Хокей. Забутий спорт Очакова

�Дворовий хокей не мав вікового поділу (честь двору відстоювали всі, хто умів грати). Близько 30–35 років тому у тих, хто жив у СРСР, хокей був розвагою номер один. Не було такого двору, де вони б не перехрещували клюшки та ганяли шайбу. На зимових канікулах хокейні баталії тривали із ранку до сутінків. Причому переважна більшість молодого покоління виходила грати без будь-якої екіпіровки — лише ковзани (а часто й без них) з клюшкою та пару-трійку шайб. І то вони згодом зникали у забуття.

Отже, у Радянському Союзі в хокей грали, якщо не всі школярі, то принаймні переважна більшість. Принаймні, у тих регіонах, де випадав сніг. Дехто скаже, що школярам 60–70-х повезло з кліматом — зими були холодніші за нинішні. Напевно, справді повезло. Але якщо льоду не було, то завжди можна було знайти заміну. Ідеально годилася обледеніла дорога, у ті часи машин було мало — чим не каток. До того ж деякі вміли заливати льодяні ділянки на своїх присадибних ділянках або на дворах багатоквартирних будинків (як у Черемушках). А для багатьох очаківців каток замінював замерзлий лиман. І ще один важливий момент. Уміння кататися на коньках вважалося справою таким же природним, як уміння ходити. Ось чому зараз дідусі та бабусі стоять на ковзанах краще за своїх онуків.

Але навіть повирослішавши, деякі не кида́ли своє захоплення. Серед тих, хто втілив свою мрію та продовжив грати в хокей із очаківців, відзначимо Олега Білокура.

Сергій Кузнєць
Газета «Очаківський тиждень» №84 від 17.11.18 р.
Фотознімки з архівів В. Недашковського та О. Білокура