Павло Казарян – засновник і очільник центрів реабілітації наркозалежної молоді «Джерело» та «Світлий дім» (Інтерв’ю, ФОТО, ВІДЕО)

Про сьогоднішню ситуацію, пов'язану з наркоманією у нашій країні та про перевірені методи лікування цієї хвороби розповідає Павло Казарян – засновник і очільник центрів реабілітації наркозалежної молоді «Джерело» та «Світлий дім».

Коли в нашому суспільстві піднімається тема наркоманії, більшість людей зазвичай ставляться до наркозалежних із відразою, а інколи й жорстоко. Більше того, всі впевнені в тому, що тема наркотиків їх ніколи не торкнеться. Але статистика свідчить про зворотне. Якщо раніше у зону ризику потрапляли діти сугубо з неблагополучних сімей, то тепер все частіше зустрічаються підлітки–наркомани, які мають пристойних і заможних батьків.

учасники програми центрів реабілітації наркозалежної молоді «Джерело» та «Світлий дім»

Біда під назвою «наркоманія» може прийти у будь-який дім. І не кожен наважиться простягнути руку допомоги наркоману, а тим більше взяти на себе відповідальність за позбавлення його залежності. Але на щастя, такі люди є. Одним із них є Павло Казарян – засновник і керівник центрів реабілітації наркозалежної молоді «Джерело» та «Світлий дім», які знаходяться в Очаківському районі в с. Осетровка.

У «Джерелі» та «Світлому домі» приїжджають лікуватися молоді люди не лише з України, але й зі всього СНД. Хлопці, які пройшли курс реабілітації у цьому центрі, доводять усім і, перш за все, собі, що можуть сказати «НІ» наркотикам. Програма, завдяки якій учасникам повертають віру в себе та в життя, доводить, що перемогти наркоманію можна. Найважливіше досягнення центру та його працівників, до складу яких, до речі, входять винятково психологи та педагоги, полягає в тому, що жоден учасник, який пройшов увесь курс, не зірвався на наркотики. Враховуючи те, що наркоманія – психічне захворювання, тут, у центрах, насамперед цим людям допомагають виявити причини, що привели їх до такого способу життя. А вже потім за допомогою різних методик (деякі з них визнані у всьому світі як способи лікування багатьох хвороб, наприклад арт-терапія чи кінезітерапія) працюють над відновленням особистості. Люди, які ще вчора гналися за наркотичною ейфорією, сьогодні отримують задоволення від життя завдяки власним перемогам і успіхам, а не вживанню наркотиків.

Звісно, не всі, хто потрапляє до центру, доходять до фіналу програми. Приблизно від 40% до 60% людей зможуть подолати цю хворобу, змінити своє життя і стати повноцінними членами нашого суспільства. Одужання від наркоманії – це, перш за все, робота над собою, на яку готові не всі. У «Джерелі» та «Світлому домі» суворий розпорядок дня. Усі учасники самостійно готують їжу та прибирають у домі, займаються садівництвом та іншою корисною працею. Деякі з них збудували невелику церковну часовню на території центру. Тут відсутнє застосування фізичної сили та руйнівна поведінка. Учасники програми не лаються матом, не створюють конфліктних ситуацій між собою, бо вони знають, що будуть відраховані за це. Коли хлопці проходять усі етапи реабілітації, в їхньому житті настає радісний день — випускний. Після нього вони виходять у суспільство, влаштовуються на роботу. Проте центр контролює їх і всебічно допомагає. Більшість випускників – тепер довершені особистості, мають щасливі сім'ї (у центрі не останню роль відводиться роботі над побудовою здорових стосунків) і досягли успіху у своїй справі.

Но, к сожалению не все центры такие. Есть центры, куда лучше не попадать. А політика держави нашої країни щодо наркозалежних та наркоманії загалом до нещодавнього часу була неефективною і не приносила жодного результату. За останні роки ми не зрушили ні на крок у подоланні цієї страшної хвороби. Проте, завдяки небайдужим людям і їхнім постійним діям, все ж є невеликі, але зрушення в цій галузі. А саме — створення державною робочої групи з розроблення концепції роботи реабілітаційних центрів та центрів ресоціалізації наркозалежних, учасником якої став керівник «Джерела» та «Світлого дому» Павло Казарян. Він, як ніхто інший, знає про сьогоднішню ситуацію, пов'язану з наркоманією в нашій країні, про рішення цієї проблеми та багато чого іншого, про що й розповів читачам інтернет-видання «Очаків Сьогодні».

Я почну з передісторії. До сьогоднішнього моменту, і я думаю ще якийсь час так триватиме, такі центри, як наш, існують не завдяки державній донорській політиці України, а всупереч їй. І я один із тих людей, які страшенно протиставлялися та були в опозиції до держави в питанні наркоманії, як ставилися до наркозалежних, як їх лікували та реабілітовували. Іншими словами — основний принцип сучасного підходу — це перевести наркомана, скажімо, у стан, коли він, нібито, не зможе порушувати закони та завдавати шкоди оточуючим.

Говорите про замісну терапію?
Так, це замісна підтримуюча терапія. Наркоманам підсовують ті самі наркотики, але під наглядом лікарів. Але, на жаль, переважна більшість наркоманів від цього не змінили свій спосіб життя, не змінилися їхні світогляди. І в деякому сенсі ситуація стала гіршою, незважаючи на статистику, яка показувала зниження наркоманії. На мою думку, дані статистики були сфальсифіковані. Потім сталися події, які ще більше погіршили становище — по-перше, на ринок України почав потрапляти метадон, і на нього з'явився дуже серйозний попит; по-друге, наркомани стали виносити цей препарат різними способами на вулицю, тим самим роблячи метадон ууличним наркотиком; в-третьих, самі лікарі та медпрацівники могли продати дозу-другу тим, хто страждає. Це документований факт, який неодноразово підтверджується. Але найгірше, що почали з'являтися різні, так звані, реабілітаційні центри, які відкрито продавали наркотичні засоби. Тобто у такий центр можна прийти і там у прейскуранті написано що й скільки коштує. Відсутність конкретної та чіткої політики з боку держави щодо реабілітаційних центрів призвела до того, що більшість цих методів не те щоб неефективні, а можна сказати, злочинні. Є такі центри, де людей утримують, де їх знущають, погрожують їм і є навіть летальні випадки. Такої кількості центрів багато і ніхто з ними нічого не може зробити, бо всі там один одному платять, рука руку миє. Громадськість неодноразово протестувала проти такого підходу, і я брав участь у акціях протесту, у багатьох телепередачах та ток-шоу. При тому ми прямо там розповідали наскільки ця держполітика неефективна і не приносить того результату, який показується, принаймні.

До речі, живий приклад реабілітаційного центру з сумним досвідом був у нас у Миколаєві нещодавно, взимку. Центр називався «Нова Життя» і належав до релігійних. Люди просто орендували приміщення; у них не було ніяких умов для нормального проживання. Вони закривали наркоманів, морили їх голодом, знущалися з них, били, ображали. Усе закінчилося тим, що один із хлопців не витримав і розрізав собі горло. А ті, хто були пасторами, вигнали його на вулицю. Викликали його батьків, навіть швидку не викликали; інших наркоманів закрили у підвалі, зібрали свої речі і зникли. Батьки повезли хлопця до швидкої допомоги та звернулися до міліції. Коли міліція відчинила двері, у приміщенні виявили величезну кількість наркоманів у жахливому стані – не вимитих, не поголених, брудних, недоїдаючих, бо їх постійно змушували поститися. І хто з наркоманів після такого звернеться до наркокцентру, як такового? Звісно, ніхто. Інформація про подібні реабілітаційні центри розповсюджується швидко. Таких центрів дуже багато. Щоб відкрити реабілітаційний центр, досить трьох людей, які мають приміщення або можуть його орендувати, зареєструвати громадську організацію або благодійний фонд і все — у тебе вже готовий реабілітаційний центр. Даєш рекламу, до тебе їдуть люди, ти застосовуєш до них насильство, закриваєш їх у підвалі, ніхто не перевіряє тебе і не цікавиться цими людьми й далі.

Хто може й повинен перевіряти центри для наркозалежних?
Технічно організацію може перевіряти юстиція, також прокуратура. Може перевірити у рамках чинного законодавства міліція, пожежники, але по великому рахунку нікому це не потрібно і з ними ніхто не хоче зв'язуватися. Немає визначених важелів.

Що означає упразнення? Як тепер виглядатиме Комітет з боротьби з наркотиками?
Загалом його прибрали — тепер такого комітету немає. На засіданні Громадської ради дійшли висновку, що потрібно навести лад у реабілітації. Замісну терапію ніхто не відміняє; безумовно, частина людей їй показана, наприклад, ті, хто має ВІЛ-інфекцію, туберкульоз — усе це відбувається на тлі наркоманії. Але у більшості випадків замісна терапія — це шлях до повільної смерті. Залишиться, звісно, детоксикація, яку проводять наркологи; ніхто у них це не забирає. Так, дійсно більшості наркоманів, які систематично вживають наркотики, потрібно проводити детоксикацію, щоб вони могли бодай адекватно мислити. Але після детоксикації у держави немає жодних подальших рекомендацій. Усе. Тобто це путь у нікуди. Людина пройшла детоксикацію, її випустили і сказали — ти здоровий. Наступного дня він зірвався знову на наркотики і знову детоксикація.

А як повинно бути? Який наступний крок повинен наступити після детоксикації, щоб наркозалежний міг видужати?
Коли людина пройде детоксикацію, їй повинні запропонувати на вибір певний ряд реабілітаційних центрів, у яких є ліцензійні програми, працівники яких акредитовані. І ці центри має рекомендувати Міністерство охорони здоров'я, тобто підтримувати та відповідати за те, що з цими людьми відбувається. Цілком можливо, що програми там можуть бути абсолютно різними. Такий підхід на даний момент практикується у Польщі, де 89 реабілітаційних центрів, більшість із яких державні. Крім того, якщо наркоман скоїв не тяжке злочин, суд має право, як і в усіх цивілізованих країнах, дати йому вибір: або тюрма, або згода на тривалу реабілітацію. І люди реально мають змогу змінюватися. З одного боку у них Дамоклів меч над головою: якщо людина залишає реабілітацію, її чекає в'язниця. І це хороша мотивація. Зараз ця Громадська рада тільки починає працювати. Нині Асоціація психіатрів України висловила бажання долучитися до цього. Глобальний Фонд по боротьбі з ВІЛ, туберкульозом та малярією готовий підтримати діяльність ради на рівні грантів. За результатами роботи цієї Громадської ради будуть розроблені методики, які мають право застосовуватися в центрах, потім деякі програми будуть описані науково. Програмою нашого центру вже дуже серйозно зацікавилися. Більше того, це одна з тих програм, яка буде описана за нашим зразком. В принципі вже зразок того, що ми робимо, на 97% наш. Не те щоб ми її нав'язували. Вона вже визнана унікальною, дуже дієвою та ефективною. І я вже передав опис нашої програми. Наша програма частково апробована, запатентована. Але в будь-якому разі потрібно проводити дуже серйозну роботу і не одному, і не двом людям, а, наприклад, цілому інституту, щоб якісно розробити та вдосконалити цю програму. Я одразу сказав, що якщо є якісь речі, які потрібно змінювати, ми готові мінятися, допрацьовувати щось, вдосконалювати. Все, окрім метадону, ми готові приймати. Навіть взяти на штат лікаря. Хоча, чесно кажучи, я не розумію, навіщо він потрібен. Є поліклініки, є лікарні, і якщо людина вдома захворіла, її ведуть до лікарні, у травмпункт. Тут та сама система.

Чим буде займатися робоча група, яка входить до складу цього ради?
Вона займатиметься розробкою системи лікування наркозалежності. Тобто поетапною системою: детоксикація, далі опис усіх існуючих програм. Також буде акредитовувати працівників, які працюють у центрах, і самі центри. Напевно буде створена система, можливо на базі якогось інституту, яка буде ліцензувати реабілітаційні центри.

Це все попередньо, у стадії розробок. Найкраще, на мою думку, те, що з нами зацікавилися. Раніше ніхто нікому не був потрібний. Це було зовсім нецікавим, це нікому не стосувалося, це нікому не було потрібно. А я абсолютно впевнений, що ми робили чудові речі, які залишалися неоціненими нікем і лише через сарафанне радіо дізнавалися про нас і до нас приходили. А зазвичай все має бути по-іншому. За роки роботи в цьому напрямку я багато разів розчаровувався, багато разів мене обманювали ті самі чиновники. Тому зараз у мене є надія, що ми в цьому питанні досягнемо певного прогресу й будемо всі разом з іншими реабілітаційними центрами та цією системою приносити в сотні раз більше користі, ніж було раніше. Ми будемо робити поетапні кроки: створити асоціацію реабілітаційних центрів, асоціацію батьків наркозалежних та так далі.

Зараз же можуть виринати противники, наркологи, прихильники замісної терапії. А ось на засіданні Громадської ради демонстрували сфотографовані прайс-листи деяких реабілітаційних центрів: 2 куби буфлеморфіну – 60 гривень, 4 куби буфлеморфіна -120 гривень. Якщо раніше людина ходила до притону, то тепер нібито все добре, вона під наглядом лікаря. А те, що з людиною відбувається і як вона руйнується психічно та морально, тут взагалі обходили. Лікувати наркотики наркотиками не можна, потрібно працювати з людиною. Я можу тільки уявити, скільком людям, дійсно прагнуть щось змінити у своєму житті, зламано цією замісною терапією разом із недобросовісними реабілітаційними центрами. Сподіваюся, що ми вийдемо на реально новий рівень і нас будуть рекомендувати. Що зникне купа тих реабілітаційних центрів, де людей садять у яму, б’ють, знущаються, принижують людей, які дійсно хочуть позбутися наркотичної залежності.