Від Тендри та Кінбурна до олімпійського Лондона

Здобути зв’язок між такими віддаленими географічними об’єктами намагалися учасники та організатори «Ахіллового забігу» — національний природний парк «Білобережжя Святослава» (директор Юрій Козловський) та миколаївський клуб любителів бігу під керівництвом майстра спорту України, призера чемпіонату Європи з бігу Івана Гринника.

27 липня, у день відкриття Олімпійських ігор, на території Кінбурнської коси практично відновлено дійство, — спортивні змагання в чотирьох видах — (пентатлон), які проводили давні греки на честь святкування перемоги Ахілла-Понтарха (володаря Понта Евксинського — Чорного моря). Культ Ахіла особливо шанувався в останній період існування Олльвії, свята та спортивні змагання — Ахілеї були частиною праолімпійських ігор, на яких збиралися учасники з усіх Причорноморських грецьких колоній та самої метрополії. Не викликає особливих сумнівів, що греки Ахілловим бігом (Ахіллос дромос), Ахілловим ристалищем називали Тендровську косу, у останні часи існують інформаційні спроби перенести цю назву на острів Джарилгач. Але безперечно, культ Ахіла зі всіма його атрибутами, включаючи спортивні ігри, був поширений і на Кінбурнській косі (Гілея). Про це свідчать древні писемні джерела, а також є матеріальне підтвердження — це жертвенник Ахілла датований IV–III ст. до н. е., знайдений рибалками в 1885 році за двадцять метрів від берега посередині між кінцем коси та Кінбурнською фортецею.

Найпоширеніший переклад на жертвеннику — «Ахіллу жертовник і фіміам (благовоння)». Відомий колекціонер І. Суручан придбав його у 1889 році, і тривалий час до 1917 року він перебував у Кишиневі; зараз експонується у Херсонському краєзнавчому музеї. Копію жертвенника, створену миколаївським скульптором Дмитром Кореновським, встановили на тому місці, де він був знайдений у 1885 році. І саме тут у 2012 році фінішував забіг, старт якого було дано від самого романтичного місця коси — її шпиля.

Першим переможцем Ахіллового забігу, у якому взяло участь понад тридцять учасників, прогнозовано став Юрій Грицьак — майстер спорту України, бронзовий призер Чемпіонату Європи.

Але те, що вийшло за рамки прогнозу, — це те, що третім фінішував спортсмен із центру реабілітації наркозалежної молоді «Джерело» Віталій Клавдієнко, залишивши позаду деяких професіоналів.

Переможницею серед дівчат стала призерка чемпіонату України з півмарафону, кандидат у майстри спорту Вікторія Львова-Грицьак.

Переможців нагородили призами у вигляді амфор; на честь них народний танцювальний колектив «Золотий колос» (керівник Світлана Козлова) виконав запальний танець сиртаки.

Були визначені перші серед плавців, метальників диска і з найкращим результатом; світовий рекорд зафіксувався у переможця зі стрибків у воду.

Прийнято рішення зробити цей забіг традиційним та щорічним.

У адресу нашої олімпійської збірної надіслано привітальна телеграма, із радістю підписана всіма глядачами та учасниками дійства.

У завершенні під звуки української кіфари (бандури) та співи солодкоголосої діви Насті Громової автор ідеї Василь Чаус та скульптор Дмитро Кореновський відкрили для загального огляду копію жертвенника.

Поряд із радістю від близькості рятівного, чистого моря, спорту, молодості та краси, почуття співучасті до прекрасної та великої ідеї людства — Олімпійських ігор, витоки яких лежать на нашій прекрасній Миколаївській землі, звучали й тривожні слова.

Слова про те, що всі народи, які протягом тривалого періоду мешкали на Кінбурнській косі, а це й греки, що особливо цінували цю чутливу землю, вважали її святинею, та навіть скіфи, та таври, та навіть ногайські ординці залишили нам її практично в первозданному вигляді. Тому нам, сучасним громадянам України, не годиться, незважаючи ні на що, змінювати цю традицію, і нам у цьому допоможе . . .

Національний природний парк “Білобережжя Святослава”