Микола Васильович Ципурдей — потомствений очаківський моряк

«Мені часто сниться море ...»

«Любий Очаків, наше рибальське місто…», - співається у «Очаківському вальсі» Н. Касьянова. Так, здавалося, так буде завжди — не переведуться в нашому місті рибалки й моряки. Що слава очаківських трудівників Чорного та Азовського морів не зітреться й через роки. Але, на жаль… Від знаменитого рибокомбінату та рибколгоспу «Чорноморець» майже не залишилось сліду.

На вулицях Очакова не зустрінеш чоловіків у морській формі. Зараз розумієш, що саме це надавало особливий шарм і флотський блиск нашому райцентру, роблячи його непохожим на інші.

Живе тільки пам’ять у сім’ях тих, чий дім багато років був пов’язаний із сейнерами (СЧСи), промислово-транспортними суднами (ПТСи), транспортно-холодильними судами (ТХСи).

У рибколгоспі «Чорноморець» налічувалося 21 судно, на яких у різний час працювало 30 капітанів.

Як говорить С.Ф. Корчак, у свій час пропрацювавши в рибколгоспі капітаном флоту: «Потрібно вміти ловити рибу. Не кожен капітан це зробить. З торгового флоту капітани не хотіли, боялися йти на риболовецькі судна. Тут потрібно було працювати день і ніч».

Микола Васильович Ципурдей, капітан «Екватора» — один із них. За життя не люблячий хвалитися, попросила його пригадати роки, пов’язані з морем, з роботою на рибному промислі. Його морська біографія розпочалася дуже рано.

«Народився я в Очакові у 1936 році. Дід і батько були рибалками. І я став. Мені це подобалося. Якось на літніх канікулах пішов попрацювати на рибзавод у бондарку. Зробили дерев’яну тару для риби. Спостерігав за роботою моряків на судах. Хотілося й самому в море. Через два роки, у 16 років, пішов-таки в море на «Дунайце» матросом. «Дунайець» — це колишній мінний тральник із дерев’яним корпусом. Після війни став цивільним транспортним судном, яке возило вантажі в рибколгосп, тойчасний МРС.

«Когда мне исполнилось 18 лет, меня направили на учебу в Одессу, в школу усовершенствования командного плавсостава морского флота на судоводителя. Со мной тоже училось несколько парней из Очакова (кстати сказать, учебу Николай Цыпурдей закончил на «отлично». Навигация, лоція, морская практика, устройство корабля, метеорология и океанография, промысловое рыболовство – по всем этим предметам в дипломе самые высокие оценки)».

Диплом цієї школи давав можливість бути капітаном на судах до 200 реєстрових тонн, тобто не тільки на риболовецьких. Але після випуску Микола мав відпрацювати 3 роки в Очаківському МРС. У 1955 році він вийшов за кваліфікацією старшого помічника капітана на «Дністровці». А в 1961 році став уже капітаном СЧС-130 рибколгоспу «Чорноморець».

«Позже, стали ставить силові блоки, через які виймали з води кошельок, - розповідає Микола Васильович. — Потім їх і до тралу застосовували. Це полегшило труд, звільнило людей. А кошельок, як знаряддя лову, придумав Сергій Васильович Семенко — досвідчений капітан-рибаловець був, це його заслуга. Я багато чого у нього навчився, коли працював із ним старпомом на СЧС-69».

Об этом опыте очаковских рыбаков писали ЗМІ Азово-Черноморського басейну. А капітан «Екватора» за успішний промисел риби був номінований на державну нагороду. Але… так і не дочекался.

З теплом Микола Васильович згадує людей, з якими працював: механіка В.М. Кочергіна, Ф.І. Синкевича, радіооператора В.П. Шаповалова, майстра лову В.А. Задорожного, матроса А.В. Синкевича та інших.

Кажуть, до Ципурдея на судно часто приходили ті, кого ніде не брали. А у нього вони працювали відмінно. Капітан знав підхід до людей. Він із повагою говорив про СЧС-и (середній черноморський сейнер) — 75 реєстрових тонн, довжина — 27 м, ширина — 6 м. Але будь-які шторми витримував.

Розпитую про штормові моменти. А скільки їх було! На Кавказькому шляху потрапили в лютий шторм під переходом Батумі—Поті. На борту — близько 35 тонн хамси. Дув сильний східний вітер. Хвилі — висотою з трьохповерховий будинок. Люди плакали й молилися…

А якось вийшли з Севастополя, дійшли до мису Тарханкут. Шторм піднявся такий, що йти неможливо, обледеніння. Ніч. Приладів немає. Надія тільки на ехолот, та й то, якщо він не зламається. Капітан на спартдеку стоїть.

«Шукаєш відкриту бухту. Заходиш. Стоїш, чекаєш шторм кілька днів, а то й тиждень. Треба оббивати лід на щоглах, на вантах, люди не знають відпочинку, продукти закінчуються… Допомагало знання лоції, - говорить Микола Васильович. — Зараз запитай мене: знаю, де який камінь, мель від Очакова до Батумі. Якщо я вийшов на палубу на місток — я в своїй стихії. Знаю, як думати, як вести себе, що робити. Попередньо думаю, з урахуванням метеопрогнозу, куди йти, яким курсом, де сховатися, яке напрямок вітру. Тоді вже відповідне рішення приймаю. А на суші… (усміхається) я губився»

Сім’я Ципурдей живе неподалік від моря, у затишному, доглянутому будинку. Але, на жаль, кілька останніх років Микола Васильович не бачить моря — втратив зір. Але море часто йому сниться. І тоді він мысленно повертається у свою улюблену професію.

Л. Колпакова
Фото з сімейного альбому М.В. Ципурдея
Газета «Чорноморська зірка» №5 від 02.02.2018