Пам'ятник Мюнхаузену у Очакові

Хто не знає барона Мюнхаузена? Багатьом він знайомий за книгою Корнея Чуковського «Пригоди Мюнхгаузена» або за відомим фільмом «той самий Мюнхгаузен» з Янковським у головній ролі. Автором цього літературного героя став Рудольф Распе. Які тільки «правдиві» байки не розповідав веселий барон. І про Місяць, і про вишневе дерево на оленячих рогах та про розрізану навпіл лошаді.

Саме розповідь про дві самостійні половини коня, що походять з Очакова. За словами Бориса Салтовського, заступник міського голови Очакова запропонував увіковічнити барона Мюнхгаузена та половину його коня у вигляді пам'ятника.

Фото пам'ятника

Пам'ятники Мюнхгаузену на передній половині коня у містечку Боденвердер, у Хмельницькому, у смт. Чорноморське (Одеська область)

Сказки сказками, але барон Мюнхгаузен — це реально існувала особа, Карл Фрідріх Ієронім граф фон Мюнхаузен (11 травня 1720 — 22 лютого 1797).

Достовірно відомо, що легендарний брехун і геніальний оповідач був у фортеці Очаків у свиті Антона Ульріха в 1737 році, через деякий час після штурму.

Однак це незначне відхилення у датах не завадило автору (Р. Распе) барвисто описати ці події: «Одного разу, коли ми гнали турків у Очаків, наш авангард потрапив у жорстоку переділку... Я наказав своїм правофланговим і лівофланговим розійтися по обох сторонах колони і підняти як можна більше пилу... Ми розбили ворога наголову і не тільки загнали назад у фортецю, але й попрямували далі, через неї, так що розправу з ним перевершила всі наші найкровожадніші наміри».

Не слід забувати, що молодому барону в той час було всього 18 років. Юнацьке завзяття та максималізм фарбували все, що відбувалося довкола, у неповторні відтінки. А час, що минув від участі в Очаківській воєнній кампанії до розповідей довгими зимовими вечорами у маєтку, дозволив прикрасити їх численними деталями.

«...Я направив свого важко дихаючого коня до колодязя на базарній площі, щоб дати йому попити. Він пив і пив без міри й з такою жадібністю, ніби ніколи не міг вгамувати спрагу. Коли я обернувся, вгадайте, милостиві пани, що я побачив? Уся задня частина мого бідного коня наче зникла; крестець і стегна — все зникло, ніби їх начисто зрізали. Тож вода витікала ззаду по мірі того, як вона поглиналася спереду, без жодної користі для коня і не вгамовувала його спраги...

З'ясувалося, що коли я з гуртом втікаючих ворогів увірвався до фортеці, раптом опустили охоронну решітку і цією решіткою повністю відрізали задню частину мого коня. Спочатку ця задня частина брилася зо всіх сил і завдала величезної шкоди ворожим солдатам, а потім вона швидким галопом дійшла до лугу. З великим радістю я знайшов її тут... Задня половина коня встигла зав'язати близьке знайомство з кобилами, що носилися по лугу, і, піддавшись насолодам зі своїм гаремом, забула всі перенесені неприємності...».

Не побачивши своїми очима штурму Очакова, юний барон тим не менше дуже детально описує хід бою. Мюнхгаузен, ймовірно, чув уривчасті розповіді офіцерів про штурм Очакова. Свідчення учасників облоги були суперечливими та повними емоцій. У голові німецького дворянина, завдяки розвиненому уяві, склалася гармонійна картина події. Він узагальнив розрізнені факти, вправно призначив себе головним дійовим осо́бою, і видав «на-гора» чудовий естетичний продукт, який став надбанням мільйонів європейців. Сухі наукові факти російсько-турецької війни залишилися для вузької групи фахівців, а «мюнхаузенівський» Очаків став миттєво відомий усьому світу.

Реальний барон Мюнххаузен був гарної статури — високий та статний чоловік, але з легкої руки ілюстратора Гюстава Доре увесь світ знає його як стрункого гостроносого чоловічка з лукавими вусами та еспаньолкою бородкою.

...Карл Фридрих Ієронім граф фон Мюнхаузен, не відягаючись університетською освітою, вільно оперував часом.

Сучасники згадують, як він творив свою історичну реальність: «... Зазвичай він починав розповідати після вечері, закурюючи свою величезну пенкову трубку з коротким мундштуком і ставлячи перед собою димлячий келих пунша... Він жестикував усе виразніше, крутил руками над головою свій маленький щегольський перичок, обличчя його все більш оживлялося і червоніло, і він, зазвичай дуже правдивий чоловік, у ці хвилини чудово розігрував свої фантазії...».

«Мюнхаузен розповідає історії». Старовинна поштової листівка.

Барон «занурювався» у неповторну дійсність, а німецькі бюргери, які все життя провели у своєму містечку, отримували від Мюнхаузена знання про клімат Росії та Туреччини, про жорстокі битви й облогу фортець, про звичаї та побут мешканців далеких країн. У середині XVIII століття такі розповіді заміняли людям телевізор, Інтернет і радіо.

Німецький дворянин популяризував знання про світ. У його фантазіях не було богів і героїв, не було святих апостолів і «живої» води. Брехня барона була безкорисною, а супутні фантастичні події витікали завдяки волі та життєлюбству розповідача.(Novosti-N)