1923 р. Команда «Стадіон» (Очаків)
Може бути, для більшості сучасних вболівальників гравці очаківських команд 50-х і 60-х років є частиною якогось немислимого далекого минулого. Що ж тоді говорити про тих, хто ще до революції стояв у витоках очаківського футболу або відроджував улюблену гру в 20-х? Проте вони, родоначальники футбольного Очакова, є такою ж частиною славної історії нашого міста, як і багато чого іншого, чим з честю пишаються очаківці. І хоча на честь футбольних кумирів не називають вулиці та провулки, але їхні імена живуть у пам'яті справжніх вболівальників, як і має бути.
Дату народження Очаківського футболу точно назвати неможливо. Документальних підтверджень тому, що в футбол в Очакові грали з початку ХХ століття або значно раніше, немає. Усе починалося у великих містах. У 1908 році в Миколаєві була організована команда «Зебра», а в 1909 році виник перший робітничий спортивний гурток «Діагор». Перші ж команди Миколаївщини з'явилися трохи пізніше: «Орел», «Спорт» та «Вікторія» в Вознесенську — у 1913 р., в Очакові — у 1915 р. Інформація взята з офіційного сайту Федерації футболу Миколаївської області, тож у 2015 р. нашому футболу виповнилося рівно 100 років. Хто ж вони перші футболісти Очакова — поки що достовірних даних немає. Припустимо, що це могли бути військовослужбці (адже наше місто тоді вважалося фортецею) або гімназисти, які завдяки «прогресивному» учителю гімнастики почали пінати м'яча на якому-небудь очаківському пустирі. Однак також невідомо, як називалася перша очаківська футбольна команда. Є лише рік створення. Але якщо була одна команда, то мали з'явитися й суперники. Проте історія поки що мовчить про становлення та розвиток гри в першому десятилітті очаківського футболу.
Однак пройшов час після двох революцій та Громадянської війни, у період яких в Очакові явно не було часу на футбол. Країна переживала важкі роки. У журналі «Всеобуч і спорт» за 1923 рік, єдиному спортивному виданні в країні, яке пропагувало здоровий спосіб життя, можна було прочитати: «Редакція сподівалася, що ті завдання, які вона висунула, а саме: пропаганда спорту та спортізації, оздоровлення й фізичний розвиток робітничого населення Республіки — будуть виконуватися без однієї хвилини перерви. Проте хід економічного життя завадив цьому благому справі». Громадянська війна, інтервенція, руйнування, голод… Здавалося, ні про який футбол не могло бути й мови. Але ентузіасти не здавалися. Латані-перелатані м'ячі тоді були дорогі так само, як хліб. Розірвався м'яч означав зрив матчу, а то й усього турніру.
У кінці січня 1923 р. у Миколаєві відбувся семінар для футбольних суддів, який включав теоретичну підготовку. Усі учасники семінару склали екзамен на право судити матчі. А з потепленням відновилися матчі в кількох категоріях чемпіонату Миколаївського округу. Законодавцями моди футболу нашого краю тоді були команди «Грузчики» («Містран»), КСМ, «Уніон», НСК. Варто сказати, що всі вони були з Миколаєва?
Однак футбольне життя миколаївських команд не було окреслене межами головного міста округи. Вони приймали у себе в Миколаєві команди інших міст, самі часто виїзджали до них. Два товариських матчі в 1923 р. миколаївські футболісти проводили в Очакові. 19 серпня з місцевою очаківською командою, яка носила назву «Стадіон», грала команда «Грузчики» (до речі, ставши чемпіоном Миколаєва у 1923 р.). Перемогли гості з рахунком 3:0. На наступний день відбувся ще один матч. Повідомляють, що проти «Стадіону» грала збірна Миколаєва, яка готувалася до третього чемпіонату України (проводився 8-18 вересня в Харкові в рамках Першої Всеукраїнської Спартіади). У складі збірної виступали: Войтенко — Шкапін, Андросов — В. Грушин, П. Полегенький (віце-капітан), Захарченко — Жиров, Прокоф'єв, Галперії (капітан), Белухін, Кон. У цій грі для перемоги вистачило й одного гола, забитого в ворота гостинних господарів поля. Ймовірно, позначилася незіграність гравців збірної (склад був затверджений лише 17 серпня) або ж очаківці зігралися та всіма силами намагалися не програти з великим рахунком. Знову ж точно місце проведення цих ігор невідоме. Але, судячи з планів міста тих років, вони могли відбутися на території нинішніх БТК або військового містечка по вул. Шмідта.
Після цих ігор, зваживши свої можливості, представники команди Очакова звернулися з заявкою до Миколаївської об'єднаної футбольної секції (НОФС) про зарахування команди «Стадіон» до лігових матчів за першою категорією (клас А) для розіграшу чемпіонату Миколаївського округу. Також планувалося в чемпіонаті участь команди міста Вознесенськ. Як усе склалося з новачками нам відомо не достеменно.
У вересні 1923 р. на черговому засіданні НОФС обрали головою Якова Городського, молодого тоді кореспондента газети «Червоний Миколаїв», згодом радянський поет.
А у 1924-1926 роках у країні розгорнулася антифутбольна кампанія, віднесла цей вид спорту до «непролетарських». Тому чемпіонати у 1925 та 1926 роках не розігрувалися, а наступний чемпіонат відбувся у 1928 р. Серед пропозицій «раціоналізаторів» щодо «пролетаризації гри» було, наприклад, таке. Пропонувалося розбити усе поле на квадрати, причому в кожному з них міг зайняти місце лише один футболіст, і таким чином передавати м'яч партнеру, затримуючи його в своєму квадраті не більш ніж 5 секунд. Згодом ЦК ВКП(б) визнав абсурдність дій Пролеткульта як у спорті, так і в мистецтві.
А футбол Миколаївщини, і Очаківщини зокрема, продовжував жити…
С. Кузнєць, депутат міської ради
Газета «Очаків» №6 від 7.02.14 р.
