Штурм Очакова 1737 р. Трагедія чи статистика?
Про штурм Очакова влітку 1737 року написано досить багато. Докладно описані сам Мініх та інші учасники походу. Ще — похід досить детально висвітлювався у дипломатичній та приватній переписці, звідки в основному й черпаються ці відомості істориками.
Незважаючи на досить обширну бібліографію, з якоїсь невідомої причини цій події майже не надають належної уваги з краєзнавчого погляду. Багато авторів залишили цікаві описання місцевості навколо Очакова, характер укріплень та хід оборони завойованої фортеці.
Невідомий автор XVIII століття, можливо, навіть очевидець, вів детальний «Журнал про події, що відбувалися в Очаківській фортеці під час ворожої облоги та атак у жовтні 1737 року». Цей дуже цікавий документ, датований 8 грудня 1737 року, був адресований у Санкт-Петербург. Невідомо як «Журнал» потрапив до Галицької провінційної канцелярії 19 квітня 1737 року, де й пролежав у невідомості до 1896 року, доки не був виданий разом з іншими, не менш пізнавальними свідченнями минулого.
Завдяки низці сприятливих об'єктивних обставин Мініх зумів оволодіти сильною фортецею, як то кажуть, зразу. Військова удача фельдмаршала стала приводом для численних чуток та пліток. Епохи людей не міняються: і зараз — там, де успіх одного, там заздрість і наклеп інших.
Після молебню з нагоди перемоги армія Мініха знову вийшла в похід, а у фортеці залишено невеликий гарнізон (приблизно 8000 людей) на чолі з комендантом Штоффельном.
Йому поставлено відповідальне та складне завдання — у найкоротші терміни відновити укріплення. У тому, що турки намагатимуться відбити фортецю, сумнівів не виникало. Працювати доводилося в надзвичайно несприятливих умовах через величезну кількість витягнутих із руйнувань трупів. Повітря було насичене запахом гниль, і в фортеці було «без духу».
За три місяці напруженої праці капітальні укріплення цитаделі повністю відновити не вдалося, але зате вдалося збудувати нові польові укріплення. На докладному плані фортеці, зробленому під час проведення робіт, бастіони й ворота отримали нові імена.
Шість бастіонів були названі на ім'я Бірона, Принца Вольфенбітеля, графа Мініха, генералів Ретца, Левендаля та Рум'янцева. Ворота, що виходять до моря, стали називати Морськими. Це приблизно там, де зараз знаходиться погранзастава. Христофоровські (Хрестові) ворота виходили на нинішню Приморську слобідку, у напрямку стадіону. На честь відзначених під час штурму полків названо три ворота. У верхній частині фортеці, на південний захід, — стояли Преображенські (орієнтовно — у напрямку Черемушек). У північній частині — Семенівські (у напрямку КП «Водоканал»).
Ізмайловські ворота розташовувалися в нижній частині фортеці, уздовж Христофорівських, і відкривалися на схід. Пізніше вони отримали назву Водяних. На їхньому місці зараз пролягає дорога, яка веде до Військового порту. Артилерійська батарея, яка стояла на Очаківському мисі, називалася Хассан-паланка.
Як повідомляє очевидец, ворожий авангард «15 числа пополудни часу во 2-м явился,... около Очаковской крепости разъезжал и,... подбегая под редуты, палили, и... с нашей стороны никакого урона того числа не было».
Наступного дня під Очаківом з'явилося турецько-татарське військо чисельністю від 60 до 70 тисяч, під командуванням Бендерського сераскера та трьохбунчужного паші Гендж-Алі та кількох інших пашів, а також нового кримського хана Бенглі-Гірея та білгородського султана.
Рано наступного дня з фортеці була зроблена вихід через Хрестові ворота. Взято чотири знамена і взято двох турків. Вражене зухвалістю оборонців вороже військо всю ніч обстрілювало фортецю з усіх батарей.
18 жовтня о 16-й годині дня противник здійснив генеральний штурм на самий «полісадник» біля Ізмайлівських воріт. «Божою милістю та солдатською хоробрістю... відбитий з великим уроном і взяттям трьох знамен...».
І всі подальші військові успіхи очевидец буде пов'язувати з милістю Бога та хоробрістю війська.
Розвитку наступу із фортеці заважав ворожий резерв, «який стояв на горі». На цій самій горі, що виявилася курганом, противник збудував батарею й «почав кидати бомби... увесь день».
У сучасному розумінні ця гора (курган) знаходилася ліворуч від військового порту. Її залишки чітко збереглися до початку 1970-х років, а остаточно її спланували на початку 90-х під час забудови.
19 числа у фортифікаційному гарнізоні була зроблена вылазка від Преображенських воріт. Відбиті у противника кілька пушок і взято чотири знамена. Загинув під час атаки полковник Смоленського полку Анциферов.
20–21 числа обидві сторони вели активну великовікову ружейно-пушечну перестрілку. Ввечері 21-го ворожа бомба влучила в бастіон біля Хрестових воріт. На наступний день від ворожої бомби у Пермському полку фурман підірвав порохом і «13 людей до смерті побило».
24 числа біля Ізмайлівських воріт противник «сильним штурмом увійшов із кіннотою та піхотою великим числом людей, до каланчі біля Хрестових воріт увірвався та жорстоко штурмував».
Цей напад самі облоговці вважали генеральним. Вони спочатку добилися певних успіхів: вигнали обложених із Хассанпаланки. Але наступна контрнаступна операція з великим числом війська рушила до згаданого місця, турків вибили й були змушені янычари та інші турки ретируватися до своїх шанців. Штурм був відбитий з уроном противника понад 6000 осіб.
До 28 жовтня тривали спроби взяти фортецю з усіх боків. Відволікаючи гарнізон безперервними атаками, ворог тим часом готував підкопи у напрямку Ізмайлівських воріт. Але спостерігачі з фортеці відзначили, де противник копав свої міни.
Правильним було б сказати, що облаговці не рили підкопів, а робили шурфи для відшукування мінного рукава. І вони його знайшли. Але обложені володіли планами мінних галерей фортеці. І були готові до мінної атаки.
26 жовтня до Очакова підплив турецький флот, щоб підтримати артилерією намічений штурм. Проте російська флотилія у союзі з козаками не пропустила підмогу до фортеці, зав'язавши бій і не дозволивши наблизитися до берега. Без підтримки артилерії на вдалі штурми розраховувати не доводилося. «І бачив те сераскер, що не може їх флот з російською флотилією зблизитися, розсердився та скликав до себе капітана флотилії своєї, наказав йому відіслати голову».
Рішучий перелом в облозі настав 28 жовтня.
28 числа «за час до світанку» противник підірвав перший фугас, який «до полісадника не був доведений». 5000 чоловік відділу сипахів (сіпаки) кинулися в атаку. Удалось прорватися через польові укріплення не більш ніж 300 чоловік дійшли до Ізмайлівських воріт.
Удачний підрив контрмінних фугасів зупинив противника, вирішивши хід облоги.
«А під час ворожого нападу, який був досить несподіваним, - пише очевидец, - з нашого боку дві міни досить діяли, через що велика кількість ворога зникла, а ті, що відставали, охопив великий страх і увійшли, так що, хоча як видно було, їхні командири з боєм примушували їх іти вперед, але вони вже були неслухняні й відступу не повернулися й, покинувши не мало знамень та бунчугів і свою амуніцію, драбини, шанцеві інструменти тощо — пішли».
Противник загинув під час приступів понад 20000 осіб: «серед яких багато знатних офіцерів та начальників, а особливо яничарський Ага було вбитий, але із пашей ніхто не вбитий, а ті, що живі залишилися — більшість із них переранена; і з цієї причини вони були охоплені страхом та великою слабістю».
Так, коротко, виглядала оборона Очакова за записами обер-коменданта Штоффельна.
У його записах немає деяких подробиць мінної війни, яка діє на турків деморалізуюче.
Інше джерело (склав російський конфідент за турецькими джерелами) довело до нас подробиці подій, що сталися 28 жовтня.
До зазначеної дати турки проникли не в один, а в три мінних рукава і вийшли під стіни фортеці, очікуючи виходу гарнізону, щоб підірвати заряди. Вони розраховували нанести удар по живій силі та зробити пролом у стіні.
Однак російське військо всі три підкопи знайшло і з двох порох вибрали, а третій накріпко завалили, аби той порох на турецьку сторону вибухнув їм на шкоду, і в близькості одного турецького підкопа були два російські підкопи, які так діяли, що коли турки підпалили свій підкоп, то і російські зайнялися.
Підрив турками мінних зарядов викликав детонацію «вище згаданих двох російських підкопів». Внаслідок колосального вибуху в розташуванні противника більш як десять тисяч (!) турків «зійшло у вогні».
У це неможливо повірити, але факт. (Цей страшний «рекорд» повторено у Першій світовій війні під час Мессинської операції: 7 червня 1917 року в результаті вибуху міни загинули та зникли безвісти близько десяти тисяч німецьких солдатів та офіцерів).
Вибух підземного заряду — це жахливе видовисько. Земля з гуркотом, за яким слідує стовп вогню й диму, підіймається вгору, зносить усе на своєму шляху, а потім під дією зворотного тяжіння все всмоктується всередину. Розпушений вибухом ґрунт стає пухким, по ньому пересуватися неможливо ні пішки, ні конем.
Тепер можна з повною підставою стверджувати, що під Очаковом, у районі сучасного порту з'явилося найбільш масове поховання — безіменна братська могила десяти тисяч ворожих солдатів. Але на цьому невдачі турків не закінчилися.
З боку фортифікаційного гарнізону було використано «воїнський обманний спосіб». Після вибуху з фортеці виступили солдати гарнізону, імітуючи втечу у напрямку лиману. Турки, скориставшись відкритими воротами, кинулися за ними. До міста увійшло 800 людей з трьома знаменами. Ворота за ними одразу ж замкнулися, і «турки з знамёнами в городе остались, а солдаты, которые бегали... поворотясь назад, учинили над находящимися за городом турок нападение, где оные не малое число турок побили, а прочих прогнали».
Турецко-татарське військо за тиждень облоги зменшилося на третину, «многие янычарские офицеры убиты, як и сам янычар ага також убит, но из пашей ни один не убит, а которые живы остались, то большая часть из них переранена; и чрез сей случай великий оных страх и ужас обнял и велику слабость пришли».
У таборі осадників началася паніка. Вона посилилась після того, як на наступний день турки отримали письмо от султана Нурадина, який залишений при усті Буга для обережності. Нурадин повідомляв, що помітив деякі судна, що слідують з Росії до Очакова. Насправді ніяких підкріплень до Очакова не надходило, і йти не могло за відсутністю їх. У страху очі великі.
У ніч на 29 жовтня облога фортеці була знята. Турки «від Очакова пішли з великою поспішністю». Було залишено майже всю артилерію та амуніцію.
За час оборони фортеці з гарнізону загинуло 301 особа, з них штаб- та обер-офіцерів — 16. Поранення отримали 718 осіб (з них — 44 офіцера).
Оборона фортеці Очаків в жовтні 1737 року увійшла до багатьох посібників з мінного мистецтва як приклад майстерного та сміливого використання мінної зброї. І водночас — як факт самого масового вбивства, скоєного за найменший проміжок часу.
Іноді виникають суперечки: чим саме вважати масову смерть під стінами фортеці — умисним вбивством чи бойовими втратами? Це трагедія чи ратний подвиг? Пам'ять про захисників фортеці, як і про тих, хто хотів нею заволодіти, збереглася у вигляді історичної статистики.
А на питання відповідь не знайдеться, поки ллється кров.
Вадим Шпільовий,
член Національного Союзу Журналістів України
Газета «Чорноморська зірка» №67-68 від 25.08.2017 р.
