Його доля в біографії краю
22 вересня святкує 85-річний ювілей Сечкін Володимир Єгорович. Спілкуючись із цією цікавoю людиною, розумієш, що вік — це внутрішній стан і сутність особи, а не кількість прожитих років. Важливо в будь-якому віці не втрачати інтерес до життя, людей, подій, прагнути дізнаватися все нове й нове, робити відкриття й рухатися вперед. Самим таким виявився Володимир Єгорович. Спілкуючись із ним, розумієш, яке прекрасне життя!
Народився В.Є. Сечкін у далекому 1935 році в селі Чорноморка в багатодітній сім'ї. Закінчив там 7 класів сільської школи й уже в 13 років розпочав свій самостійний трудовий шлях.
Не боявся жодної важкої фізичної праці. На кирпичному заводі доводилося вночі прямо ногами місити глину, заливати її в форми, потім сушити й обпалювати, на тачках возити її нагору. У цьому ж 1948 році пішов навчатися на столяра-плотника в «Ремстройконтору», начальником якої був Сивушенко Філіп Моісейович — робили вікна, двері, столи, стільці, парти, перекриття для даху під керівництвом бригадира Льва Шевченка, у парі зі столярем Федором Погореловим. До роботи ходив пішки з Чорноморки туди й назад. А влітку ще й підробляв у Чорноморському клубі мотористом-електромонтером під час показу кіно (кіномеханік — Петро Даскал, касир — Валентина Даскал).
У 1949 році майстерню перенесли на територію рибзаводу. Організація стала називатися «Южрибстрой». Будували гараж, центральний склад та інші об'єкти.
У 1950 році перевівся до Одеської організації «Спецмонтажюжстрой». Кількість об'єктів збільшилася — котельня, електростанція, консервний цех.
Трудно зараз повірити, що вручну копали фундамент під готель, де зараз розташована музична школа.
А в 1964 році зводили 100-тонний холодильник на о. Березань з ракушняку, 4 камери 15 м на 30 м з термоізоляцією всередині стін. Гарячою смолою клейли торф’яні листи, по краю кріпили рейками, зверху накладали металеву сітку–рабицю, штукатурили, щоб не заводилися щури. Ось така нехитра технологія.
У вересні 1954 року Володимира призвали до армії. До місця служби добиралися у товарних вагонах до Свердловська, спали на ліжках, загорнувшись у солому. І тільки в Челябінську перевели в пасажирський вагон. На місце доставили автомашиною до секретної частини, де служив у охороні, а також займався у казармі господарськими роботами з ремонту меблів, вікон тощо. Три роки пролетіли непомітно. У 1957 році працював на будівництві зимового клубу, після завершення демобілізувався, повернувшись у рідний Очаків. Одразу влаштувався у «Чорноморгідбуд» столяром. Під керівництвом досвідчених слюсарів братів Володимира та Олександра Кравченків, разом із електросварщиком Олександром Шевченком будували складські приміщення, укріплювали берег, забивали палі на території рибзаводу, щоб не підмивало холодильник. Також будували Парутинську школу, а в с. Цирокамиші (між Парутино та Солончак) виконували будівельні роботи в корівнику. Словом, робіт було — непочатий край.
У 1960 році за напрямом райкому комсомолу вступив до міліції, де служив 37 років — спочатку дільничним міліціонером, а згодом на катері мотористом до виходу на пенсію.
Володимир Єгорович згадує, як будувався обеліск – обеліск П.П.Шмідту на о. Березань студентами Одеського інженерно-будівельного та Миколаївського кораблебудівного інститутів. Розповідає, як зі сторони Чорноморського маяка пришвартовувалася плоскодонна баржа з арматурою та цементом, а згодом вантажним мотоциклом та на власних плечах доставляли арматуру, цемент, дошки, рейки, цвяхи. Відкриття, на якому присутньо 300 людей — передовики виробництва та сільського господарства, військовослужбовці, яких доставляли катерами та баркасами з Очакова, Рибаковки, Кінбурна відбулося 11 серпня 1968 року. Навіть влаштували справжній одноденний буфет! Усе знімало Миколаївське телебачення. Це було незабутнє масштабне дійство.
Начальник міліції Прокопій Тихонович Багнюк та 6 міліціонерів були доставлені спеціальним рейсом для охорони порядку. Непорушень не було, крім одного підпившого плавця, якого довелося рятувати. Кам'янисте дно пошкодило лопасть гвинта, і назад поверталися дуже обережно на тихому ходу.
Після виходу на пенсію у 1997 році Володимир Єгорович не сидів, склавши руки — займався ремонтними роботами на катерах у військовому порту, далі дбав про дітей та онуків, а їх у нього достатньо — 3 дитини, 4 онуки та 3 правнуки.
Багато історій розповів мені Володимир Єгорович, але головне в них — образ робітника, який з дитинства звик до важкої фізичної праці, долав будь-які перешкоди та гордо ніс свій тягар. Дуже просив назвати усіх людей, з якими працював, щоб зберегти пам'ять про них. Багато з них уже немає живих. А в очах, до сих пір юних, світиться не згасаючий вогник і інтерес до всього навколишнього. І ні граму негативу! А тільки відчуття подяки Всевишньому за дану йому долю.
З ювілеєм вас, дорогий Володимир Єгорович! І нехай ваша життєва енергія б'є ключем і ніколи не згасає любов до людей і до життя! Багато-багато років вам!
Світлана Робулець
Газета «Чорноморська зірка» №39 від 18 вересня 2020 р.
