Козацька Січ на Кінбурні (Васильківська Січ)

Ще з шкільних уроків історії ми пам'ятаємо, що остання Запорозька Січ на території сучасної України була зруйнована у 1775 році. Після цього Запорожці створили Задунайську Січ, яка існувала на землях тогочасної Османської імперії (нині — територія Румунії). І, здається, все ... Але виявилося, була ще одна Січ — на Кінбурнському півострові.

Це Васильківська Січ. Історія її заснування така. У 1783 році князь Григорій Потьомкін вирішив зібрати запорожців, які залишилися жити в південно-західній Україні після руйнування Підпільненської Січі. Близько тисячі козаків, які відгукнулися на заклик Потьомкіна і стали основою відновленого ««Війська вірних запорожців»». Їхніми ватажками були представники старої січевої старшини — Сидір Білий та Антон Головатий.

У 1787 році в Васильківському урочищі на Кінбурнському півострові козаки заснували Васильківську Січ. Сидір Білий був обраний кошовим отаманом, а Антон Головатий — військовим суддею. Також обрали 38 куренів атаманів. Крім того, запорожцям повернули стародавні січеві клейноди (військові знаки, регалії або атрибути влади, козацького війська).

У травні 1788 року Васильківська Січ зазнала артилерійського обстрілу з боку турецьких кораблів. Однак, побачивши готову до бою козацьку флотилію, османські війська відступили. А вже 17 червня під час морського бою біля Очакова кошовий Сидір Білий отримав смертельне поранення картеччю. Медична допомога професійних лікарів, яких надав Суворов, не допомогла — 20 червня 1788 року кошовий Васильківської Січі помер. Поховали Сидора Білий у фундаменті церкви на Кінбурні.

Новим кошовим отаманом став Захарій Чепіга, а керувати запорозькою флотилією розпочав Антон Головатий. Осінню 1788 року, під командуванням Чепіги, козаки взяли турецьку фортецю на острові Березань. А в грудні було відбито у османських військ Очаків. У знак цих перемог відповідним указом цариці Катерини II «вірні запорожці» були перейменовані на Чорноморське козацьке військо.

У 1789 році кошовий отаман Захарій Чепіга перевів Січ із Кінбурнського півострова до Слободзії (територія нинішньої Молдови). Так закінчилося існування останньої Запорозької Січі на сучасних українських землях.

Цікавим свідченням існування Васильківської Січі є історичний анекдот, який ще пам'ятають старожили Миколаєва. Нібито князь Григорій Потьомкін у жартівливій формі сказав козакам: «А ви знаєте, ваша світлість, що у нас, на Січі, такі кобзарі є, що як заграють, то навіть у царському Петербурзі всі запляшать?»

Якщо не знати про існування Васильківської Січі, то цей анекдот-переклад може здаватися анахронізмом (бо Миколаїв було засновано у 1789 році, а Підпільненська Січ зруйнована, як уже згадувалося, у 1775 році). Але відомості про Січ на Кінбурні все пояснюють — і гумористичний діалог між Потьомкіним та запорожцями-Чорноморцями Захарієм Чепігою видається цілком достовірним.

Свідченням славного минулого також служить попередня назва села Васильівка, яке розташоване на Кінбурнському півострові поряд із місцем розташування Васильківської Січі. Раніше це село називалося Олександрівкою — на честь імені сина кошового Сидора Біло́го, який успадкував ці землі від батька-кошового.

Населення Кінбурнського півострова також називають Васильківську Січ Раковою Січчю. Дослідники вважають, що це видозмінена назва «Рекова Січ», яка походить від прізвища Рек. Протягом деякого часу Кінбурнської фортеці (де у 1787 розміщувався військовий корпус Суворова, про що згадувалося вище) керував генерал-поручик І. Г. Рек. Козаки, чия Січ розташовувалася поруч, допомагали в захисті фортеці від турецьких військ. Отже, згідно з історичною гіпотезою, саме це друге назва Васильківської Січі. Однак можна припустити, що назва походить від крабів — короткохвостих раків, яких багато на піщаному березі Кінбурнської коси.

За останні два роки на Кінбурнському півострові було проведено кілька археологічних досліджень, які принесли додаткові докази функціонування у кінці 18 століття Васильківської Січі. Це дає певні надії на відродження народної пам’яті про останню Запорозьку Січ на українських землях. Сподіваємося, що усвідомлення Миколаївщини як центру козацьких традицій та козацької державності сприятиме популяризації нашої області на всій території України.

Джерело: Миколаївська правда