Скринник Андрій Іванович. Людина з великої букви

Дуже часто ввечері в сквері біля пам'ятника Суворову можна зустріти поважного віку людину, яка швидко йде алеями та опирається на палиці для скандинавської ходьби. До нього підходять очаківці середнього віку та старші, говорять: «Добрий день, Андрію Івановичу! Я такий-то (називають ім'я та прізвище), я у Вас навчався, Ви мене пам'ятаєте?» Він їх питає, у якому році навчалися, хто був класним керівником, і згадує їх, їхніх батьків, учнів їхнього класу…

Це Скринник Андрій Іванович, директор Очаківської середньої школи №2 у період з 1965 р. по 1983 р. 20 вересня йому виповнюється 95 років. Він уже погано бачить, але «пам’ятає всіх учнів до одного…»

За своє довге життя він побачив багато чого.

Після 9-го класу вступив до Одеського педагогічного інституту, закінчив перший курс і тут: «Війна»! Уже через місяць, у липні 1941 р., ще неповнолітнім, його призвали до армії.

Направили до Ростовської авіашколи пілотів початкового навчання. Потім до Чернігівського військового училища льотчиків-истребителів, яке того часу евакуювали в Середню Азію, у Туркменію. Накануне Сталінградської битви всіх курсантів перевели до десантних військ і відправили на фронт. Але в той момент наші війська відбили ворога від Сталінграда. І був наказ — ні одного льотчика до піхоти не віддавати.

А потім була Перемога! Одна на всіх!

І був другий курс педагогічного інституту, потім заочно-педагогічний інститут, робота вчителем математики. Був директором шкіл в Одеській області, у Вознесенську Миколаївської області. Коли його перевели в СОШ №2 в Очаків, йому було 42 роки. Колишні учні та вчителі згадують, що він був директором дуже інтелігентним, справедливим, уважним, ніколи не лаявся і ні на кого не кричав (хоча був строгим і його боялися).

Хлопці пишалися тим, що на демонстраціях їх колону очолював такий гарний молодий директор.

Школа №2, яку він прийняв, потребувала ремонту та розширення. Уже через кілька років були добудовані 12 класних кімнат, спортзал та майстерні.

На ювілейному вечорі на честь його 90-річчя вчителі згадували, що коли будували спортзал, з'ясувалося, що вікна розташовані неправильно, з наветреного боку. У приміщенні завжди буде дмухати, у залі буде прохолодно, і учні хворітимуть. Вони звернулися до директора. Він їх вислухав і на наступний день виїхав до Миколаєва. Дипломатично, але настойчиво переконав переделати проєкт, і в результаті школа отримала спортзал, що задовольняв усім вимогам того часу.

У школу він приходив о 7 годині та залишався після закінчення уроків другої зміни. У 60 років пішов на пенсію, сказавши, що треба давати дорогу молодим. Але без діла сидіти не зміг, закінчив курси екскурсоводів, і оскільки любив подорожувати, возив екскурсії по історичних місцях, у Київ, у Севастополь…

А коли формувався екіпаж із воєнних-ветеранів для роботи в воєнному порту з консервації кораблів, його запросили до команди, і він ще кілька років пропрацював там. Потім кілька років пропрацював на дамбі. Усього у Андрія Івановича 60 років трудового стажу.

З дружиною Любов'ю Пантелейївною (вчителькою історії в СОШ №2) вони прожили 61 рік, виховали трьох дітей і 8 правнуків. Зараз підростає 8 правнуків.

Вітання від колег з Днем Перемоги 2016 р.

Шановний Андрію Івановичу! Прийміть найщиріші вітання з Вашим ювілеєм! Сила духу, оптимізм, любов до рідної землі — найкраще, що залишилося у спадок Вашому поколінню Переможців. Глибокий Вам уклін за ратний та мирний труд. Також хочеться побажати, щоб роки не були єдиним Вашим багатством. Нехай Ваші дні будуть світлими та добрими. Нехай у душі завжди панує спокій, а в серці — молодість та озорство! Міцного Вам здоров'я, благополуччя та всього найкращого!

Газета «Очаківський тиждень» від імені всіх Ваших учнів та колег