«Громадянська позиція» Кондратьєва Михайла Івановича
«Це не геройство, це моя громадянська позиція. Я роблю, що можу, і не вважаю це плюсом.
Якби міг – й не зробив… Це було б для мене великим мінусом»
Кондратьєв Михайло Іванович.
Відновлення церков та храмів, пам’ятні знаки, поклонні хрести, відновлений некрополь, видання історичних книжок — ось неповний перелік того, що зробив скромний ніколаєвець Михайло Іванович Кондратьєв за останні 15 років.
Він був дуже скромною людиною. «Народився (11 листопада 1952 р.) і навчався в Донецьку, з 1977 року живу в Миколаєві. Освіта вища торгова, радіолюбитель, позивний UR5ZSW, краєзнавець, володар титулу «Містянин року-2000» у номінації «Благодійність». Займався відродженням храмів, встановленням пам’ятних знаків у місцях значних подій в Миколаївській області» — так він написав про себе у своєму блозі на сайті «Народна Mukola». - так він написав про себе у своєму блозі на сайті «Народна Mukola».
Одним із перших об’єктів його благодійної діяльності став Пелагіївський жіночий монастирь. Михайло Кондратьєв активно долучався до відновлення Свято-Михайлівського (Пелагіївського) храму, сьогодні тут висіють подаровані Кондратьєвим ікони Сергія Радонежського та Серафима Саровського, а з церковної дзвіниці лунає малиновий дзвін подарованого ним дзвона. Бригада будівельників, яка працювала в штаті у Михайла Івановича, «з нуля» побудувала на монастирському подвір’ї надзвичайно необхідну трапезну, а ще — дерев’яні мостки над водою і альтанку для душевних посиденьок та любові до природи…
І ще дві «головні церкви» були в його житті: церкви архистратига Михаїла у селі Себино та святого рівноапостольного князя Володимира у селі Матіясово. Від напівзруйованих храмів — пам’яток архітектури — до початку XXI століття залишалися лише голі стіни. Кондратьєв енергійно взявся за їх відновлення: завів знайомства з активами сільських громад і священнослужителями, допомагав фінансовими коштами, матеріалами, робочою силою, «підтягував» інших спонсорів. Якби не його блискучі організаторські здібності — як знати, коли б сталися ці перетворення.
Володимирський храм у селі Матіясово
У останні роки Михайло Кондратьєв багато допомагав церквам у селах Калинівка, Петрово-Солониха, Мостове; вклав кошти у будівництво нового храму у селі Трихати.
У Петрово-Солонихі
Зокрема, мав пряме відношення до канонізації Васильівських новомучеників — священників церкви у селі Василівка Снігірівського району, які прийняли мученицьку смерть у 1922 році.
Понад десять пам’ятних знаків, увічнюючих історичних осіб та славні сторінки нашої історії, були встановлені Кондратьєвим у різних куточках Миколаївської області. Почалася ця кампанія з села Трикрати Вознесенського району: тоді Михайло Іванович надзвичайно захопився особистістю Віктора Петровича Скаржинського, дуже переймався тим, що видатний земляк незаслужено забутий, і намагався зробити все можливе, аби повернути з забуття ім’я предка та розповісти про нього нащадкам.
Пам’ятний знак сімейству де Віттов в Олгополі Еланецького району
Згодом були поставлені пам’ятні знаки астроному Федору Олександровичу Бредихіну (Петрово-Солониха Вознесенського району), славному роду Ерделі (Мостове Доманівського району), атаману Івану Сирку та українським чумакам (Андріївка Вознесенського району), Івану Мазепі (Лимани Жовтневого району), сімейству Лорерів (Водяно-Лоріно Еланецького району), сімейству де Віттов (Ольгополь Еланецького району), пам’ятна дошка голові колгоспу-мільйонеру Миколі Рябошапці (Щербані Вознесенського району), знак на честь подвигу морського офіцера, Героя російсько-турецької війни Христіана Івановича Остен-Сакена (Очаківський район), пам’ятний знак на честь 225-ї річниці штурму фортеці Очаків та ін. На Миколаївському некрополі, завдяки Кондратьєву, з’явився гідний пам’ятник на могилі директора краєзнавчого музею Феодосія Тимофійовича Каминського.
Пам’ятний знак Остен-Сакену
Поклонний хрест у селі Дмитрівка
Більше 30 поклонних хрестів — як пам’ять про Михайла Кондратьєва — стоять вздовж доріг у Миколаївській області. Стоять не лише на в’їздах у села, але й у най«неочікуваніших» історичних місцях: наприклад, на Кінбурнській косі (на згадку про перемогу А.В. Суворова над турками), на Константинівській батареї (дань пам’яті інженеру Е.І. Тотлебену), на братських могилах учасників Другої світової війни у селі Трихати… Хрест на воді — це була ще одна його неординарна затія у Трихатах. Хрест став пам’ятником усім загиблим у серпні 1941 року на трихатському березі Південного Бугу… Очевидці згадували, що вода в річці була червоною через людську кров.
Кондратьєв Михайло Іванович на Константинівській батареї
Михайло Іванович постійно цікавився нашою історією - читав, вивчав і намагався поділитися своїми знахідками та знаннями з мешканцями міста. А оскільки вважав, що найбільш підходящими «хранителями» інформації є книги, він почав фінансувати видання — частково фінансував окремі книги, інші публікував повністю за власний рахунок. У цьому книжковому ряду: «Професія за покликанням», три книги про В.П. Скаржинського, «Місто мармурових ангелів» Тетяни Губської (про Миколаївський некрополь), історичні дослідження «Алексій Самуїлович Грейг» Юрія Крючкова, «Світліший князь Потемкін Таврійський…» Галини Крикун, «Німці-колоністи Північного Причорномор’я» Дмитра Заковоротного, «Святий Миколай Чудотворець» Ігоря Кисарова, біографія Івана Канаєва «Без страху і упреку» (написала Агнеса Виноградова), спогади митрофорного протоієрея Валентина Сехи, про голові колгоспу-Мільйонера Миколи Рябошапки та ін.
На презентації книги Г.Ф.Крикун «Світліший князь Потемкін Таврійський…»
На сайті «Народна Mukola» у Кондратьєва був свій блог, де Михайло Іванович постійно виставляв свої авторські тексти та фотографії, що розповідали про ті чи інші події. Теми — важливі для нього та найулюбленіші: історія, краєзнавство, пам’ятні дати, незвичайні зустрічі, презентації, святкові церковні богослужіння. 146 невеликих статей налічував його Інтернет-дневник (тепер частково втратився через закриття проекту «Народна Mukola»).
І ніколи він не ставив за мету хизуватися перед Інтернет-аудиторією, розміщуючи свої статті в блозі або публікуючи в газетах, він просто хотів поділитися з співвітчизниками животреплящими подіями, «просвітити» читача, пробудити в ньому інтерес до історії рідного краю. Багато відеосюжетів він розміщував у «Однокласниках» і дуже радів великій кількості відвідувань та лайків.
Більше 10 років Михайло Кондратьєв організовував суботники на старому некрополі, завдяки чому історична частина занедбаного кладовища була розчищена — і перед містянами постали пам’ятники похованих тут предків. Він зміг об’єднати николаївців і підняти міську спільноту на благородну справу: сотні людей різного віку та професій брали участь у «чистих четвергах» напередодні Великодня.
Говорити про Кондратьєва можна безкінечно довго, знову й знову згадувати його неординарні проєкти. Наприклад, згадати, як їздили цілою командою на Константинівську батарею — прибирати територію від сміття; як вирішив повезти николаївську делегацію до Молдови — вклонитися пам’ятнику, що стоїть на місці смерті світлішого князя Григорія Олександровича Потьомкіна; як організовував у голодні 90-ті роки благодійні обіди для малозабезпечених городян; як обладнав у краєзнавчому музеї кімнату для майстер-класів…
Він був справжнім патріотом рідної землі. У 2009 році нагороджений орденом Святого Равноапостольного Князя Володимира, у 2015 році отримав обласну відзнаку «За заслуги перед Миколаївщиною» II ступеня.
Цей світ залишив Михайло Іванович Кондратьєв 4 жовтня 2016 року.
За матеріалами статей Наталії Христової
