Очаківські фанати мотоцикла «Ява»
Раніше було не так багато моделей мотоциклів порівняно з сьогоднішнім днем, і кожна з них була по-своєму гарною. Але серед усіх мотоциклів був один, який виділявся із натовпу. З самих перших днів, коли ці мотоцикли стали завозити до Радянського Союзу, вони здобули неперевершену славу та популярність. За ними завжди стояли черги, хоча вони коштували дорожче за вітчизняні. Зовнішній вигляд відрізнявся від інших мотоциклів, він був незвичним і водночас красивим, радував око.
Перші «Яви» об'ємом 250 см³ — одноциліндрові (їх ласкаво називали «чекушками» - так само як і четвертьлітрові пляшки горілки). З двигуном на 12 к.с. — більш рання, відрізнялася «низьким» циліндром (частина ребер розташовувалася на алюмінієвому картері), а друга — з високим чавунним циліндром, потужністю 14 к.с. Загальна їх характеристика - спокійні, надзвичайно тяговиті апарати, але повільні й з сильними вібраціями.
Згодом з'явилися дво-цилиндрові Яви об'ємом 350 см³. Одинарна рама, 16-дюймові колеса, двигун з округлими циліндрами і старомодними сигарообразними глушниками. Потужність двигуна становила 18 к.с., що дозволяло розганятися до 125 км/год. А дизайн був настільки відполірований, що здавалося, ніщо більш досконале не може з'явитися на світ — м'який, неагресивний. Двигун — пісня! Якщо помити вітчизняний мотоцикл, не зламавши пальці, складніше, ніж десяток «Жигулів», то «Яву» багато хто мив із задоволенням. Стрибати на важелі кік-старту, заводячи «Яву», означало ганьбу для власника. Це вам не «макака»! Недарма існувала дивна мода: «Яву 350» заводили рукою! Увімкнеш запалення, повернеш важіль у пускове положення і плавно натиснеш…
Згодом явісти азартно займалися, як кажуть сьогодні, тюнінгом своїх мотоциклів — хто чим міг. Ідеї черпали з закордонних мотоциклетних журналів, що зрідка траплялися, пізніше — з фільмів. Усе робилося своїми руками з підручних матеріалів або з того, що вдавалося дістати на «толкучках». Чинили й налаштовували мотоцикли також самі — у провінції не було навіть шиномонтажів.
Ця ідея породила цілу хвилю саморобного тюнінга: багато хто почав піднімати задню частину глушника. Причому не тільки на «Явах», але й на інших мотоциклах. Потім хтось придумав підняти не тільки глушники, але й задню частину сидіння — і це різко підвищило привабливість і без того «крутого» мотоцикла. Апогеєм історії вітчизняного тюнінга стала обрізка та переварка рульового — побачивши у журналі «кліпони» зарубіжних спортбайків, молодь масово почала підрізати боковини руля і переварювати їх під кутом щодо попереднього положення. На мотоцикли ставили рулі з перекладною або з двома, «королівські» високі рулі без перекладин, напівкруглі дуги, виготовлені з водопровідних труб за допомогою трубогиба і гальванізовані через «батька друга» на якому-небудь заводі. Кнопки управління ставили хромовані від «Панонії», ними включалися поворотники та сигнали-бібікалки, яких часто робили два, різних тонів, щоб на кожну кнопку звучав сигнал — за допомогою двох кнопок можна було зіграти «Собачий вальс» або імітувати «сірену». Глушники також знімали або переделывали: зовнішньо їх залишали як заводські, але внутрішні частини обрізали, щоб звук ставав різкішим і гучнішим.
У той час не було обов'язково надягати шолом. Але з ростом кількості мотоциклів, зросла й кількість аварій за їх участю, і тоді водії були зобов'язані їздити у шоломах. Проте на початку шоломів не вистачало, і вони були жалюгідними та залізними. Така «каска» псувала лихий вигляд мотоцикліста на «Яві» — саме тоді й почалося розмежування на тих, хто не визнавав шоломи, заборони на збірання натовпу та правила дорожнього руху, і на законопослухних мотоциклістів. В Очакові шоломи купували звичайні з коротким пластиковим козирком. Їх обрізали й прив’язували довгий із нержавіючої сталі. З часом із Прибалтики надходили більш сучасні пластикові шоломи: їх можна було розмальовувати, прикріплювати козирки та намордники. Місцеві художники за замовлення могли розмалювати шолом на будь-яку тему — виглядало круто. Багато шоломів розписав у нашому місті Сергій Буров. Запчастини бралися в торгівлі, купувалися на ринках, але багато чого робили майстри на СРЗ у Миколаєві. Найкрасивішою в місті вважалася Ява держ. номер 48-18 НИ, власник Маслюченко Олександр (купував у Яровенка, а той — у Миколаєві). Уся була хромована — з червоного залишався лише бак і рама.
Там, де була Ява, там завжди було безудержне веселье та алкоголь — хоча, що казати, багато хто знає це й так. Тусовки з друзями та спілкування зазвичай збиралися ввечері у п’ятницю та вихідні на міських парках та інших громадських місцях. В Очакові перші явісти збиралися на котельній турбази. Після спілкування на місці вони сідали на свої мотоцикли й їздили ганяти містом уночі.
Слід сказати, що до 90-х років ДАІ з явістами особливо не церемонилася: виганяли з тусовочних місць, та влаштовували погоні на дорогах. Але й мотоциклісти тих років дозволяли собі їздити не тільки без документів (мати права категорії «А» вважалося майже моветоном), але й не дотримуючись ніяких правил руху: колоною по зустрічній, по тротуарах тощо. Случалися й аварії.
Мотоцикл «Ява» для молоді 70–80-х років — вершина мрій. Зараз це вже десь у минулому… Але є люди, які любов до цього мотоцикла пронесли через десятиліття! Наче не любов — самі мотоцикли збереглися, і вони, у їхніх майстерних руках, як новенькі.
Сергій Кузнєць
Газета «Очаківський тиждень» №106 від 15.04.2021 р.
