі собаки, вже й мова не ведеться. Це й справді не цікаво.

Слухайте, а може, віддамо собакам своє житло. Може, нагодуємо їх своїми дітьми, та й самі все розростаючуся популяцію агресивних безпритульних тварин.

Жаль бродяжок, вони такі нещасні. Ну що ж вони риються у сміттєвих баках, давайте запросимо їх у квартири та накормимо досита. Давайте приймемо їхніх цуценят, адже їм шкода. Це нічого, що при вигляді зграї собак діти, та й не тільки діти, кидають пакети з сміттям, не доходячи до контейнерів. Дворники прибирають. Ну а що поробиш?

Жаль, що їхньої доброти не вистачає на те, щоб забрати собаку додому, помити, вилікувати, зробити щеплення, придбати всі атрибути «собачого щастя», а вже після цього вважати себе благодійником. А бути добрим за рахунок безпеки оточуючих, м’яко кажучи — підло.

Зрозуміло, що собаки будуть розмножуватися і об’єднуватися в зграї, значно швидше, ніж порядні та принципові люди в Очакові. А отже, скоро побачимо, яку турботу про нас безпритульних будуть виявляти собаки.

А. Безпаленко