Через 40 років. Очаківська бувальщина
Це було літом 1925 р. Група юнаків і дівчат закінчила Очаківську трудову семирічну школу. У молоді була велика тяга до знань. Багато з них навчаються й надалі. А потім? Потім роки п'ятирічок, Другої світової війни, нарешті двадцяти повоєнних років.
Однокласники жодного разу не зустрічалися протягом 40 років. У Очакові повернувся жити, і то не надовго, тільки Симон Фадеєвич Єсипенко — колишній випускник місцевої школи. І ось він отримує несподіваний лист від шкільного друга Миколи Морозова, викладача одеського інституту, у якому, до речі, говорилося: «Сорок років тому ми залишили своє рідне чорноморське містечко і розлетілися по різних краях. За ці роки ми приросли до нових місць, але не можна забути своє дитинство та юність, і хочеться знову побувати в Очакові, зустрітися з друзями тих далеких років. Згоден ти?!»
Як же не згодитися! 15 серпня 1965 р. у Очакові з'їхалися інженери-конструктори Анатолій та Віра Мертенгрени, Леонід Акмечет, лікар Таїсія Клюєва, Дмитро Швець, який служить у цивільній авіації, Олексій Дятлов — викладач одного з інститутів. Вони прибули з Одеси, Кишинева, Чебоксар та з інших місць. У багатьох з них помітна сивина. Не зміг приїхати з Москви Алім Колпакчі. Але друзів по школі не забув. У надісланій телеграммі він пише: «З усієї душі вітаю всіх із ювілеєм закінчення Очаківської школи. Як хотілося б разом із вами відвідати рідні місця, поклонитися пам'ятнику Суворову та узбережним кручам, згадати наше дитинство. Залишаюсь назавжди другом»
Там тепер розміщено дитячий будинок. Так через сорок років зустрілися колишні школярі. Приємна зустріч. Незабутні враження залишилися у кожного з її учасників.
О. Райков ЧЗ №62 від 21.08.65 р.
Газета «Очаківський тиждень» №85 від 28 грудня 2018 р.
