Володимир Левін. Футболіст з Очакова (Інтерв'ю)
Football.ua поспілкувався з вихованцем українського футболу, який уже дев'ять років виступає у чемпіонаті Азербайджану, а також за місцеву національну збірну.
Володимир Левін – один із багатьох вихованців українського футболу, які грали за збірні інших країн.
На батьківщині його ім'я відоме більше в контексті азербайджанного футболу – в Україні він встиг трохи пограти за Чорноморець-2 у другій лізі, а також у юнацькій збірній вирушив за кордон.
Саме в Азербайджані Левін пережив свої головні триумфи в футболі – завоював дві золоті, одну срібну та чотири бронзові медалі місцевого чемпіонату, виграв Кубок Співдружності, а також зіграв на міжнародному рівні – і в складі клубів, і в складі національної збірної цієї країни.
За цей час 30-річний захисник багато з ким перетинався й багато де грав. У чемпіонаті Азербайджану встиг зіграти близько двох з половиною сотень матчів, у єврокубках – 12, а за збірну цієї країни – 28. Про роботу з чемпіоном світу та Європи, а також з майбутнім президентом ФФУ, виступах з Белькевичем, Ізмайловим та двоюрідним братом Милевського — Володимир розповів Football.ua.
"В Інтер потрапив, коли там головним тренером був Коньков. Перед ним всі працівники стояли по стойке «Смирно»!"
– Володимире, ви вже десять років виступаєте в Азербайджані, виступаєте за місцеву збірну. Можна сказати, ви пустили коріння в цій країні?
– Так, я вже давно виступаю в Азербайджані. Наразі відчуваю себе тут комфортно, але коріння мої все-таки знаходяться в Україні. Зараз проживаю в Габалі, а сім'я періодично навідує мене. Хотілося б частіше бачитися, але через те, що у нас маленька дитина, часто бачитися не виходить.
– Чи трохи знаєте азербайджанську мову?
– Що стосується мови, то знаю найелементарніші речі. Вчити мову не потрібно було; в Азербайджані без проблем можна обійтися російською. Хоча мова доволі не складна.
– Давайте згадаємо, як усе починалось, і тут хотілося б, щоб саме ви внесли ясність – для істориків футболу. Знаю, що ви – вихованець українського футболу, але місцем народження називають то Архангельськ, то Одесу, то навіть Баку. Які дані точні? Де почали грати?
– Одеситом мене важко називати, адже я народився в Архангельську, після чого в 1996 році з родиною ми переїхали в маленьке містечко Очаків, що в Миколаївській області. Там я й почав займатися футболом у місцевому клубі Артанія, яким керував Олег Вікторович Журавко, а головним тренером був його брат — Валерій Вікторович Журавко. Цим людям я багато чим завдячую!
– А як ви потрапили до одеського Чорноморця? Хто помітив, порадив?
– У Чорноморця потрапив, можна сказати, волею випадку – мама познайомилася, знову ж таки випадково, з однією жінкою, яка виявилася дружиною адміністратора дубля одеситів. Від неї ми дізналися, що будуть перегляди. У перегляді брало участь, напевно, близько 20 новачків. Хтось пішов, хтось залишився. А мене взяли до Чорноморець-2.
– Якими емоціями згадуєте виступи за Чорноморець-2? Чи був шанс потрапити до першої команди? Слідкуєте зараз за виступами одеського клубу?
– Якими емоціями згадуючи виступи за Чорноморець-2? Чи був шанс потрапити до першої команди? Слідкуєте зараз за виступами одеського клубу.
– Про Чорноморець-2 — тільки позитивні спогади та емоції! У нас була дуже дружна команда, з багатьма хлопцями я досі міцно дружу. У першу команду в той період потрапити було непросто, бо Чорноморець за часів Семена Альтмана мав дуже хороших футболістів. Таке траплялося, коли збірники роз'їжджалися по збірним, то пару-трійку людей підтягували до першої команди, але на цьому все й обмежилося. За Чорноморцем слідку, дуже радий їхнім минулорічним успіхам!
– Як в вашій долі з'явився Азербайджан? Хто запропонував вам поїхати у цю країну, як спочатку поставились до такого варіанту і чи думали, що надовго залишитесь у здешньому чемпіонаті?
– Після закінчення мого контракту з Чорноморцем мені зателефонував вище згаданий Олег Вікторович Журавко (людина, в клубі якого – Артанія – я й починав займатися футболом). Він розповів, що український тренер Анатолій Дмитрович Коньков прийняв бакинський Інтер, а допомагати йому буде його брат – Валерій Вікторович Журавко. Тому Журавко запропонував мені поїхати в Азербайджан, і я, не довго роздумуючи, зібрав речі й відправився в Баку. Було цікаво – клуб вищого дивізіону, нова країна. Але я й не очікував тоді, що поїду сюди надовго.
– Вашим головним тренером в Інтері був нинішній президент ФФУ Анатолій Коньков. Яким він запам'ятався вам в роботі та в житті?
– Строгим і вимогливим. Коли Анатолій Дмитрович з'являвся на базі, то всі працівники стояли по стойці «Смирно»! Йому не потрібно було навіть підвищувати голос, щоб підняти рівень дисципліни.
«Грав з багатьма земляками, а також з Белькевичем і кузеном Милевського»
– Загалом, що за клуб – Інтер? Хто його спонсори, власники? Як так сталося, що при Нефтчі йому вдалося вибитися в лідери чемпіонату місцевої країни?
– Інтер утворився у 2004 році на базі університетської команди. Опіку над клубом взяв міжнародний банк Азербайджану, який до сьогодні виконує обов'язки спонсора. До речі, з 2004 року не тільки Інтеру вдалося нав'язати боротьбу в чемпіонаті Нефтчі. В Азербайджані також з'явилися 4–5 конкурентоспроможних клубів.
– Спочатку в Інтері було багато українців. З ким із земляків доводилося пограти в Азербайджані?
– Загалом, спочатку в Інтері земляків було небагато — лише Сергій Черняк та Андрій Давиденко, а також білоруси брати Маковські, відомі за виступами в нашому чемпіонаті. Але через півроку українців стало набагато більше.
До складу приєдналися Євген Котов, Олександр Кирюхін, Сергій Онопко, Андрій Михайлов, білоруси Віталій Варивончик та двоюрідний брат Артема Милевського – Андрій. До речі, усе, що приписували Артему — Андрію не властиво. Я з Артемом особисто не знайомий, але можу сказати про Андрія, що він не курить, не п'є, сім'янин, спортсмен, і, загалом, «показник»!
– А після того, як Анатолій Дмитрович Коньков пішов з Інтеру, до нас приєднався Валентин Белькевич, царство йому небесне.
– Вам пощастило побратися з Валентином Белькевичем. Яким він був у грі та в житті? Чому він ненадовго затримався в Інтері та в Азербайджані?
– Про футбольну сторону Валіка мовчу – все прекрасно знають, пам'ятають і пам'ятатимуть, що він творив на футбольному полі, виступаючи за Динамо (Київ) і збірну Білорусі. А в житті він був позитивною людиною, яка любила давати всім поради, як у футболі, так і поза ним. Наприклад, у більярді – йому дуже подобалося грати в цю гру. Ми всі розуміли, і він теж, що в Баку Белькевич надовго не залишиться. Після повернення до Києва він почав тренувати молодь, і я думаю, це й була головна причина його уходу з Інтера.
– Зараз гравців, які переходять із чемпіонату України в азербайджанський, стало значно менше. Це ми подорожчали, чи там знайшли кращі ринки?
– Зараз українців трохи, думаю, через те, що тренерів із України у чемпіонаті немає. Останнім, здається, був Роман Покора, у його Сімург теж було багато хлопців з України.
– У якийсь момент чемпіонат Азербайджану став багатшим і почав запрошувати відомих футболістів, і не тільки з ближнього зарубіжжя. Проти якого найдорожчого футболіста вам доводилося грати – Мпенза, Бартон, Ідахор, хто ще?
– Серед відомих футболістів, які відвідували чемпіонат Азербайджану, назвав би ще Белькевича та Ізмайлова. Але проти Валентина та Марата мені доводилося грати лише на тренуваннях, адже ми грали з ними разом в Інтері та Габалі. А проти кого доводилося грати, то тут на пам'ять приходять футболісти, з якими стикалися за збірну. Таких було багато – мені пощастило пограти за Азербайджан проти таких збірних, як Німеччина, Іспанія, Португалія, Чехія, Туреччина та багато інших.
– До бакинського Інтеру, до речі, часто переходили гравці з українського чемпіонату – окрім українців і вже згаданого Белькевича, це Деспотовскі, Ідахор, Загораз, Кандаелаки, Мжаванадзе. Це означає, що й в Азербайджані, і в цьому клубі стежать за нашим чемпіонатом? Є зв'язки з ним?
– Так, багато було футболістів, які перебралися в Азербайджан з України, і цей список ще не повний. Я не скажу, що до українського чемпіонату найбільший інтерес серед селекціонерів клубів, але є багато агентів, які пропонують футболістів до здешніх команд, а був випадок, коли й головний тренер сам особисто літав в Україну, щоб у справі поглянути на потенційних новачків. Так, знаю, робив Кахабер Цхададзе, який працював із бакинським Стандартом та Інтером.
"Ізмайлов вислуховував критику зі сторони Паляча, як і всі інші"
– В Азербайджані у вашому активі – ціла розсип медалей різного достоїнства. Яка з них для вас найпам'ятніша, найдорожча?
– З Інтером ми виграли два золота, одну срібну та чотири бронзи, також у мене є бронза, зароблена вже з Габалою в останньому сезоні. Разом з Інтером виграли Кубок Співдружності – останній, який проводився серед клубів. Не повезло тільки з кубком: п’ять фіналів і все, на жаль, повз! Безумовно, найпам'ятнішими для мене є чемпіонські медалі. Виграти їх було дуже непросто, бо в кожному сезоні в чемпіонаті Азербайджану за потрапляння в трійку борються 5–6 рівних команд.
– Чому врешті-решт після дев'яти років в Інтері вирішили попрощатися з цим клубом?
– Я змінив клуб, насамперед через штучне покриття (на якому грала моя попередня команда). У мене проблеми з коліном, переніс три операції. Останній сезон за Інтером грав на уколах. Щоденні тренування на синтетиці лише погіршували би ситуацію.
– Наскільки відомо, ви залишаєтеся рекордсменом бакинського Інтера за кількістю зіграних матчів?
–У мене багато матчів за Інтер, але не знаю точно, скільки саме (за даними азербайджанських статистиків – 204 матчі та 11 голів у 2004–2013 роках, що є рекордним показником для бакинського клубу, – прим. Football.ua).
– Говорять, що в чемпіонаті Азербайджану дуже специфічні керівники – можуть обіцяти золото, можуть побити. Які історії з цього згадуються?
– Кажуть, у чемпіонаті Азербайджану дуже специфічні керівники – можуть обіцяти золото, а можуть побити. Таке було колись, але останнім часом точно ні. Колись давно ходили чутки, але я своїми очима не бачив.
– Пропоную поговорити про Габалу. У нас цей клуб, звичайно, відомий, перш за все, тим, що сюди перейшов після київського Динамо Семін. Його прихід став для країни сенсацією?
– Прихід Семіна я б не назвав сенсацією, адже ще до нього в Азербайджані працювало багато фахівців, які широко відомі футбольній громадськості. Але те, що його прихід до Габали підняв в Азербайджані хвилю позитивних емоцій, це точно. До сьогодні тут згадують Паляча добрим словом.
– Робота з Юрієм Павловичем була цікава?
– Звичайно. Минулого сезону пройшов на одному диханні. Він не тиснув на футболістів, не психологічно їх завантажував, і в фізиці він теж не прихильник великих навантажень — усе в міру.
– Про Динамо він жодних цікавих історій не розповідав?
– Про Динамо він особливо не говорив, якось відразу переключився на роботу на новому місці.
– Азербайджанська преса описувала, що Семін ставився особливо до Ізмайлова — як до "підвищеної зірки". Таке було чи це перебільшення?
– Це неправда! Що стосувалося тренувань, ігор чи теоретичних занять — Марат у випадку неправих дій вислуховував критику з боку Паляча, як і всі інші. До того ж, Марат не хотів бути зіркою — він досить самокритичний. Позаш футбольного поля було видно, що вони в добрих стосунках.
– Нині команду Габалу очолює Дорінел Мунтяну. Які особливості румуна як спеціаліста? Що він привніс у гру команди?
– Кардинально Мунтяану нічого не змінив, але є кілька нововведень. Він молодий, амбіційний тренер, який дуже не любить програвати. Він досягав хороших результатів у попередніх клубах і, сподіваюся, в Азербайджані у нього теж все вийде!
– Як ставляться до вас вболівальники Габали, преси? Швидко стали своїм на новому місці?
– Взаємини з уболівальниками хороші, привітні. Так було в Інтері, так і є в Габалі. І з пресою ніколи не було негативних ситуацій.
– Які завдання перед Габалою? Чи був шанс пройти в наступний етап єврокубків, чого не вистачило в матчі з скромними боснійцами?
– Наша задача — як мінімум потрапити в єврокубки, а за можливості покращити минулорічні результати (Габала в минулому сезоні фінішувала третєю). Увы, дебют у єврокубках вийшов невдалим. Після завершення минулого сезону нашій команді чекав великий перебір — пішов головний тренер і 50 відсотків футболістів. А нинішній тренер прийшов у команду за тиждень до першого матчу, нові футболісти з'явилися вже після єврокубкових ігор. В загальному, нам не вистачило ні часу на підготовку, ні футболістів, з якими можна було б пройти команду з Боснії.
– О сборной Азербайджана. Коли дізналися про можливість грати за Азербайджан на міжнародному рівні, довго сумнівались? Хто ще, крім вас, був натуралізований?
– Коли я був натуралізований, у чемпіонаті діяв жорсткий ліміт, і лише три іноземці могли виходити у стартовому складі. А в Інтері було людей десять. Керуівництво дало зрозуміти, що потрібно це зробити. Крім мене, з українців натуралізували Сашу Чортоганова, а через кілька років — молодого воротаря Андрія Поповича.
– Що ви зрозуміли для себе у роботі з Берті Фогтсом – людиною, яка вигравала чемпіонати світу та Європи? Німець, який очолював національну збірну Азербайджану аж до минулого тижня, у житті такий же педантичний, як і повинен представник його народу?
– Фогтс – педант! Бувало, він звертав увагу на такі речі, на які інший тренер не глянув би. Ця людина — спортсмен із великої літери, він щодня бігає кроси та займається у тренажерному залі. У його віці не кожен цим займається! У нього добре виходить налаштовувати футболістів на матч, він завжди підбирає такі слова, після яких не просто будеш байдужим. Якось перед грою з Уельсом на установці він сказав: «У нас, німців, є одна приказка: коли ми граємо з британцями, то має бути або перемога, або кров на бутсах!» На зборах після тренувального циклу він робив вихідний, який ми проводили всією командою разом, активно. Де ми тільки не були! І альпи завойовували, і рафтинг займалися, і на сафарі їздили, і в Діснейленд, і на прогулянки на човнах. Залишилося тільки з парашютом злетіти! :-) У цій роботі в збірній точно відрізняється від клубів!
– Який ваш найпам'ятніший матч на міжнародному рівні – у єврокубках та за збірну?
– Найпам'ятнішим матчем залишиться зустріч у складі Інтера з польським Лехем у кваліфікації Ліги чемпіонів. Програвши вдома 0:1, на виїзді ми виграли 1:0, і дійшло до одинадцятиметрових. Кожна команда пробила по 10 «точок», і на одинадцятому ударі наш воротар, Георгій Ломая, не зміг переграти польського воротаря, хоча раніше двічі рятував нашу команду. Трохи пізніше цей Лех пройшов дніпропетровський Дніпро і дуже успішно виступив у тому сезоні в єврокубках.
– За збірну було багато матчів проти найсильніших національних команд світу, але результати цих матчів не зігрівають душу :-(. Найбільше запам'ятався матч із Росією минулого року на Лужниках, коли ми програли 1:0 і пропустили на 84-й, здається, хвилині з дуже сумнівного пенальті. Було дуже прикро!
– Чи вдалось зібрати колекцію футболок суперників? Які експонати найбільш пам'ятні?
– Ніколи не ганявся за футболками. Є кілька примірників, а найбільшого подарував своєму другові — з прізвищем Езіл.
– Чи бувало ви в Одесі? Земляки не підколюють, що ви, буцімто, іноземець?
– В Одесу за можливості періодично навідаюся, востаннє був місяць тому. Друзі називають мене навіть не іноземцем, а азербайджанцем! :-)
– Розкажіть наприкінці щось веселе з азербайджанського футбольного життя. Болельщики, судді, боси, футболісти – все цікаво :)
– Був один суддя. Він сильно симпатизував одній команді, а інших заганяв у ворота. І якось на одному заході у нього запитали футболісти: мовляв, чому так? «Ти нас просто вбиваєш, не смій, дай грати в футбол» і т. д., т. п. На що він відповів коротко й чітко: «Я допомагаю багатим, а бідним Бог допоможе!» Як бути ще — є, звісно, багато різних історій, але про це — не в пресі, перепрошую :-)
Артур Валерко, Football.ua
